Розділ 14

Я налила собі повний бокал вина та залпом випила його. Мені потрібно розслабитися, бо та дурепа сильно розізлила мене. І що ж це на мене таке найшло? Я ж ніколи раніше не билася...
Вісімнадцять років тому...
Я гралася у нашому дворі зі своєю найкращою подружкою. Вона була на рік старша, але ми жили поряд. Соня тримала в руках свою Барбі та шукала для неї Кена.
— Ти не знайдеш тут хлопця з такою лялькою. — сказала я, коли ліпила пасочки в пісочку.
— А от і знайду! — вперто мовила дівчинка та тупнула ногою. — Якщо не для Барбі, то собі пошукаю Кена!
— Ну шукай. — засміялась я, а Соня вирішила більше не слухати мене.
Я була так сильно захоплена процесом ліплення пасочок, що не одразу помітила Давида зі своїм другом. Біля них чомусь стояла Соня і мило щебетала. Ні, ну я розумію, що Давидик гарний хлопчик, але ж він має гратися лише зі мною! Це ж тільки я повинна бути його подругою! Ну добре-добре, я ще покажу їм. Соня голосно засміялася, а я міцно стиснула свої зуби та підійшла до них.
— Привіт. — я мило усміхнулася та помітила, що дівчинка не дуже була рада моїй появі.
— А я надіявся, що не побачу тебе сьогодні. — Давид закотив свої очі та роздратовано фиркнув.
— Кеті, він тепер буде моїм Кеном. — сказала Соня, а я подивилася на неї великими очима.
— І ти... Ти погодився? — спитала я в нього, відчуваючи зраду.
— Ну так. — відповів Давид.
— Ти зрадник! І взагалі він не може бути твоїм Кеном, — сердито сказала я до Соні, — тому що він вже давно мій!
— Це неправда! — обурилась Соня та вдарила мене лялькою по руці. — Я перша захотіла, щоб Давид був зі мною.
— А він ніколи й не буде гратися з тобою, тому що я — єдина його подруга.
Я забрала з її рук ляльку, якою вона била мене та відірвала їй ногу. Соня дивилася на це зі сльозами на очах, а потім сильно штовхнула мене. Я не втрималась та впала на асфальт. Мої коліна були здерті та й плакати хотілося, але ще більше я хотіла поставити її на місце. Коли я піднялася, то Соня вже бігла до себе додому. Напевно, буде скаржитися, що я поламала її ляльку. Ну сама ж винна! Не треба було чіпати моє та ще й бити мене тою дурною іграшкою.
— Катю, в тебе кров. — сказав Давид, коли подивився на мої коліна.
— Бачу. — важко видихнула я та зібралася вже піти додому.
— Ти завжди будеш єдиною моєю подругою і найважливішою дівчинкою, хоча ти й часто дратуєш мене.— раптом сказав Давид та поклав свою руку мені на плече.
— Ти мене теж бісиш! — буркнула я та пішла геть, хоча й ці його слова змусили мене широко усміхнутися.
Девід нічого не сказав мені, а просто повів у свою спальню. Про якусь гарячу нічку можна було забути, адже нам було зовсім не до цього. Тепер мені хотілося просто полежати в його обіймах та заспокоїти свої нерви. Я знову забула забрати свою піжаму, але йти до квартири, де просто зараз сидить та дурепа, я не хочу.
— Даси мені знову свою футболку? — спитала я, коли сіла на його ліжко та зняла туфлі.
— А ти не хочеш побути в цій гарній білизні, яку ти навмисно прикупила для сьогоднішнього вечора? — хлопець підморгнув мені та почав роздягатися.
— Цей комплект був у мене вже давно, тому не думай, що я одягнулася для тебе. — швидко сказала я та почала знімати свою сукню. — Але якщо ти так хочеш, то добре! Я спатиму в цій білизні.
Він подивився на мене палким поглядом, але мій настрій був такий зіпсований, що мені навіть не хотілося цієї близькості.
Я просто залізла під ковдру, а він вимкнув світло та влігся поруч. Хлопець однією рукою обійняв мене, а я поклала свою голову йому на груди.
— Навіть не думав, що ти така бойова. — тихо сказав Девід.
— Просто вона мене сильно роздратувала. Довго вона ще буде тут?
— Вже все готово до її переїзду, тому завтра ж вона з'їде з твоєї квартири.
— От і чудово! А цей... Я тепер мушу повернутися? — я подивилася в його неймовірні очі та прикусила губу.
— Я буду щасливий, якщо ти залишишся у мене, і це справді те, чого я хочу. — він поправив моє волосся та швидко поцілував мене в голову. — Але якщо ти захочеш повернутися до себе, то я зрозумію тебе.
