Розділ 2

Я сиділа на дивані в приймальній та чекала. Мене це вже починало злити. Навіщо назначати співбесіду на конкретну годину, а потім ще й змушувати людину чекати. Я склала руки на грудях та взялася розглядати офіс. Непогано... Панорамні вікна, в кожного працівника окреме робоче місце й прозора перегородка від інших. Все пофарбоване у світлих тонах і мені це навіть дуже подобалось. Постарався татусь та й роботу мені підібрав у найкращому офісі.
— Містер Мартін чекає вас. — повідомила мені дівчина з реєстрації.
Я невдоволено фиркнула та піднялася з дивана. Я поправила свою спідницю та, схопивши сумочку і теку з резюме, попрямувала довгим коридором до дверей свого майбутнього начальника. Я постукала декілька разів, а тоді впевнено пройшла всередину.
Кабінет був дивовижним, в таких приємних синіх тонах. Мій погляд пройшовся по панорамному вікні, потім по невеличкому диванчику, по величезному дерев'яному столі й нарешті зупинився на чоловікові, який здивовано витріщався. Ну а потім в нього на обличчі з'явилася дражлива посмішка з якимось натяком на небезпеку. Ні, ну я розумію все, але стільки збігів — це все занадто!
— Ну це вже в ніякі ворота не лізе! — сердито сказала я і голосно гримнула дверима.
— Ти зі своїм характером може і не влізеш, — сказав він та розслаблено розсівся на своєму кріслі, — але це дуже приємна несподіванка, Кетрін.
— А ти зі своїм мозком, який розміром, як інфузорія туфелька, можеш котитися знаєш куди?
— Ай, ну хіба можна так розмовляти зі своїм начальником. — хлопець невдоволено поцокав язиком. — І можеш звертатися до мене Девід, або ні, краще — містер Мартін.
— Ще б сказав "містер Грей". — тихо буркнула я собі під ніс.
— Ти щось сказала?
— Кажу, що просто в захваті від вас, містере Мартіне! — я широко усміхнулася і кинула йому на стіл теку з резюме.
Чоловік повільно розглядав її, а я ж не відводила свого погляду від нього. Сьогодні він був одягнений в синій костюм та білу сорочку. І чорт! Йому так личило. Ну чому мій начальник не старий лисий чоловік з великим животом? Цей Девід довго дивився моє резюме, ніби вичитував кожен рядок.
— Ти прийнята! — згодом сказав він. — Ми працюємо з дев'ятої до шостої. Зранку бажано не запізнюватися. Сара покаже тобі твоє робоче місце, а зараз можеш бути вільна.
— Дякую. — тихо буркнула я та вийшла з його кабінету, сильно гримнувши дверима.
Він переслідує мене! Кажу вам. Може він якийсь маніяк чи сталкер? Аж страшно стало. Я здригнулася лише від однієї цієї думки. Виявилось, що Сара — це та сама дівчина з реєстрації. Вона відвела мене до невеличкого столика біля самісінького вікна. Дівчина пояснила всю суть моєї роботи, а тоді пішла до себе. Я відчувала себе трішки ніяково на новій посаді. Вже через деякий час зі мною почали знайомитися інші працівники. З одними мені навіть вдалося добре поспілкуватися. Робота була не надто складною. Підбирати текст, фото та шрифт до реклами — не так і складно. Але під кінець робочого дня втома дала про себе чути. Мені дуже сильно захотілося випрямити спину, тому я потягнулася руками догори. Мені одразу ж стало краще і я вирішила ще випрямити свої ноги. Шкода тільки, що стілець до підлоги ніхто не прикрутив і мені довелося зустрітися спиною з холодною плиткою. От тоді вона й вирівнялася!
— Невже так втомились, Кетрін, що вирішили зробити вечірню зарядку? — почула я біля себе голос свого начальника.
— В мене завжди в такий час спорт. — усміхнулась я та подивилася на нього з-під довгих вій. — Ніколи не відкладаю.
— І як називається ця ваша вправа? — в нього на обличчі красувалася глузлива посмішка.
— Там дуже складна назва.
— Здається, ця вправа корисна для всіх м'язів.
— Ну ви ж бачите, в якій я прекрасній формі.
Я швидко піднялася та показала на себе. Він оцінюючи пройшовся по моїй фігурі, а тоді задоволено усміхнувся.
— Я б вам радив робити її частіше. — сказав він та просто пішов геть.
Як же він мене бісить! Я стукнула ногою по підлозі та міцно стиснула кулаки. Це він щойно натякнув мені, що пора зайнятися спортом? Ну так, я набрала трохи за останній місяць, але ж мені можна! В мене була депресія після того, як я послухала пісеньку з мультику «Мама для мамонтеняти».
Нарешті мій робочий день закінчився, і я щаслива поверталася додому на своїй маленькій лялечці. Коли я помітила таку ж машину на стоянці біля свого будинку, то одразу ж нахмурилась. Ну не може бути так, щоб вже двічі мені зустрічався такий дорогий автомобіль.
Я зайшла до себе в кімнату й вирішила, що мені просто необхідно відсвяткувати перший робочий день. Тому я витягнула своє улюблене біле напівсолодке та налила собі в бокал. Я планувала лише один, правда. Шкода тільки, що я проснулась зранку на підлозі в ванній, а на столі стояла пуста пляшка. Я швидко вмила обличчя холодною водою та подивилася на себе в дзеркало. Вигляд у мене був дуже жахливий, тож довелося заморочитися з макіяжем. Через свої збори я конкретно запізнювалася на роботу. Завжди кажу собі: «Один бокал, Кеті! Все, більше не можна». Ну а потім як понеслась... Як говорив мій викладач з вищої математики: «Головне правило життя — вчасно зупинитися». І чого я тільки не слухала його?
День сьогодні розпочався просто жахливо, адже я ще й в затор потрапила. Я летіла на той шістнадцятий поверх наче божевільна. Захекана, червона та спітніла я забігла в наш офіс якраз в той момент, коли начальник проводив якусь нараду. Всі погляди були спрямовані на мене, а я одразу ж вирівнялася та удала, що не помираю від браку кисню.
— Ви запізнилися! — зробив мені зауваження містер Мартін.
— Вибачте. — ледь вимовила я.
— Надіюсь, це останній раз. — чоловік роздратовано подивився на мене. — Інакше вас буде звільнено.
Мій настрій був гірше нікуди, тому я сіла за своє робоче місце та втомлено понурила голову. Нарада нарешті скінчилася й всі взялися за свою роботу. До мене підійшла Сара з якоюсь коробкою в руках.
— Що це? — спитала я й заглянула всередину.
— Імена. — відповіла вона, а я хмуро подивилася на неї. — Кожного року на День святого Валентина ми проводимо костюмовану вечірку.
— Що? — ледь не засміялася я.
— І в цей день даруємо один одному подарунки. Тут імена всіх чоловіків нашої фірми.
— Обов'язково брати в цьому участь?
— Так.
— Але ж День святого Валентина вже пройшов.
— Але ж це був вівторок! А вечірку ми проводимо в п'ятницю, тобто завтра ввечері після роботи.
— А костюми?
— Переодягаємось у вбиральні. — дівчина підсунула мені коробку під самий нас. — Ну тягни!
Мені нічого не залишалося, як погодитись. Я швидко витягнула перший-ліпший папірець та прочитала ім'я того, хто мені попався.