Розділ 7

— О, Девід, здоров.
— Джордж, ти знову за своє?
— Що?
— Переманюєш моїх працівників до себе!?
— Що, та...
— Не переживай, Девіде, я не приймаю цієї пропозиції. Як я можу? — я косо глянула на Ігоря, який своїм поглядом, здавалось, хотів мене вбити. Нічого, нехай знає, як до мене лізти. Я взяла каву та пішла до Сари.
— Що це з ними? — запитала дівчина, зробивши ковток.
Я оглянулась назад і побачила, як вони обоє про щось доволі агресивно розмовляють. Потім Девід ішов до себе в кабінет.
— Кетрін, зайди до мене!
— Що ти натворила, подруго?
— Не уявляю.
Я легенько постукала у двері.
— Заходь!
— Що таке?
— Що в тебе з цим Ігорем? Що він хотів від тебе?
— Я ж вже сказала.
— Повір мені, я на такій посаді не просто так. І я точно знаю, коли мені брешуть.
— Я...я...
— Він чіпляється до тебе? — Девід встав зі свого крісла та почав ходити по кабінеті.
— Інколи...так.
— І ти відповідаєш йому взаємністю?
— Ні, ти що! Хоча...
— Хоча що? — він ставав все більше роздратованим.
— На вечірці тоді, мені прийшла записка і я пішла в конференц-зал і там...
Але Девід не дав мені договорити. Він різко підійшов до мене, охопив моє обличчя руками та неймовірно ніжно поцілував. Чи то від несподіванки, чи то він відчуттів я не змогла втриматись на ногах і вхопилась рукою за край столу. Девід відступив від мене.
— І там був не він...— ледь прошепотіла я.
— Можеш іти.
— Що?
— Іди вже! — майже кричав Девід.
Добре, що я сьогодні вирішила не фарбувати губи, бо багато чого довелось би пояснювати колегам.
— Що сталось? — налетіла на мене з питаннями Сара.
— Н-нічого. Він просто сказав, щоб я більше працювала і ні на кого не відволікалась.
Я пройшла повз Сару та сіла за своє робоче місце. Почавши щось імпульсивно набирати на клавіатурі, я не могла зібратись з думками. Девід. Це був точно він. І запонки, що були в нього вдома, і парфуми, і цей поцілунок. Але що це взагалі таке? Чому він то проявляє до мене таку ніжність, то відноситься як до невідомо кого. Мій робочий день вже завершився і я з важкою головою поїхала додому. Маленьке моє чудо дуже мене чекало, бо відразу почало тертись до моїх ніг.
— Привіт, — я почала гладити кошеня, — як ти тут без мене.
Я налила йому молока, яке вже купила. А треба буде ще Девіду відкупити, в якості компенсації. Переодягнувшись у домашній одяг, я лягла на диван у вітальні. Мені було неймовірно зле. Ні, я не захворіла, мені просто з голови не йшов Девід. Невже я закохалась. Але він мій начальник. Хоча, він перший почав, я не винна. Раптом до мене подзвонили, невідомий номер.
— Алло.
— Хоч ти й так підставила мене, я все одно не відмовляюсь від своєї пропозиції.
— Ігор?
— Молодець, пам‘ятаєш.
— Вибач за те, що було сьогодні.
— Нічого. Нам не вперше сваритись.
— Гаразд.
— Ну так що, ми можемо зустрітись?
— Я подумаю. Я зараз зайнята і вільного часу дуже мало.
— Добре, я чекатиму. Цілую.
Після цих слів я відразу вимкнула дзвінок. Цілую??? Що він собі дозволяє!
Хоч це й елітний будинок, та шумоізоляція в ньому ніяка. Весь вечір я чула, як майже істерично сміється якась жінка. Тільки звідки цей сміх, не зрозуміло, бо сусіди є всюди, і збоку, і знизу, і зверху. Останні дні тягнулись безкінечно довго і скучно. На роботі був повний завал, вдома я не могла нормально спати і все через цей дурний жіночий сміх і деколи дуже непристойні звуки. Я вже не могла дочекатись свого вихідного, який був вже от-от. Всі ці дні Девіда не було на роботі й ніхто не знав, чому. Він просто подзвонив Сарі та сказав, що на декілька днів бере відпустку. Цікаво, що це з ним.
— Ну і що там з моєю пропозицією?
— Ігорю, ти можеш з‘являтись не так неочікувано? Ти лякаєш мене.
— Пробач, сонечко, більше не повториться.
Що? Сонечко? Мене так навіть батьки вже не називають.
— Дякую.
— Ну так що?
— Вибач, я ще не можу нічого відповісти. Бачиш, скільки роботи.
— Ну начальника нема, можна трохи й забути про роботу.
— Я так не можу, я мушу працювати.
— Ох Кеті, якби ти знала, як я чекаю твоєї відповіді.
— «Можу тільки здогадуватись», — роздратовано подумала я, — ну почекай ще.

— А навіщо чекати? — Ігор однією рукою вперся в мій стіл, а іншою провів по моїй оголеній нозі, яку не закривала спідниця.
— Та як ти...— я настільки розлютилась, що вліпила йому добрячого ляпаса. Добре, що в офісі нікого не було, бо був час обіду.
— Нічого. Нічого. Ти про це ще пошкодуєш, — він ображено потер щоку і пішов геть.
Якого біса він робить? Хай тільки спробує ще щось таке утнути, я не знаю, що з ним зроблю.
І ось нарешті настав мій щасливий день — вихідний. Я так довго напевно ще ніколи не спала. Піднявшись з ліжка, я пішла приймати пінну ванну, як завжди, з келихом вина. Це моє улюблене заняття. Потім трохи погралась з котиком і вирішила, що хочу побачити Девіда. Сподіваюсь, він вдома. Добре, що я позичала в нього це молоко. Вийшовши в коридор, я не могла приховати хвилювання. Та все ж наважилась постукати. Невідомо від чого я почала посміхатись, та коли відчинились двері, посмішки як не було.
— Ви щось хотіли?
— Сьюзі, хто там?
Мені відчинила двері якась шикарна блондинка, а позаду неї з‘явився Девід лише в одному рушнику на бедрах. А я як ідіотка стояла в коридорі з цією пляшкою молока.