Розділ 10

— Девіде, що ти робиш? — тихо прошепотіла я, коли хлопець ледь доторкнувся своїми губами до моєї шиї.
Він повільно відсторонився та подивився на мене палкими очима. Я, наче дихати перестала, а усвідомлення того, що відбулося щойно, мене навіть трохи лякало.
— Я вже казав, що ти мені подобаєшся, Кеті. І я так розумію, що тепер такої перепони, як побачення з Ігорем нема?
— А що робити з такою перепоною, як Сьюзі? — трохи роздратовано мовила я.
— До кінця тижня вона з'їде. — просто відповів хлопець наче це нормально.
— Та це ж цілих три дні! — майже заверещала я. — Я не розумію, чому ти взагалі їй допомагаєш? Скільки вона вже в тебе живе, а? Тиждень!
— Вона хороша дівчина і я не можу її вигнати на вулицю.
— В неї більше нікого нема? Навіть таких же силіконових подружок?
— Кеті, перестань, будь ласка. Я клянусь тобі, що між нами нічого нема і не було з того часу, як ти з'явилася.
— Відчини двері. — сказала я та відвернулася.
— Я тут намагаюся тобі запропонувати бути разом, а ти чогось ображаєшся! — трохи розсердився Девід.
— А якби я у себе Ігоря поселила? — спитала я та склала руки на грудях. — Ти б тоді теж сердився!
— Я б тоді забрав тебе до себе, але не дозволив би тобі жити з ним.
— Приїхали! — я плеснула долонями та роздратовано закотила очі. — Я ж і кажу тобі, що не хочу, щоб вона жила в тебе!
— Це всього лише на три дні, а тоді я обіцяю, що вона поїде геть.
— Ти б ще запропонував нам жити втрьох. — обурилась я. — Відчини нарешті ці кляті двері!
Девід послухав мене і я швидко вийшла з його автомобіля, сильно грюкнувши дверцятами. Тільки от чомусь машина здалась мені такою ж, як моя. Чекайте! То це в нього таке авто, як в мене.
Через це я ще більше розізлилася та попрямувала до себе у квартиру. Ще на порозі мене зустріла кішка, яка стала моєю розрадою на цілий вечір. Мені хотілося плакати та постраждати, тому я ввімкнула собі чергову мелодраму за мотивами роману Ніколаса Спаркса. Я лягла на диван та закуталась в теплий плед, а ще витягнула з холодильника вчорашню піцу. Киця лягла поруч і ми разом дивилися фільм, а я плакала на кожному романтичному моменті.
— Ну чому? Чому вона не може йому пробачити? — спитала я у своєї кішечки.
— Мяу-мяу. — відповіла вона.
— Правильно! Бо всі ці мужики придурки і їм ніколи не треба пробачати. Вони не заслуговують наших сліз. — сказала я та почала знову ревіти.
Я вже майже додивилася весь фільм, коли почула, що у вхідні двері хтось стукає. Я похапцем витерла всі сльози та відчинила їх. На порозі стояв Девід з тою своєю силіконовою Барбі.
— Що ви тут робите? — спитала я та нахмурилась.
— Сьюзідекілька днів поживе у тебе, ти не проти? — сказав хлопець, а я подивилася на нього, як на ідіота.
— А...я...? Де я буду жити?
— Зі мною. — просто відповів він та зайшов всередину.
— Нічого не зрозуміла. — тихо сказала я та похитала головою. Може це якийсь дурний сон?
— Я пояснив Сьюзі, що ми з тобою зараз разом і запропонував їй пожити цих три дні у тебе. — пояснив Девід, але я відчувала себе якоюсь тупою. Може то в мене галюцинації? Напевно, ще досі те шампанське з горілкою тримає. — Ходімо, забереш всі речі завтра.
Він взяв мене за руку та потягнув до своєї квартири.
— Чекай! А котик? — раптом згадала я.
— У мене алергія на них, якщо ти забула.
— Я не залишу свою кішечку з цією!
— Не хвилюйся, Сьюзі не їсть м'ясо.
Девід все-таки затягнув мене до себе у квартиру. Щось я собі зовсім не так це все уявляла. Ми ж навіть толком не зустрічалися, та я і не говорила йому про свої почуття.
— Будеш чай? — спитав хлопець, коли я зайшла на кухню.
— Можна. — тихо відповіла я, бо мені чомусь стало ніяково.
