Розділ 1

Я гримнула дверима квартири так голосно, щоб він зміг це добре почути. Злості не було меж. Як одна людина може настільки зіпсувати про себе враження та мій настрій одним вчинком? Я важко впала на диван, залишивши валізу десь у коридорі та оглянула вітальню, яка була суцільна з кухнею.
— Ну що ж, татко непогано постарався. Хоча, я могла б і сама подбати про себе.
Я підвелась та пішла оглядати спальню. Величезне ліжко стояло посеред кімнати. Ще б було з ким спати на такому ліжку. Вже довгий час у мене не було стосунків, а останні були всього-то 2 тижні. І від цього було так сумно.
Сьогодні я мала влаштовуватись на роботу, але секретарка мені написала, що начальника сьогодні не буде і співбесіда переноситься на завтра. Ну що ж, чудово. Вдома сидіти я не збиралась, тому вирішила піти прогулятись.
Розібравши валізу, я одягла звичайні джинси та худі, свою улюблену лижну куртку, взула кросівки, бо снігу тут не було так само, як вдома, взяла свій невеликий рюкзак та вийшла на зустріч новому життю.
— Зачекайте, будь ласка! — я попросила потримати двері в ліфті.
— О ні...— закотив очі цей нахаба, який знову тут.
— Скажи чесно, ти переслідуєш мене?
— Звісно. Так і мрію, щоб ти зіпсувала мені ще один білий светер своєю...кавою.
— Перепрошую ще раз і ще раз кажу, що це вийшло ВИ-ПА-Д-КО-ВО.
— Зате, доля тобі відімстила за мене сама. Твоїм «феєричним» падінням, — він ледь засміявся.
Точно, пуховик. Я так і залишила його в коридорі. Треба було випрати. Тепер я залилилась без нього, це гарантовано.
— Чому цей ліфт так довго їде...
— Щоб я міг насолодитись тобою, дурепою. І ще раз переконатись, що всі жінки — ідіотки.
— Хам!
Нарешті двері відчинились на першому поверсі і я пулею вилетіла з того ліфту.
Йшовши вулицею я дещо зраділа, що живу досить далеко від центру і такого потоку людей на вулиці тут немає. Найперше я вирішила, що таксі це явно не для мене і пішла в автосалон.
— Ні, ні, ні...та ви що, ні, — мені не подобалась ні одна автівка, яку продавець показував мені в каталозі.
— Але це наші найкращі моделі.
— Значить знайдіть ще кращу.
— Але вона дуже дорога.
Я косо глянула на цього юного та не зовсім досвідченого продавця, та, намагаючись стримати гнів, сказала, — а ви що думаєте, у мене немає грошей? 
— Ні-ні, що ви. Гаразд, чекайте, я зараз повернусь.
Чекати довелось 15 хв і це мене ще більше злило. Що за день сьогодні жахливий. Навіщо я взагалі погодилась сюди їхати.
З думок мене вирвав розгублений голос бідолашного продавця.
— Ось...можливо, Вам підійде отака?
Він відкрив сторінку і я відразу ж закохалась. Спортивна новенька BMW білосніжного кольору. Як і светер того індюка. Стоп, для чого я зараз його згадала?
— Вау. Ну оце геть інша справа. Я її купую.
— Так відразу?
— Ага. 
Пробач, тату, але всі твої гроші я потрачу на цю лялічку. А тут я хочу жити самостійно, за власні кошти.
І ось я вже їду по вулицях Нью-Йорку на новесенькій машині. Її запах аж п‘янить. Обожнюю таке.
Також я вирішила заскочити у торговий центр, щоб трохи оновити гардероб. Після покупок я сиділа в кафе та їла пончики і пила латте.
— Доброго дня, — до мене заговорив якись симпатичний чоловік.
— Доброго, — зніяковіло відповіла я.
— Біля Вас вільно?
— А ми знайомі?
— Ні, аж ніяк. Але я не зміг пройти повз такої краси.
— Банально.
— Ну, дозвольте хоч поговорити.
— Гаразд.
— Я відразу зрозумів, що ми земляки.
— Цікаво, як?
— Напевне своє рідне притягнуло. Ви тут відпочиваєте?
— Мені здається, я не зобов‘язана розповідати про своє життя першому-ліпшому.
— О пробачте, я не представився. Ігор.
— Оля, — я вирішила збрехати.
— Дуже приємно.
Я лише посміхнулась.
— Сподіваюсь, ми з Вами ще колись зустрінемось.
— Ой, — я ніби стривожено глянула на годинник, — вже так пізно, щось ви мене заговорили. Треба бігти. Бувайте.
— До побачення, Олю.
Оля. Чому мені саме це ім‘я прийшло в голову. Ніколи не любила його. Але і цей тип якись занадто мутний. Напевно, досить на сьогодні пригод. І я поїхала додому.
Коли я повернулась, вже був вечір. І я тільки зараз помітила, який у мене неймовірний вигляд з вікна. 12 поверх, панорамні вікна. І ці мільйони далеких вогників.

Казково. Цікаво, а сусід мій теж бачить цю красу? Чорт...чого я знов згадую про нього. Завтра важкий день, треба іти спати.
Перед сном я вирішила прийняти пінну ванну з келихом вина і трішки розслабилась. Одягла свою улюблену піжаму та поринула в солодкий сон.
Співбесіда була об 11 годині, тому я добряче виспалась. Сходила в душ та дуже довго вирішувала, що одягти. Вибір зупинився та чорній спідниці-олівці, яка вдало підкреслювала фігуру та чорній шовковій блузі. Зробила незначний макіяж, але губи виділила червоним. Взула червоні туфлі на підборах та взяла червону сумочку. 
І ось я вже їду на зустріч новій роботі. На парковці я помітила, що там є така ж сама біла машина, як у мене. Оце облом. Я думала, що я буду унікальнішою.
Вийшовши з машини, я впіймала захопливі погляди чоловіків, які стояли на вулиці. Мені це було навіть трохи приємно. Піднявшись на 16 поверх, я підійшла до секретарки.
— Доброго дня, я Кетрін, у мене співбесіда.
— Так-так, доброго дня. Сядьте, будь ласка, ось тут. Треба трохи почекати. У начальства важливі гості.
Я сіла на м‘який диван і взяла зі столика якись журнал. Але напевно вперше в житті в мене так сильно билось серце від хвилювання. А ще й доводиться чекати.