27

Розділ 27

Кирил

Злата пішла майже годину тому, і досі не повернулася.

Відтоді я кілька разів намагався їй подзвонити, але усе марно. Її телефон був вимкнений. Напевно знову забула зарядити.

Втім, нервую не лише я. Один з організаторів нервово вертить головою по сторонах, немов у пошуках когось, а потім підходить до мене і нагадує, що наш вихід через десять хвилин.

— Вона зараз повернеться, — спокійно відповідаю я, і бачу в очах жінки німий докір, а потім вона відповідає:

— Дуже на це сподіваюся, тому що нез'явлення прирівнюється до дискваліфікації, незалежно від обставин.

Поправивши окуляри, вона круто розгорнулася на низьких каблуках, і пішла геть, притискаючи до себе планшет зі списком учасників і розкладом змагань. Я провів рукою по волоссю, трохи зкуйовдивши їх, і подумки вилаявся, відчуваючи, як наростає занепокоєння.

Я бачив, як вона хвилювалася, коли ми приїхали сюди, але навіть на мить не допускав, що Злата може втекти, тож вона десь тут.

Злата сказала, що їй треба переодягнутися, тож найлогічнішим місцем для початку пошуків була роздягальня. Проблема тільки в тому, що вона знаходиться на іншому кінці спорткомплексу, і я не впевнений, що ми встигнемо повернутися до початку. Особливо якщо розминутися десь по дорозі. Але вибору немає.

Пробігаючи повз ту саму жінки-організатора, я ловлю в спину обурене:

— Агов! Ви куди?! Ваш вихід через вісім хвилин! Вас ніхто чекати не буде!

— Ми будемо! — не дивлячись кидаю їй я, хоч і сам в цьому не впевнений.

Знайти жіночу роздягальню виявилося нелегко. Усе ускладнювалося тим, що по дорозі мені ніхто не попався, хоча я готовий присягнутися, що мені здалося, що я чув чиїсь кроки, але, коли я покликав Злату, ніхто не відгукнувся.

А потім я все ж знайшов її, але вона виявилася замкнута.

— Злато, ти там? — запитую, ні на що особливо не сподіваючись, але вона відгукується.

— Кирило? — її голос тремтить, наче вона плаче, і я стискаю щелепи, — Мене хтось закрив! Ти не можеш відчинити двері? Може покликати когось, щоб знайшли ключі?

— Це занадто довго. У нас немає часу. Відійди від дверей.

Я теж зробив крок назад, але з іншої причини.

- Що ти задумав? Стривай, ти ж не збираєшся їх вибити?! — обурення в її голосі змішалося зі страхом.

— Саме це я і збираюся зробити, — спокійно відповідаю, розминаючись. Пощастило, що двері дерев'яні. Таку вибити багато сил не треба, — Послухай, у нас залишилося менше п'яти хвилин. Якщо не з'явитися вчасно, нас дискваліфікують. Якщо не виб'ємо двері зараз — можна відразу їхати додому. Вирішуй.

Злата відповідає не відразу, і я уявляю, як вона стоїть там, закусивши губу, й сумнівається, переживає, поки нарешті не погоджується.

— Гаразд, але потім ми усі пояснимо і компенсуємо.

— Звісно.

Один удар ногою, і двері злітають з петель, зовсім як в дешевому бойовику, але я не сумніваюся — з міцнішими дверима це б не спрацювало. Втім, це не заважає Златі дивитися на мене, як на героя.

У пориві вона підбігає до мене і упивається в губи пристрасним, хай і недовгим поцілунком, і я ледве стримуюся, щоб не притиснути її до стіни просто тут та зараз.

Потім. Коли ми переможемо, я обов'язково зроблю з нею все те, що крутиться в моїй голові. А зараз…

— Уперед!

Злата

Півроку потому

— Ви там ще довго слинитимете один одного, чи ми все ж таки поїдемо?!

Ми з Кирилом без бажання відстороняємося один від одного і сміємося. Хоч Ліна і бурчить, вона дуже змінилася за останні місяці, і це багато в чому заслуга Олексія.

Завоювати сестру Кирила було непросто, і ще складніше впоратися з її характером. Ліна до останнього відштовхувала його, утримуючи свою колючу броню, але нещодавно вона зникла, і відтоді вони стали зустрічатися.

Тиждень тому закінчилася чергова сесія, а разом з нею і навчальний рік. Почалися літні канікули, і ми з Кирилом намагаємося насолоджуватися кожним днем, і іноді Алекс з Ліною приєднуються до нас, як наприклад сьогодні.

Два дні тому Кирило з Олексієм вирішили зробити нам сюрприз, і купили путівку на море. На чотирьох.

Якби рік тому хтось сказав мені, що я добровільно поїду на море з Панським, його кращим другом та сестрою, я б порадила йому звернутися до психолога. Ну або писати книги.

Але ось, пройшло трохи часу, і все змінилося.

Незважаючи на все, що було у минулому, Кирило став для мене найдорожчою людиною, а Алекс і Ліна... Що ж, тепер я з впевненістю могла назвати їх своїми друзями.

Кирило все ж таки поговорив з батьком щодо бізнесу, і сказав, що не хоче наслідувати його компанію. І, як можна здогадатися, Панський старший був від цього, м'яко кажучи, не в захваті. Він навіть заморозив його рахунки — ті, що сам відкрив йому колись для кишенькових грошей. Втім, Кирилу вони були більше не потрібні. Їх з Олексієм спільний бізнес пішов вгору, і тепер приносив ще більше грошей. Восени вони планують розширюватися. Він навіть пропонував мені місце в їх компанії, але я відмовилася.  Вирішила що хочу знайти себе, і тепер перебирала різні онлайн курси, щоб зрозуміти, що мені підійде.