Глава 4

Час пройшов непомітно. Ще вчора, здавалось був початок літа, але зараз я вже стояла на пероні і чекала поки приїде потяг. Оскільки зараз було тільки 6 годин ранку то людей особливо не було. Сонце вже зійшло тому на вокзалі темно не було, але все ж було холодно. Коло мене стояла валіза із всіма можливими речами, а також на плечі звисала сумочка в якій була недавно куплена чарівна паличка, гроші, а також портал додому" мало що може статися"- так сказала мама. У валізі в мене лежав весь потрібний одяг, книги та пергамент. А моя домашня тваринка - криса сиділа на плечі та гріла шию 

Після того вечора міс Йогансон сказала щоб Карлі приїхала ще за тиждень до початку навчання щоб скласти всі потрібні екзамени. 

- Сказали що поїзд трохи затримується і буде через пів години. Так що можемо поки що покинути перон та піти в якесь кафе, якщо воно звісно відкрите, та попити кави.

- Гаразд - я вже була згодна піти будь-куди лиш би не сидіти на холоді

Залишивши валізу у камері сховку ми направилися в найближче кафе.

Шукати довго не довелося, адже біля самого вокзалу знайшлося підходящий заклад під назвою "Лілея" трохи дивно як для закладу харчування, але інші були закриті крім цього. Увійшовши в середину одразу стало зрозуміло чому саме лілея, адже все було біле: починаючи від стін, і закінчуючи столовим начинням.

В невеличкому приміщенні було тепло, тому можна було скинути пальта, а поруч із входом висів спеціальний держак. 

Саме дивне було те що зараз тут нікого не було. Так, на вулиці людей теж не дуже багато, але тут складається таке враження що відвідувачів тут давно не було. 

Біля дальньої стіни стояла барна стійка тому не довго думаючи я направилася туди, адже на поверхні стояв дзвоник яким можна когось гукнути. Дзвоник був самий звичайний, із тонким звуком який швидко наповнив приміщення.

Через кілька хвилин на цей звук прибігла якась пані, судячи по якій була власницею цього місця. Вона була невисокою і повненькою чим була схожою на бабусю, та мала ніжні і лагідні очі. 

- Добрий ранок, уж не очікувала так рано гостей

- Вам також доброго ранку - я усміхнулася до цієї чудової бабці - надіюсь ми вас не розбудили

- Ні, авжеж ні, в мене просто так мало відвідувачів тому для мене це як подарунок. Чогось бажаєте? 

- Я із моєю мамою не відмовлялися би від кави із випічкою 

- Тільки це? - вона щиро здивувалася - можливо ви краще в дорогу якогось супчику з'їли? 

- Дякую за турботу, але ми ще вдома поснідали, та й подорожувати недалеко тому тільки каву 

- Гаразд, почекайте поки що - і зникла десь за дверима. 

Я ж лише підійшла до мами, сказала їй, що скоро принесуть каву і запросила сісти поки що за стіл. Вибрали ми столик біля вікна з якого було видно місто 

- Така ця тітонька мила! 

- А про те, що вона дуже мило себе веде, наче бабуся

- Ти про що?

- Зрозуміло... - вона повернула голову наче щось помітила за вікном.

Замовлення приніс нам хлопець, який чимось був схожий на "бабусю". Десь років двадцяти, з білим кольором волосся, високий, з широкими плечима, підкачаний. А на лівій руці виднілося татуювання у вигляді метелика. Він побажав нам смачного та також зник за тими самими дверима, якими раніше зникла власниця. 

- Нічого такий, правда? - мама пошепки запитала

- Ну мам - я закотила очі, хоч мені уже і чотирнадцять, але ще ні один хлопець мені не сподобався. Та й якось не ваблять мене та романтика, мені і так добре живеться

- Гаразд, гаразд не лізу

Кава напевно була приготовлена по особливому рецепту, адже ще ніде я не куштувала такого напою.

До кави ще принесли тістечка та булочки з корицею смак яких я запам'ятаю напевно на все життя.  

Коли на тарілці уже нічого не залишилось, а чашки сяяли чистотою я знову ж таки підійшла до барної стійки і подзвонила у той самий дзвоник, на звук знову ж таки прибіг той хлопець і побачивши що від замовлення не залишилося ні крихти забрав брудний посуд. А через кілька хвилин прийшла і та сама тітонька

- Ну як вам частування?

- Ви дуже смачно готуєте. Це просто магія

Бабуся ж лише усміхнулася і запросила щоб до неї частіше приходили. Платню вона не захотіла брати, але все ж якось я їй впихнула тих декілька золотих крон.

- Ну що ідемо назад на станцію? - мама вже стояла одягнена та чекала

- Давай, ми уже загрілися, та й час швидко сплинув - я підійшла до вішали та одягнула своє пальто.  

Всім привітики і я повернулася)))))

Можу сказати що відпочила я дуже добре, та й до бабусі їздила допомагати. Так що можу сказати що оновлення почастішають, та і я буду писати з новою силою 

Так що всіх обнімаю)))