Розділ 9

— Повтори? — він з нерозумінням глянув на мене.

— Так! У мене побачення з Ігорем, — я гордо махнула головою.

Девід так сильно вдарив рукою в стіну, що мені здалось, там утворилась вм‘ятина. А от кров, яка проступила на кісточках, була справжньою.

— Дай я допоможу, — я розгублено взяла його за руку.

— Ігореві своєму будеш допомагати, — він ледь відштовхнув мене.

— Та що з тобою таке!?

— Кеті, ти...я...іди вже звідси.

— Девіде...

— Іди!

Я вийшла з його кабінету, ледь стримуючи сльози. Щоб хоч трохи заспокоїтись, я пішла у вбиральню та намочила обличчя холодною водою. Я так не хотіла ні злити Девіда, ні з ним сваритись. Але ця його поведінка...ще й та тупа Сьюзі...за що це все мені.

Ігор декілька разів проходив повз мене та кидав бісики очима. Але мені чомусь це було так огидно. Я вже разів сто пошкодувала, що погодилась. Але відступати було вже нікуди. Я ще вирішила заїхати додому, щоб перевдягнутись. Сукню я змінила на чорні класичні штани та блузку, яку отримала на вечірці. І ось я вже підіймаюсь ліфтом на це найгірше побачення.

— Вибач, я трохи спізнилась.

— Таку красу можна чекати вічно, — Ігор відсунув мені крісло, ніби джентльмен.

— Ти занадто багато робиш мені компліментів.

— Забагато? Ти серйозно? Це мізер, який я можу тобі говорити.

— Ну дякую.

— Що ти будеш?

— Насправді, я добряче зголодніла. Тому я замовлю стейк з лосося.

— А ти гурман.

— Ні, просто це єдина риба, яку я їм.

— Ти не проти вина? Я замовив Anakota.

— Ще не пила такого.

— Чудово, — він лукаво посміхнувся і від цього мороз пробіг по шкірі.

— А ти що замовляєш собі?

— Крем-суп. Я дуже їх люблю. Ти вмієш такі готувати?

Що? Готувати? Що це за такі тупі питання.

— Ем...ні. Я рідко готую.

— Ну це нічого.

Мене досить насторожували його розмови. Я не розуміла, до чого він хилить. Чи він сподівається, що це побачення щось змінить. Я просто зробила помилку і сподіваюсь її виправити.

— Тут щось так нудно, може...поїдемо до мене? — він поклав свою руку на мою.

— Вибач, — я забрала його лодоню зі своєї, — але я ще хочу десерт.

Він помітно роздратувався, а мені це було якраз на руку. До нас підійшов офіціант.

— Маленький подарунок для леді, — він поставив переді мною келих шампанського.

— Вибачте, але я цього не замовляла.

— Це просили передати.

— Хто? Чому моїй дівчині хтось дарує алкоголь? — Ігор майже кричав на бідолаху. Він був злий, а мене це веселило.

— Дякую, — я зробила ковток, — неймовірно смачне шампанське.

— Ти будеш це пити?

— Так, — я посміхнулась на всі свої 32.

Я пила це шампанське на зло Ігореві, а зле стало мені. Після вина це було поганою ідеєю. Я трохи вп‘яніла, але трималась гідно. І тут раптом...

— Доброго вечора, колеги, — до нас за стіл сів...Девід.

— Що ти тут робиш? — я розпливлась в п‘яній посмішці.

— Та от, зайшов повечеряти, а тут ви.

— Сумніваюсь, що це випадковість, — Ігор ворожо глянув на нього.

— Ну що ви, це чиста правда.

Мені дуже паморочилось в голові, як він одного келиха шампанського можна було так вп‘яніти.

— Ми зайняті, ти не бачиш? — Ігор вказав рукою на мене, а потім на Девіда.

— Ні, не бачу. Кеті, тобі погано? Ходімо, я відвезу тебе додому.

— Вона, взагалі-то, зі мною на побаченні!

— Вона, взагалі-то, моя сусідка. Тому я відвезу її.

Почувши це, я була неймовірно рада. Я чемно піднялась, попрощалась з Ігорем та вхопившись за руку Девіда, попленталась до виходу.

— Гарна блузка, — сказав Девід, коли ми вже їхали додому.

— Дякую, хтось подарував. А як же моє авто?

— Завтра забереш.

— А на роботу як?

Він трохи помовчав, — можеш взяти собі вихідний.

— Тааак? Дякую, — я почала обіймати його.

— Перестань, чуєш, — він всадив мене однією рукою на місце, — ще зараз вріжемось у щось.

Далі дороги я не пам‘ятаю, бо я заснула. Девід розбудив мене вже під під‘їздом.

— Алкоголічка, вставай.

— Мам, мені на другу пару.

— Кеті, вставай.

— Ніі, в мене вихідний.

— Катя!!!

Від цього я різко прокинулась, — що!?

— Вставай, ми вже приїхали.

— Як ти мене назвав?

— Кеті.

— А ще?

— Ну алкоголічка.

— І ?

— І все.

Дивно, я ж точно чула, що він сказав Катя.Чи це в мене вже якісь галюцинації.

— Я не хочу виходити...голова болить.

— А ти більше пий, тоді точно не болітиме.

— Я випила небагато. Раптом вино і келих шампанського, якогось дуже дивного шампанського.

Девід почав сміятись.

— Що? Чого ти тішишся?

— Нічого, — він намагався стати серйознішим, але йому це слабо виходило.

— Та що таке!?

— Це я тобі купив те шампанське.

— Ти? Для чого?

— Просто, — він трохи помовчав, — я мусив тебе якось забрати від цього Ромео. Тому вирішив так зробити. Але судячи по тобі, одного шампанського було б мало, тому я долив туди ще горілки.

— Що ти зробив!?? — я округлила свої очі від здивування настільки, наскільки це було можливо, — ти що вже зовсім поїхав?

— Я не хочу, щоб ти хоч якось спілкувалась з тим ідіотом.

— Та як ти смієш! Ти що, слідкував за нами?

— Ну не скажу, що було легко вас знайти, але...як бачиш, вийшло.

— Ти...ти...я ненавиджу тебе! — мої нерви не витримали, — чого ти постійно знущаєшся з мене? Що я тобі зробила? — я вже почала плакати, — то ти ображаєш мене, то цілуєш, то знову ображаєш, то я застаю тебе з якось тупою шльондрою, потім ти знов кричиш на мене, потім кажеш, що я тобі подобаюсь, тепер робиш якусь виставу, зробив так, щоб я вп‘яніла...

— Кеті, я...

— А знаєш що? Ігор себе зовсім по-іншому поводить. Він ніколи мені ні слова поганого не сказав, завжди лише компліменти, завжди гарно поводиться. То чому я не можу вибрати його!? — я вже не дуже розуміла, що я говорю.