— Повтори? — він з нерозумінням глянув на мене.
— Так! У мене побачення з Ігорем, — я гордо махнула головою.
Девід так сильно вдарив рукою в стіну, що мені здалось, там утворилась вм‘ятина. А от кров, яка проступила на кісточках, була справжньою.
— Дай я допоможу, — я розгублено взяла його за руку.
— Ігореві своєму будеш допомагати, — він ледь відштовхнув мене.
— Та що з тобою таке!?
— Кеті, ти...я...іди вже звідси.
— Девіде...
— Іди!
Я вийшла з його кабінету, ледь стримуючи сльози. Щоб хоч трохи заспокоїтись, я пішла у вбиральню та намочила обличчя холодною водою. Я так не хотіла ні злити Девіда, ні з ним сваритись. Але ця його поведінка...ще й та тупа Сьюзі...за що це все мені.
Ігор декілька разів проходив повз мене та кидав бісики очима. Але мені чомусь це було так огидно. Я вже разів сто пошкодувала, що погодилась. Але відступати було вже нікуди. Я ще вирішила заїхати додому, щоб перевдягнутись. Сукню я змінила на чорні класичні штани та блузку, яку отримала на вечірці. І ось я вже підіймаюсь ліфтом на це найгірше побачення.
— Вибач, я трохи спізнилась.
— Таку красу можна чекати вічно, — Ігор відсунув мені крісло, ніби джентльмен.
— Ти занадто багато робиш мені компліментів.
— Забагато? Ти серйозно? Це мізер, який я можу тобі говорити.
— Ну дякую.
— Що ти будеш?
— Насправді, я добряче зголодніла. Тому я замовлю стейк з лосося.
— А ти гурман.
— Ні, просто це єдина риба, яку я їм.
— Ти не проти вина? Я замовив Anakota.
— Ще не пила такого.
— Чудово, — він лукаво посміхнувся і від цього мороз пробіг по шкірі.
— А ти що замовляєш собі?
— Крем-суп. Я дуже їх люблю. Ти вмієш такі готувати?
Що? Готувати? Що це за такі тупі питання.
— Ем...ні. Я рідко готую.
— Ну це нічого.
Мене досить насторожували його розмови. Я не розуміла, до чого він хилить. Чи він сподівається, що це побачення щось змінить. Я просто зробила помилку і сподіваюсь її виправити.
— Тут щось так нудно, може...поїдемо до мене? — він поклав свою руку на мою.
— Вибач, — я забрала його лодоню зі своєї, — але я ще хочу десерт.
Він помітно роздратувався, а мені це було якраз на руку. До нас підійшов офіціант.
— Маленький подарунок для леді, — він поставив переді мною келих шампанського.
— Вибачте, але я цього не замовляла.
— Це просили передати.
— Хто? Чому моїй дівчині хтось дарує алкоголь? — Ігор майже кричав на бідолаху. Він був злий, а мене це веселило.
— Дякую, — я зробила ковток, — неймовірно смачне шампанське.
— Ти будеш це пити?
— Так, — я посміхнулась на всі свої 32.
Я пила це шампанське на зло Ігореві, а зле стало мені. Після вина це було поганою ідеєю. Я трохи вп‘яніла, але трималась гідно. І тут раптом...
— Доброго вечора, колеги, — до нас за стіл сів...Девід.
— Що ти тут робиш? — я розпливлась в п‘яній посмішці.
— Та от, зайшов повечеряти, а тут ви.
— Сумніваюсь, що це випадковість, — Ігор ворожо глянув на нього.
— Ну що ви, це чиста правда.
Мені дуже паморочилось в голові, як він одного келиха шампанського можна було так вп‘яніти.
— Ми зайняті, ти не бачиш? — Ігор вказав рукою на мене, а потім на Девіда.
— Ні, не бачу. Кеті, тобі погано? Ходімо, я відвезу тебе додому.
— Вона, взагалі-то, зі мною на побаченні!
— Вона, взагалі-то, моя сусідка. Тому я відвезу її.
Почувши це, я була неймовірно рада. Я чемно піднялась, попрощалась з Ігорем та вхопившись за руку Девіда, попленталась до виходу.
— Гарна блузка, — сказав Девід, коли ми вже їхали додому.
— Дякую, хтось подарував. А як же моє авто?
— Завтра забереш.
— А на роботу як?
Він трохи помовчав, — можеш взяти собі вихідний.
— Тааак? Дякую, — я почала обіймати його.
— Перестань, чуєш, — він всадив мене однією рукою на місце, — ще зараз вріжемось у щось.
Далі дороги я не пам‘ятаю, бо я заснула. Девід розбудив мене вже під під‘їздом.
— Алкоголічка, вставай.
— Мам, мені на другу пару.
— Кеті, вставай.
— Ніі, в мене вихідний.
— Катя!!!
Від цього я різко прокинулась, — що!?
— Вставай, ми вже приїхали.
— Як ти мене назвав?
— Кеті.
— А ще?
— Ну алкоголічка.
— І ?
— І все.
Дивно, я ж точно чула, що він сказав Катя.Чи це в мене вже якісь галюцинації.
— Я не хочу виходити...голова болить.
— А ти більше пий, тоді точно не болітиме.
— Я випила небагато. Раптом вино і келих шампанського, якогось дуже дивного шампанського.
Девід почав сміятись.
— Що? Чого ти тішишся?
— Нічого, — він намагався стати серйознішим, але йому це слабо виходило.
— Та що таке!?
— Це я тобі купив те шампанське.
— Ти? Для чого?
— Просто, — він трохи помовчав, — я мусив тебе якось забрати від цього Ромео. Тому вирішив так зробити. Але судячи по тобі, одного шампанського було б мало, тому я долив туди ще горілки.
— Що ти зробив!?? — я округлила свої очі від здивування настільки, наскільки це було можливо, — ти що вже зовсім поїхав?
— Я не хочу, щоб ти хоч якось спілкувалась з тим ідіотом.
— Та як ти смієш! Ти що, слідкував за нами?
— Ну не скажу, що було легко вас знайти, але...як бачиш, вийшло.
— Ти...ти...я ненавиджу тебе! — мої нерви не витримали, — чого ти постійно знущаєшся з мене? Що я тобі зробила? — я вже почала плакати, — то ти ображаєш мене, то цілуєш, то знову ображаєш, то я застаю тебе з якось тупою шльондрою, потім ти знов кричиш на мене, потім кажеш, що я тобі подобаюсь, тепер робиш якусь виставу, зробив так, щоб я вп‘яніла...
— Кеті, я...
— А знаєш що? Ігор себе зовсім по-іншому поводить. Він ніколи мені ні слова поганого не сказав, завжди лише компліменти, завжди гарно поводиться. То чому я не можу вибрати його!? — я вже не дуже розуміла, що я говорю.