Розділ 11

Так солодко я давно не спала. Але з першими промінчиками сонця з-поміж штор я прокинулась. Девід мирно спав і я хотіла якнайтихіше встати з ліжка, щоб не розбудити його.

— Сьюзі, ну ти що, куди так рано, — пробурмотів він з заплющеними очима і поклав руку мені на ногу.

Що? Сьюзі? Тобто він навіть не пам‘ятає, що забрав мене до себе, а думає лише про ту надуту ляльку. Я зі злості стягнула з нього ковдру, оголивши його неймовірне тіло.

— Знаєш що!? Ти мене вже задовбав! Навіщо я взагалі сюди приїхала! Я не хочу тебе ні бачити, ні чути, ні знати! Забирай свою Сьюзі з моєї квартири і...і...валіть геть з цього будинку! — я вже майже плакала, — як я могла закохатись в такого тупого.

Девід спочатку перелякано дивився на мене, бо від мого крику остаточно пробудився, а потім почав дико сміятися.

— Ну ти даєш! — не вгамовувався він.

— Чого ти ржеш!? — імпульсивно махала руками я.

— Ти думаєш, що ти така тендітна? Чи я не відчув, як твоє супер спортивне тіло вночі лягло біля мене?

— Що? Тобто ти...

— Так, я не спав і все добре чув. А вночі я навіть тебе обіймав. Але ти була так зайнята пусканням слюнів на мою подушку, що цього напевно навіть не чула.

Я відчула, як яскраво пофарбувались мої щоки в червоний, — тобто, ти пожартував? — ніяково запитала я.

— Звичайно, що так, — Девід все ще сидячи на ліжку, підсунувся до мене та схопив за руки й притягнув до себе. Я важко гепнула біля нього, — але ліжко ти мені все ж відкупиш.

— Та йди ти! — я вдарила його в плече.

— А що ти там казала? Закохалась?

— Що? Я? — в пориві злості я не дуже контролювала себе, — тобі причулось.

— Ну я ще не глухий, дорогенька, — він ніжно поводив пальцем по моїй щоці, а потім вкусив за плече.

Вісімнадцять років тому.

Був чудовий літній день, світило сонечко і в мого тата був день народження. Я дуже любила і літо, і якісь свята, коли вдома багато гостей. Але найбільше любила торт. Я бігала по подвір‘ї й запускала повітряного змія. Нічого не могло зіпсувати мого настрою. Крім декого. Давид теж приїхав до мого тата, адже наші батьки найкращі друзі.

— Що ти робиш? — він сидів на траві й спостерігав за мною.

— А що не видно? — я продовжувала бігати.

— Ти неправильно тримаєш. І взагалі, він може літати вище.

— Відчепися! Це мій змій.

— Дай сюди, я покажу, як треба.

— Нііі, віддай, не чіпай! — я почала верещати.

Ми так обоє перетягували цього змія, що вітер вщух і моя іграшка опинилась на височезному дереві.

— А я казав, — схрестив руки на грудях цей дурний Давид.

— Ну і що ти наробив! Хто його дістане?

— Мені байдуже.

— Катю! Давиде! Ходіть їсти торт, — покликала моя мама.

— Ура! Тортик!

Ми з ним обоє побігли в будинок, взяли по шматку і вийшли на вулицю. Свій я відразу з‘їла, а Давид ще мав багато. І я вирішила помститись йому за змія.

— Віддай мені, я хочу ще.

— Ні, це мій. Іди й візьми собі на столі.

— Я хочу цей! — і я штовхнула його руку, що торт смачно впав йому на білу футболку.

— І що ти наробила, тупе дівчисько!

— Як ти мене назвав!? — я штовхнула його, що він почав падати на траву, але він схопив мене за руку і я впала разом із ним. Ми почали битись і були всі в траві та пилюці. Заспокоївшись, ми лежали, дивлячись одне на одного.

— У тебе веснянки, — водила пальчиком я по його носі.

— А в тебе дуже ніжні щоки, — він доторкнувся до моїх щік долонею, секунду подивився мені в очі й вкусив за плече. Я заверещала від болю, а він лише сміявся. Та потім синець від його зубів сходив понад місяць.

— Ай, що ти робиш, — я почала бити Девіда по руках, — в мене дуже ніжна шкіра, це ж тепер буде синець, — я потерла плече.

— Ну то що, ти любиш мене?

— Аж ніяк! — я відвернула голову, але він взяв мене за підборіддя і повернув її назад.

— Я все одно знаю відповідь, — Девід поцілував мене в губи, а мені ніби цього і хотілося. Я відразу відповіла на його поцілунок, а він обійняв мене. Спочатку це було дуже ніжно, а потім все більше набирало пристрасті. І я відчула, що Девід хоче більшого, та і я напевно теж хотіла б, але це дуже-дуже неправильно, тому я зупинилась.

— Девіде, Девіде, зачекай...

— Що таке? — він продовжував цілувати мене в шию.

— Ну я так не можу.

— Ох, тобі скільки років? Ти що боїшся?

— Ні, просто. Це неправильно, — я поцілувала його в ніс та пішла на кухню.

— Ти мене зведеш з розуму, — сказав Девід, коли зайшов.

— Ем...може ти одягнешся?

— Це моя квартира. Захочу, голий буду.

— Але ж я тут.

— А мені це не заважає, — він обійняв мене за талію, — і ця футболка тобі так пасує...але вона така зайва...

— Чайник закипів! — пропищала я та вислизнула з його обіймів.

— Ну ти просто мучиш мене.

— Так як і ти мене! — я показала йому язика, а він лише засміявся.

Ми випили чаю з бутербродами і ще я для Девіда посмажила омлет.

— Я піду до себе, хочу привестись в порядок.

— Добре, я тебе чекаю.

— Я швидко, — я одягла вчорашній одяг, поцілувада Девіда в щоку та вийшла. До себе я заходила максимально тихо, щоб часом не розбудити Сьюзі. Але я почула її голос з-за зачинених дверей спальні і зрозуміла, вона вже не спить. Але я вирішила підслухати її.

— Та ні, не виходить...що?...ні...з‘явилась на мою голову...це точно...він виселив мене, а до себе взяв її...ні...ні...заспокійся!...тобі...тобі теж не вийшло...перестань!...я ще щось придумаю...ти казав, все під контролем...

Я була шокована тим, що почула. Але більше слухати не змогла, бо до мене підійшла киця і почала м‘явкати.