Розділ 6

Ми ніби завмерли на декілька хвилин і я не могла не помітити, якого прекрасного відтінку його очі. Такі особливі, які я раніше вже бачила. Тільки от де? І ще цей запах парфуму... Такий знайомий, як у того чоловіка в конференц-залі. Але ж це не може бути він, правда? Чи може?
— Ти не хочеш злізти з мене? — спитав хлопець, а я раптом прийшла до тями та різко піднялася.
— Вибач. — тихо прошепотіла я не своїм голосом.
— Тобі справді треба трохи спортом позайматися. — сказав він та повільно піднявся, поклавши свою руку на грудну клітку. — Ти мені ледь ребра не розтрощила.
— Це ти так натякаєш, що я товста? — спитала я та примружила очі.
— Ти сама це сказала. — хлопець розвів руками, а я лише голосно фиркнула.
Як же він мене бісить! Але якщо це він тоді мене поцілував, то чому зараз так до мене відноситься? Той же чоловік був таким ніжним та приємним, а цей Девід ще та нахаба.
— Ну і де твій кіт?
— Пошукай! Якщо не знайдеш, то мої двері навпроти! — сердито сказала я.
— Чекай! — заперечив він. — Якщо ти раптом забула, то у мене алергія! Я не зживаюся з котами.
— То скоріше вони не можуть перебувати у твоїй компанії. — гаркнула я та пішла до виходу.
— Кеті, почекай! — зупинив мене хлопець, схопивши за руку.
Від цього дотику я завмерла і здивовано подивилася на нього. А ще мене здивувало, що він назвав мене Кеті, як тоді в конференц-залі. Я витріщалася на цього хлопця великими очима і не могла його ніяк зрозуміти. Хвилину тому він казав, що я товста, а тепер ніжно торкається мене.
— Випиймо чаю, а твоя соня зараз знайдеться. — сказав хлопець та потягнув мене на кухню.
— Соня? — перепитала і підозріло подивилася на нього.
— Ну... вона ж десь заснула, — трохи розгублено відповів Девід та ввімкнув чайник, — тому й соня.
— Зрозуміло. — я сіла на стілець біля столу. — Просто у мене колись була кішка Соня. Я її так сильно любила.
— Чай чи каву?
— Чай.
На диво, Девід поводився нормально і навіть нічого образливого не казав мені. Та все ж мене дратувало, що він не може зізнатися про той поцілунок. Хлопець навіть поклав якісь солодощі на тарілку та поставив переді мною. Потім він подав мені чай, а сам сів навпроти. Я обережно приклала чашку до своїх губ та підозріло подивилася на нього.
— Не хвилюйся, — сказав Девід, — отрути там нема.
— Хм, то мені радіти?
— Ну тебе і так не візьме.
Ні, все-таки він такий, як і був. Не втрачає шансу, щоб познущатися з мене. Я сиділа в нього на кухні та пила чай. Якось це було так дивно, але і нормально.
— Давно ти тут? — вирішила спитати я, бо справді давно цікавило це питання.
— Ми переїхали, коли мені було сім. — відповів хлопець та слабо усміхнувся. — Якщо чесно, то в Україні було цікавіше.
— Чому?
— Бо була одна дівчинка, яка мене дуже сильно дратувала.
— Хм, і хіба це класно?
— Ну я вже потім зрозумів, що ті всі її вибрики, то були всього лише ознаки симпатії. Вона була закохана в мене.
— Не завжди так. — заперечила я, — В мене був колись такий друг, який завжди нервував мене, бо постійно хотів здаватися розумником. Хоча і був старшим всього лише на два роки.
— А може він просто хотів тобі сподобатися?
— Ну а те, що я постійно відчувала себе тупою, то нічого? От і робила йому різні капості, щоб звернув на мене увагу, а йому просто було байдуже!
— Мяу! — почула я біля своєї ноги котика та взяла його на руки. — Ну і де ти була, Соню?
— Може ти забереш її? — сказав Девід та ледь знову не пчихнув.
— Так молоко у тебе є?
Хлопець витягнув з холодильника пакет молока та передав мені його.
— Дякую. — щиро усміхнулась я.
Девід відчинив мені двері, а я вийшла на сходовий майданчик. Мені стало якось ніяково, тож я навіть трохи розгубилася.
— Ну цей...я піду вже! Бувай!
Я швидко пішла до себе у квартиру та зрозуміла, що зі мною щось відбувається. Якесь дивне відчуття з'явилося всередині, але це мені дуже не подобалось. Ще не вистачало закохатися!
Цілу ніч я думала про той поцілунок і зрозуміла, що наступний хід повинна зробити я. Треба змусити його зізнатися.
Сьогодні мені хотілося бути по-особливому красивою. Я вдягнула красиву білу спідницю до колін та ту червону блузку, що мені подарував мій Містер "Х".
В моїй голові з'явився цікавий план і всю дорогу до офісу я обдумувала його. Не дозволю з собою гратися!
— Привіт, — привіталась я до Сари з широкою усмішкою на обличчі, — Містер Мартін у себе?
— Ще ні. — відповіла вона, а я трохи нахмурилась.
І де це він ходить? Девід же завжди приходив першим. До обіду він так і не з'явився і весь цей час я тупо витріщалася на вхідні двері. Що зі мною відбувається?
Робота мені ніяк не йшла і я просто не могла зібратися.
— Що з тобою сьогодні? — спитала у мене Сара.
— Не знаю. — я знизала плечима та важко видихнула. — Йду собі каву зроблю. Ти будеш?
— Так.
Сара повернулася до свого робочого місця, а я пішла до кавоварок. Хотілося чогось надто міцного, тому я обрала собі еспресо. Сара ж стандартно п'є американо без цукру.
— Ну і де ще ми могли з тобою зустрітися? — почула я біля себе голос Ігоря.
— Привіт. — усміхнулась йому я.
— Кеті, ми могли б з тобою зустрітися поза робочим часом? — спитав чоловік, а я подивилася на нього великими очима.
— Ну я не знаю. — розгублено почала я. — Ви ж ніби мій начальник.
— В мене інколи таке відчуття, що ти мене боїшся.
— Та ні, просто все ж таки існує робоча етика і вам не варто будувати стосунки зі своїми підопічними.
— По-перше, твій начальник — Девід, а не я, — серйозним тоном сказав чоловік, — а по-друге, ти мені подобаєшся.
— Ох! — все що й змогла вимовити я.
— І я буду дуже радий, якщо ти приймеш мою пропозицію.
— Яку пропозицію? — почула я у дверях голос Девіда, який виглядав не надто задоволеним. Цікаво, як же багато він чув?