Розділ 16

Я ввімкнула йому запис на телефоні, а хлопець уважно слухав. Він навіть трохи здивувався, але я розуміла його. Все-таки не кожен день тебе хочуть підставити.
— Які файли вони мають на увазі? — спитала я в Девіда.
— Уявлення не маю. Можливо, щось пов'язане з бухгалтерією. — хлопець невдоволено похитав головою. — Якщо вони планують діяти вже завтра, тоді нам треба випередити їх.
— Що ти маєш на увазі? — я зацікавлено подивилася на нього.
— Кеті, у мене є один план.
З самого ранку я була схвильована, адже нам з Девідом доведеться провернути одну авантюру. Мені потрібно по-особливому гарно виглядати, тому я вдягнула яскраво-червону сукню до колін та взула чорні лакові туфлі на високих підборах. Своє рівне волосся я залишила розпущеним, а макіяж зробила виразним. Так, сьогодні в мене образ спокусниці.
Девід поїхав у офіс раніше, бо ми поки не хочемо розголошувати про наші стосунки. Та й сьогодні треба бути не надто підозрілими. Я сіла у своє авто та голосно ввімкнула музику, щоб налаштуватися на позитив. В офіс я прибула досить швидко й помітила Сару, яка сиділа за своїм робочим столом.
— Привіт. — привіталась я, а вона спрямувала свій погляд на мене.
— Ого! — здивувалась дівчина та оглянула мене з ніг до голови. — Ти зібралася сьогодні звабити нашого боса?
— Якого з них? — усміхнулась я та задумалась. — Саро, а ти любиш котів?
— Обожнюю. В мене вже двоє маленьких бігають по квартирі, а ще троє живуть у моєї мами. — радісно відповіла дівчина та витягнула свій телефон. Вона почала показувати мені фотографії своїх котів і я на декілька хвилин замилувалася маленькими пухнастиками.
— У мене просто є котик, який, на жаль, тепер не може бути зі мною. — почала пояснювати я. — Я б хотіла віддати його комусь, але дуже хвилююся. Мені не хочеться віддавати кицю будь-кому.
— У мене вчора подруга питала за котика, тому ти можеш їй віддати. І не хвилюйся, Лілі обожнює тваринок.
— От і чудово!
Я помітила, що Девід вийшов зі свого кабінету та кивнув мені головою в сторону коридору.
Я одразу ж пішла за ним, стараючись не привертати до себе увагу.
— Ти пам'ятаєш, що маєш зробити? — тихо спитав Девід у темному куточку.
— Звісно, пам'ятаю. — відповіла я та поправила свою сукню.
— Надіюсь, що ти більше не одягатимеш таке. — хлопець подивився на мене палким поглядом.
— Тобі не подобається?
— Хіба, якби ти одягнула її для мене. — він підморгнув мені та швидко поцілував мене у щічку. — Все, біжи!
— Скільки тобі часу треба? — спитала я та трохи відійшла від Девіда.
— Десять хвилин, не більше. — впевнено відповів він, а я лише задоволено кивнула.
Я підійшла до дверей кабінету Ігоря та легенько постукала. Після його короткого "можна", я зайшла всередину і зустрілася з його здивованими поглядом. Він подивився спочатку на мої ноги, поступово піднімаючись вверх, і нарешті зустрічався з моїми очима.
— Вибач, що турбую, але нам треба серйозно поговорити. — сказала я та глибоко вдихнула, щоб не видати своє хвилювання.
— Гаразд, я уважно тебе слухаю.
— Не тут. Це ... Це дуже важливо, і я справді хочу, щоб ти вислухав мене.
— Ну добре. — чоловік трохи нахмурився, але все ж піднявся зі свого стільця.
Він підійшов до мене та відчинив двері, пропускаючи мене. Потім він витягнув з кишені ключ, щоб замкнути їх, але я зупинила його, схопивши за руку та потягнувши на сходовий майданчик.
Ігор був трохи здивований моєю наполегливістю, але нічого не сказав.
— То що ти хотіла? — спитав він, коли ми зупинилися між п'ятнадцятим та шістнадцятим поверхом.
— Ти мені страшенно подобаєшся. — сказала я перше, що мені спало на думку.
— Кеті, ти дуже хороша...
— Не треба! — перебила я його зі сльозами на очах. — Не говори мені цього, бо ти навіть не уявляєш, як мені боляче відчувати твою байдужість. Я все розумію, але... Але те, що ти вчора відмовив мені, мене дуже сильно образило.