— І чому ти приїхала в Америку, Кеті?
— Тато знайшов мені роботу в вашому офісі та й квартиру цю теж.
— Хм, цікаво. — сказав хлопець та поклав переді мною кружку. — А хто твій батько?
— Має свою будівельну компанію.
— То ти розбещена донька свого татуся.
— Чого це я розбещена? — трохи обурилась я.
— Не всі дівчата можуть носити такі дорогі сукні та купляти на подарунок запонки від Дюпон.
— Тобі не сподобались запонки? — обурилась я.
— Та ні, сподобались. — хлопець усміхнувся та подивився мені в очі. — А тобі блузка?
— Дуже, ще й мого улюбленого червоного кольору!
— А я люблю чорний. Він практичний і до всього підійде.
— Мммм, так скучно.
Вісімнадцять років тому
Сьогодні падав дощ, а мама змусила мене йти з нею до Давидика в гості. В цього розумника сьогодні день народження. І чому я маю йти туди? Хай би собі святкував зі своїми друзями, а я ж йому далеко не подруга. Єдине тішило, в такий весняний час я йшла у своєму улюбленому червоному пальті. Ну і шапочка такого ж відтінку з квіточкою. Мама завжди казала, що мені дуже підходить цей колір. Ми зайшли в їхній будинок і я одразу ж почула дитячі голоси.
— Катю, ти йди привітай Давидика, а я поговорю з тіткою Інгою.
— Добре.
Я зайшла в цю велику вітальню і помітила декількох хлопчиків. Вони гралися в якісь ігри, а Давид стояв у всьому чорному. Я підійшла ближче до нього та простягнула йому якийсь подарунок, який купила мама.
— Вітаю тебе з днем народження. — сказала я.
— Я ж не кликав тебе, то чого ти прийшла? — обурився хлопчик, але коробку забрав.
— Взагалі-то мене моя мама змусила. Повір, інакше я б не прийшла на таку нудну вечірку.
— Ой, в тебе ніби була краща?
— Звісно, краща. В мене було все яскраво та весело.
— Пам'ятаю, як всім було весело, коли ти плакала, бо я тобі випадково на сукню сік вилив.
— Тому що вона була нова! Та ще й мого улюбленого червоного кольору.
— Ненавиджу червоний колір. — хлопчик трохи скривився. — Він такий яскравий.
— А ти який любиш колір? — спитала я.
— Чорний.
— Такий же, як твоя душа. — буркнула я та пішла гратися до хлопчиків.
Ми ось так пили чай, а я навіть не вірила, що буду жити з ним. Це якось і насторожувало, але з іншої сторони було приємно. Він все-таки обрав мене, а не її.
— Ой, то вже така година. — сказала я, коли помітила на годиннику другу ночі.
— Так, пора вже спати. — хлопець забрав наші кружки та поклав їх в посудомийну машину.
— А у мене нема з собою піжами. — зауважила я, але бачитися з тою Сьюзі теж не хотілося.
— Я дам тобі свою футболку. — сказав хлопець та пішов до себе в спальню.
— А де...— трохи розгублено почала я. — Де я буду спати?
— Зі мною. — просто сказав він.
— Сьюзі теж спала з тобою? — трохи роздратовано спитала я.
— Ні, вона була в іншій кімнаті.
— Ну тоді я теж буду в тій іншій кімнаті.
— Як хочеш.
Девід передав мені свою футболку та показав кімнату. Я зайшла всередину та помітила одне невелике ліжко, шафу та якусь тумбочку.
— На добраніч, Кеті. — сказав хлопець, а я обернулася до нього.
— На добраніч, Девіде. — я підійшла ближче до нього та поцілувала його в щічку. Він притягнув мене у свої обійми й мені раптом стало так добре.
Потім хлопець все ж пішов до себе, а мені одразу ж стало сумно. Я вдягнула його футболку, яка мала неймовірно приємний запах — його запах.
Я лягла на ліжко та закрила очі. Тільки от сон мені ніяк не йшов, бо мені дуже сильно бракувало міцних чоловічих обійм. Не знаю, скільки я так лежала, але потім я все ж повільно вилізла з ліжка та почала тихо пробиратися в кімнату Девіда. Хлопець вже мирно спав та навіть не почув, як я лягла біля нього. Цікаво, як він відреагує, коли проснеться зранку? Мені одразу ж захотілося сміятися, але я закрила рот рукою та згодом теж заснула.