ulia

Писати тексти – те, що мені подобалось у далекому шкільному минулому.  Бажання донести свою думку завдяки надрукованим словам, відтворити власні бачення світу, бавитись словами, креативити і просто почуватись собою закинули мене на факультет журналістики.

«А я хотіла стати філологом…» - те, з чого іноді розпочинаю історію вибору професійної діяльності.

2011 – рік вступу. Без перебільшень страшне літо, не зовсім просто вештатись містами України і подавати документи у ВУЗи, опісля ще й творчі конкурси…

Філологія і журналістика - потрібно обирати. Я зупинилась на тому, де поменше правил і побільше творчості. Так я думала.

Але журналістика в Україні далеко не для кожного.  І не для мене.  Я прагну писати – це відкриває. Журналістика – не зовсім те, що робить щасливою мене.

 

Життя на жаль, має функцію швидко закінчуватись. На жаль, бо воно сповнене простими, незамінними моментами, які не озвучуються словами… Але є інша сторона – жахлива. Коли вмикаєш режим спостереження, помічаєш сумні обличчя, роздратованих людей, які ненавидять свою роботу… це що пекло? Ще рано для цього! Ми не померли.