— Я ж пояснював тобі, що зайнятий. Ми можемо сходити на каву сьогодні.
— От скажи мені, у тебе хтось є?
— З чого ти взагалі це взяла? — трохи роздратовано сказав Ігор, а я зрозуміла, що треба брати на жалість.
— Так і знала! — моя нижня губа затремтіла, а з очей потекли перші сльози. Я почала голосно плакати, а чоловік розгублено дивився на мене. — Якщо в тебе є дівчина, то навіщо ти тоді залицявся до мене?
— Ти все не так розумієш. — він доторкнувся своєю рукою до моєї, а я швидко подивилася на годинник. Десять хвилин вже пройшло і сподіваюсь, що у Девіда все вийшло.
— Це тепер немає жодного значення. — я швидко витерла свої сльози та відійшла від нього. — Бо я сумніваюся у своїх почуттях до тебе.
— Але ж ти казала... — Ігор хмуро подивився на мене.
— Я сильно заплуталась. — перебила я його і підійшла до дверей. — Дай мені трохи часу.
Я швидко забігла в офіс з надією, що у нас з Девідом все вийшло. Як добре, що я в університеті ходила на курси акторської майстерності.
— Ну що, вийшло? — спитала я, як тільки влетіла в кабінет Девіда.
— Вийшло. — хлопець задоволено усміхнувся та простягнув мені якісь листки.
— Що це?
— Підробки бухгалтерських обліків, а також фальшиві угоди з махінаціями, на яких, до речі, мій підпис.
— Як це так вийшло?
— Напевно, підробили.
— А що вони планували з цим робити? — спитала я та нахмурилась, бо щось не дуже розуміла.
— Скоріш за все, вони планували надіслати запит на перевірку. Якби їм вдалося це все провернути, то весь бізнес перейшов би в руки Ігоря.
— І що ти тепер будеш робити?
— Запропоную йому звільнитися за власним бажанням. Якщо відмовитися, то передам це все у поліцію. Ну і запис з твого телефона теж.
Як і думав Девід, вже через пів години на порозі нашого офісу з'явилася перевірка. Та тільки вона не знайшла навіть до чого причепитися, але ось Ігор, схоже, зрозумів, що його обвели кругом пальця.
Він був дуже незадоволений і в них відбулася довга розмова з Девідом. Напевно, він все-таки обере звільнення за власним бажанням, бо за такі махінації передбачається покарання.
Вже вдома Девід готував для нас вечерю, а я допомагала йому. Він детально мені пояснював тонкощі приготування стейку та гарніру з овочів, а я уважно слухала його.
— Виходить, що ми врятували твоє крісло керівника. — сказала я, коли ми вечеряли та пили вино.
— Це ти врятувала мене. — усміхнувся хлопець та взяв мене за руку. — Кеті, ти неймовірна дівчина, і я найщасливіший хлопець на всій планеті. І не тому, що ти допомогла мені зберегти свою посаду, а тому, що ти поруч. Я кохаю тебе, справді. Дуже-дуже сильно.
— Навіть сильніше, ніж себе? — спитала я примруживши очі.
— Сильніше за все. — він ніжно поцілував мене і я наче розчинилася в цьому поцілунку.
Потім він відвів мене в нашу спальню і тоді нами почала керувати пристрасть. Його дотики зводили мене з розуму, а поцілунки дарували невідомі, але шалені відчуття. Кожен його рух віддавав черговим ударом мого серця, зачіпаючи найпотаємніші струни. Я ніколи такого не відчувала і ні з ким. Напевно, це кохання. І я хотіла б це відчувати знову, і знову... Завжди та навіки...
Зранку я проснулась швидше і довго милувалася своїм Девідом. Хто б міг подумати, що після такого знайомства в аеропорті нас чекає таке кохання.
Я вдягнула його сорочку, відчуваючи приємний аромат парфуму, від якого завжди паморочилось в голові.
— Доброго ранку. — прошепотів Девід та поцілував мене у скроню.
— Привіт. — усміхнулась йому я та подивилася в його неймовірні очі.
Раптом ми почули дзвінок у двері, і я трохи нахмурилась. Девід, схоже, був теж здивований. І хто ж це з самого ранку. Я швидко добігла до дверей, бо хтось нетерпляче дзвонив, а хлопець ще досі був без одягу. Коли я відчинила, то завмерла з виразом шоку на обличчі та здивовано відкрила рот. Це ж вони! Дядько Петро та тітка Інга... А Давид... Чекайте, то це...