Глава 2

Адже проблема не в комп'ютері, проблема в тому, як позбутися спогадів про минуле і змусити себе не думати про Гордона. Тому тепер в будь-якому випадку треба зазирнути в царство айтішників, раптом пощастить і мене зачарує якийсь розумний адекватний хлопець із добрими очима, а не як у цього нелюда. У-у-у-у! Трясло до самої обідньої перерви. Апетиту звісно немає, натомість є мета!

— Пригости мене ще парочкою антистресових пігулок і побажай мені щасливого полювання, — повертаюся до Марти з рішучим виглядом.

— Якщо за півгодини не повернешся, доведеться організовувати пошуки, — вона ще й жартує. — Краще це я буду, ніж наш бос.

Я працюю тут уже два роки, але ще жодного разу не доводилося перетинатися з нашими сусідами, у них інший легший графік та й сфера діяльності геть інша.

— Привіт, — ловлю першого-ліпшого. — Мені потрібен хтось дуже розумний, не дуже нервовий, хто зможе мені допомогти усунути несправність робочого комп'ютера. Я працюю поверхом нижче, і про вашу фірму дуже добре відгукувалися мої колеги.

— Та у нас тут усі розумні, але страшенно нервові, — усміхається хлопець. — Я, звичайно, не найкращий приклад чуйності, але якщо тобі потрібна реальна допомога, йди за мною, відведу тебе до нашого терплячого янгола. — Тіме, до тебе! — заглядає до якогось кабінету, потім киває мені і зникає за поворотом.

Ох… ти ж, господи боже мій, які ми гарненькі! Мабуть, це його мала на увазі Марта. Мені здавалося, що айтішники це або нескладні здохляки або пухкі хлопці з жирними плямами на одязі, які і вдень, і вночі стирчать за комп'ютерами з відчуженими поглядами. А тут… руки накачані, плечі широкі, стегна вузькі, зачіска та борода за останнім писком моди, тату на шиї, кльовий прикид та пронизливий погляд блакитних очей. З таким хлопцем не те що не соромно на людях з'явитися, з таким побачать – помруть від заздрощів. Якщо він хлопців не полюбляє, бо такі обломи зі мною теж траплялися.

— Е-е-е, привіт, мені сказали ти тут найдобріший, — почервонівши, навіщось поправляю волосся.

— Це навряд, Ларі просто приколовся, — ого, у нього і голос від якого низ живота зводить.

— Але може ти мені таки швиденько підкажеш. Я віддячу. Просто я працюю поверхом нижче, мені потрібно терміново підготувати звіт, а в мене комп викаблучується, — тараторю поки він мене не перебив. — Зависнув зараза, щоб я не робила. І мишкою клацала, і пробіл натискала, і ось ці ось аварійні клавіші зліва. Навіть вимикала та вмикала, нічого не допомагає!

— Дівчино, адже це не дорогу підказати, як пройти до найближчої станції метро, ​​— красунчик хмуриться і дивиться на мене як на ідіотку. — Як можна вирішити проблему, не бачачи її? Щонайменше мені потрібен комп'ютер, я на пальцях не шаманю!

— У цьому й проблема, бос звірюга не дозволив винести ноут. Я розумію, що виглядаю по-дурному…

— Ні, виглядаєш ти чудово, міркуєш дивно, — усміхається цей Тім і я червонію ще більше, не тільки обличчя, а й шия з декольте геть вкрилися плямами.

— Значить, нічого вирішити не можна? — скрушно зітхаю і мої груди при цьому виразно піднімаються. Якщо опустить погляд, значить дівчата цього кадра все-таки цікавлять. Так складно полювати на цих хлопців, якби не Гордон жила б собі спокійно й горя не знала, а тепер ось фліртувати доводиться, ще й дурепу з себе корчити. І головне хлопці пішли такі загадкові, вразливі, полохливі, то їм із мамою треба порадитись, то з гуглом звіритися, то зробити дзвінок другові.

— Ну-у-у, — чухає потилицю і хитро посміхається Тім. — Якщо комп'ютеру не можна до мене, то може вдасться провести мене до комп'ютера?

— Давай спробуємо. Прямо зараз зможеш? В офісі нікого, всі рвонули обідати, проведу тебе непомітно… сподіваюся. Тому що такого хлопця важко не помітити.

— Якого такого? — іронічно хмикає Тім. Упевнена на всі двісті п'ятдесят відсотків, що жіночою увагою він не обділений, тому й виглядає так, ніби щойно зійшов з обкладинки журналу. Хоча я так і не зрозуміла якої він орієнтації і чи варто мені тут щось ловити, раптом я йому не до смаку або хлопець щасливий у стосунках. А може, є шанс вмовити його мені підіграти, щоб вибісити Гордона. Бо я поки не збираюся ні з ким зустрічатися, у мене після мого колишнього непереносимість побачень і мрій про щасливе сімейне життя.

— Ефектного. Ти ж і сам це знаєш, мабуть у дзеркало щодня дивишся. Можна лише поспівчувати твоїй дівчині.

— У мене немає дівчини.

— Тоді хлопцю.

— І хлопця у мене тим більше немає, — йому смішно, але погодився піти зі мною і то добре. Так і бути пройдусь поряд з цією чоловічою моделлю екстра-класу, може матиму який-небудь результат.

— Ого, то ти дав обітницю безшлюбності? Дозволь потиснути твою мужню руку, — дурію, тому що фліртувати до пуття не вмію, адже я не професійна мисливиця, я потерпіла. Простягаю йому свою долоню, і він у відповідь її міцно потискає, теж мабуть дуріючи.

— Дякую, але насправді все набагато простіше. Я не заморочуюсь серйозними стосунками, не поспішаю розлучатися зі свободою. У мене є своя формула щастя і я їй слідую, займаючись улюбленою справою.

— І собою ненаглядним.

— Звісно, себе треба любити насамперед! – пирхає Тім, грайливо мружачи очі.

— Мама, мабуть, порадила? — Тепер це у мене стандартне питання. На кшталт того, як прийшовши до когось уперше в гості, питаєш чи немає в будинку собаки. Собак я також боюся.

— Ні, сам допетрав. Мене виховав старший брат. А в тебе є хлопець? І як до речі тебе звуть?

— Хлопець був, але сплив. Мене звуть Ешлі. Хочу попередити, якщо там в офісі піде щось не так, покладайся на мою реакцію. Добре?

— В сенсі? А що може піти не так? Нас пов'яже поліція за злом із проникненням? Виявиться, що ти тут не працюєш, що насправді ти відома терористка, яка займається промисловим шпигунством?

— Дуже смішно. Я що схожа на терористку? Просто хочу попередити, що мій бос може вистрибнути зненацька, як чорт з конопель. Він у нас сьогодні перший день працює, дико нервовий, порушення та помилки на кожному кроці ввижаються. Плюс до всього він і є мій колишній хлопець, — багатозначно скривившись, зітхаю та відчиняю двері до нашого кабінету.