Розділ 8

— Ой! — все, що й могла сказати я, дивлячись на цю картину.
— Кетрін? — здивувався Девід, а ця його дівчина оглянула мене з ніг до голови.
— Прийшла подякувати тобі за молоко. — я натягнуто усміхнулася та показала на пляшку.
— Не треба було. — хлопець трохи нахмурився, а я раптом відчула на очах сльози.
— Справді? Вибачте, що потурбувала. — швидко сказала я та пішла до себе у квартиру.
Як це так? Ще недавно цілував мене у своєму кабінеті, а тепер виходить, що він зайнятий! Але ж я не помічала цієї дівчини раніше. Дивно це якось. Але знаєте що? Хай іде до біса! А та його нафарбована лялька в першу чергу. Моя злість набирала таких оборотів, що мені хотілося висказати все йому, але в пориві злості я зробила найбільшу помилку у своєму житті : прийняла пропозицію Ігоря. Всього лише одне повідомлення і тепер мені доведеться йти з ним на побачення. І це все через цього придурка, що живе навпроти!
Вночі я довго не могла заснути, бо мені постійно чулися ті звуки. Невже це в його квартирі? Ну звісно, з такою кралею краще розважатися, а я ж годжусь лише для образ та незрозумілих поцілунків. Цікавість брала наді мною верх, тому я вилізла з-під тепленької ковдри та вийшла на сходовий майданчик. Тепер вже нічого не було чути, тому я максимально тихо підійшла до дверей Девіда та приклала одне вухо. Шкода, що я не змогла нічого почути.
— Мяу! — голосно подав голос котик та сів собі на коврик біля порогу.
— Тссссс! — тихо сказала я та приклала палець до своїх губ.
Та кіт мене не послухав і вже через секунду по всьому будинку рознісся його голосний вереск. Я почула, що у дверях клацну замок та швидко почала бігти до себе у квартиру. Котик почав плутатися у моїх ногах і я з гучним грюкотом впала прямо на коврик біля моєї квартири.
— В тебе в такий час теж вправа? — почула я голос Девіда, який стояв біля своїх дверей.
— І чого тебе це має хвилювати? — роздратовано сказала я та швидко піднялася на ноги.
— Що ти тут робиш о третій ночі? — спокійно спитав хлопець та подивився на мене.
Котик-зрадник швидко забіг у квартиру, а я лише важко видихнула від цього сорому.
— А ти що тут робиш? — спитала я та відвела погляд, бо навіть не хотіла дивитися на нього. — Мені здається, що тобі тепер є про кого турбуватися.
— Кеті, ти все не так зрозуміла.
— Та невже? Знаєш що, Девіде? — я ображено подивилася на нього та взялася за ручку дверей. — Мені набридло! Я не можу тебе ніяк зрозуміти. То ти ненавидиш мене та ображаєш, то цілуєш, а тепер виявляється, що у тебе взагалі живе якась дівчина! Тобі пора вже розібратися в собі й у своєму ставленні до мене.
Я кинула на нього останній погляд та зайшла у квартиру, голосно гримнувши дверима. Сльози знову з'явилися на очах, а я вже ледь стримувалася.
Наступного ранку мені страшенно не хотілося йти на роботу й бачитися з Девідом, але показувати свою слабкість я ще більше не хочу. Я вдягнула не дуже скромну чорну сукню з мережевими вставками на плечах. Наряд не надто підходив під дрес-код нашого офісу, але мені було байдуже. Чорні туфлі на височенних підборах робили мене стрункішою, то, може, вже нарешті він помітить, що не є вже я така товста. Макіяж вирішила зробити теж яскравішим ніж завжди, ще й губи нафарбувала червоною помадою. Зранку прийшло повідомлення від Ігоря, що сьогодні після роботи ми йдемо разом на вечерю. От же ж дурепа! Навіщо взагалі я погодилась? Через свої збори я вже добряче запізнювалась на роботу.
— Нарешті ти з'явилася! — сказала мені Сара, коли я зайшла в офіс.
— Що таке?
— Містер Мартін з самого ранку питає про тебе.
— Щось по роботі? — спитала я, а потім розгублено відвела погляд.
— Ну так, напевно. — Сара трохи нахмурилась, але нічого більше не сказала.
Я зняла свою шубку та поправила сукню. Хвилювання було таким сильним, що довелося декілька разів вдихнути та видихнути, щоб заспокоїтись. Сара лише кидала на мене незрозумілі погляди, а я слабо усміхнулась їй та попрямувала до кабінету Девіда.
Я легенько постукала, а тоді зайшла всередину, голосно стукаючи своїми підборами.
— Ви щось хотіли, містере Мартіне? — я усміхнулась йому своєю найкращою усмішкою.
— Так, Кетрін. — сказав він та оглянув мене з ніг до голови.
— Я уважно слухаю.
— Хочу пояснити тобі ситуацію зі Сьюзі. — мовив хлопець, а я здивовано подивилася на нього.
— Ого, яка честь для мене! — зі сарказмом сказала я. — Тільки от не розумію навіщо? В нас з вами суто ділові стосунки, тож вам не потрібно ділитися зі мною подробицями свого особистого життя.
— Ми з нею раніше зустрічалися. — уникнувши мої слова, почав розповідати Девід. — Деякий час жили разом, але потім зрозуміли, що не створені один для одного. Вона поїхала в Європу, а декілька днів тому повернулася. Сьюзі не мала де жити, тому я запропонував їй свою допомогу. Ми зараз якраз шукаємо їй квартиру, але до цього вона буде жити у мене.
— Яка зворушлива історія! — сказала я та склала руки на грудях. — Але знову ж таки, до чого тут я? Чому ви розповідаєте це мені?
— Ти дуже добре знаєш чому.
— Між нами, — я показала пальцем на нього, а потім на себе, — нічого нема!
— Є, Кеті. — хлопець піднявся зі свого стільця та попрямував у мою сторону.
Я відчула якесь хвилювання та страх, тому почала відходити, але вже зовсім скоро моя спина зустрілася з холодною стіною. Чоловік підійшов небезпечно близько, і я затремтіла. Знову цей аромат його парфуму, який змусив мене закрити очі. Він стояв так близько, що я не могла нормально усвідомлювати всю ситуацію. Мені просто хотілося насолоджуватися його присутністю.
— Не змушуй мене, Кетрін! — трохи сердито сказав хлопець та поправив свою краватку.
— Я ж нічого не роблю? — тихо прошепотіла я та подивилася в його очі.
— Не змушуй мене зізнаватися тобі, що ти мені подобаєшся. — заговорив хлопець прямо навпроти моїх губ, які вже дуже сильно жадали відчути його тепло.
— Я не знаю, Девіде. — тихо сказала я та відвернулася, — Не знаю, чи можу вірити тобі?
— Ти спробуй, Кеті.
— Просто ти такий незрозумілий.
— Знаю, ти вже вчора це казала. — хлопець усміхнувся кутиками губ.
— Я хочу, дуже хочу довіряти тобі. — щиро сказала я.— Але я боюсь, що це якийсь підступ з твоєї сторони. І тим більше, у мене сьогодні... У мене...
— Що у тебе? — Девід нахмурився, а я швидко відійшла від нього.
— У мене побачення з Ігорем!