— Я залишусь. — тихо прошепотіла я.— А куди дівся котик?
— Я заніс його в гостьову кімнату. Але нам треба буде щось придумати з ним, бо ти ж сама розумієш, що в мене алергія і я не зможу з ним жити.
— Звісно, я розумію. Щось придумаю.
— На добраніч, Катю. — тихо сказав Девід та заплющив свої очі.
Катя? Чи може це вже та Сьюзі так вдарила мене по голові, що я тепер чую різні дурниці?
— На добраніч.
Я міцно притулилася до нього та заснула мирним і солодким сном.
Мені було дуже добре поруч з ним і я раділа, що у моєму житті з'явився такий чоловік. Коли я проснулася, то Девіда чомусь не було поряд. Я піднялася та пішла до себе в кімнату, щоб одягнутися. Котик одразу ж зустрів мене, а я погладила його пухнасту шерсть. І що мені тепер з ним робити?
В мене були ті джинси та светр, які я встигла вхопити, коли підслухала розмову Сьюзі. Довелося одягнути саме це, адже іншого одягу в мене нема. Треба буде забрати всі свої речі. Коли я зайшла у ванну, то просто жахнулася, бо під очима була розмазана туш, а вигляд не першої свіжості. Доведеться зайти в гості до Сьюзі, щоб забрати свою косметику.
Знаю, що дивитися на неї мені не дуже приємно, але доведеться.
Я зайшла на кухню та помітила, що Девід щось готує. Я максимально тихо підійшла до нього та обняла зі спини. Ну а потім сильно вкусила в плече, як і він мене раніше. В мене ще досі слід залишився від його укусу.
— Ой, я бачу, що ти вже проснулася! — усміхнувся хлопець та обернувся до мене обличчям.
— Доброго ранку. — я встала навшпиньки та поцілувала його.
— Сідай, зараз будемо снідати.
— Ти щось приготував?
— Ну не тобі ж постійно готувати. — Девід голосно засміявся, а я легенько вдарила його. — Знаю, що в тебе вміння в приготуванні страв неперевершене, як у кращих шеф-кухарів міста, але я не хочу тебе так сильно втомлювати. Ну якщо вже так сильно хочеш, то можеш вечерю приготувати.
— От і приготую! — буркнула я та відійшла від нього. — І ти з'їси все, що я покладу тобі на тарілку.
— Кеті, я ще жити хочу.
— Тоді знаєш що? Живи собі сам! — сердито сказала я. — І готуй собі теж сам, а я... Я заберу кота і повернусь до себе. Нехай тільки Сьюзі поїде геть.
— Ти що образилась? — хлопець обійняв мене, коли я дивилася на нього сердитим поглядом. — Ну я ж жартую.
— Ти мене ображаєш. — тихо сказала я та понурила голову.
— Дивлячись на те, що ти зробила вчора Сьюзі, то я тепер буду думати, перш ніж ображати тебе. — Девід сів на стілець та посадив мене собі на коліна. — А якщо чесно, то мені дуже подобається, коли ти злишся.
— Ти завжди говориш, що я товста. — ображено сказала я. — А ще називаєш мене ондатрою і знущаєшся.
— Ні, ти не товста, Кеті. — він ніжно поцілував мене в шию. — І на ондатру не схожа. Насправді ти дуже красива дівчина.
Я трохи нахилилася і наші губи зустрілися в палкому поцілунку. Ми просто сиділи та цілуватися, забувши про все на світі, але мені так сильно це подобалось.
— Девіде! — раптом згадала я. — Ми ж на роботу запізнюємось.
— Не запізнюємось. — усміхнувся він. — В нас сьогодні вихідний.
— Хіба можна так?
— Можна, коли я — твій бос. Ну і взагалі, в мене в планах сьогодні цілий день провести з тобою.
— Добре, я тоді зайду до себе та заберу деяку косметику й одяг. — сказала я та встала з його колін.
— Гаразд. Я тоді зроблю нам каву.
Я вибігла з його квартири та зайшла у свою максимально тихо. Я підійшла до дверей своєї спальні та зупинилися, бо знову почула, що Сьюзі розмовляє з кимось телефоном.
— Я не знаю. — сказала вона. — В мене нічого не вийшло, бо він навіть не дивитися в мою сторону. А тепер... Тепер я їду геть... Не кричи! Ти теж не кращий! В тебе ж була можливість позбутися її, але ти не зробив цього і саме через неї Девід вигнав мене. Добре... Нам треба зустрітися і придумати новий план. Сьогодні о шостій вечора у кав'ярні, що біля торгового центру, знаєш? Ага... Бувай.