Знову ти?

Пролог

Я бігала у своїй блакитній сукні по подвір'ї нашої дачі та мріяла швиденько повернутися додому. Ні, я любила це село, але Давид мені дуже не подобався. Він постійно ображав мене, хоча і старший всього лише на два роки. І чому тільки наші батьки дружать? От якби щось сталося і він кудись зник, тоді я була б щаслива. Бачити його кожних вихідних — це так нестерпно.
— Катю, — крикнула мама з нашого дерев'яного будинку, — Зараз будемо обідати!
— Я не хочу!
— Ану швиденько ходи сюди, — трохи сердито заговорила мама, — вже Давидик з батьками приїхав.
Я лише засмучено понурила голову та побігла в будинок. В нашій невеличкій вітальні стояли дядько Петро зі своєю дружиною Інгою. Ну а потім з коридору вибіг чорнявий хлопчик з неймовірними очима горіхового відтінку. Він подивився на мене дуже зверхньо та притулився до своєї матері.
— Девіде, йдіть з Кеті пограйтеся на вулиці! — сказала нам його мама після того, як ми пообідали. Вона любила називати нас по-американськи, бо її батько був американцем.
Хлопчик нещиро посміхнувся та побіг на вулицю. Мені ж нічого не залишалося, як бігти за ним. Тільки от гратися я з Давидом точно не хотіла, ну вже дуже він мені не подобався. Я набрала травички собі в руку та віднесла її в клітку кроликам. Потім ще по маленькій драбині піднялася на горище та взяла трішки сіна. Давид якраз з'явився внизу і мені одразу ж захотілося покепкувати з нього. Я кинула йому на голову сіно, а сама сховалася так, щоб він не помітив. Хлопчик потряс головою та подивився догори. Звісно, він не помітив мене, а тоді опустив голову. Я ж знову кинула йому на волосся сіно і так декілька разів, поки хлопчик не розлютився і не піднявся до мене. Тепер мені порятунку нема.
— Так і знав, що це ти! — сердито сказав Давид, коли помітив мене. Він стояв на останній сходинці драбини й дивився на мене.
— Я нічого не робила. — збрехала я і відвернулася, щоб не засміятися.
— Зараз ти в мене посмієшся! — він швидко спустився, а потім кинув драбину на траву.
— Ей! Як я тепер злізу? — спитала я і відчула на очах сльози.
— Просто, — відповів він та подарував мені свою найкращу усмішку, — З такою ж радістю, з якою кидала сіно мені на голову!
Він пішов геть, а я застрягла на тому стриху до вечора, поки тато не помітив мене. І весь цей час Давид говорив, що не знав, де я була. От же ж дурень і чого це він так не любить мене? Звісно, я розумію, що йому вже сім і він не хоче, щоб я з ним гралася, але ж я теж не дуже тішуся, коли він приходить.
Так було постійно... Поки одного разу вони всією сім'єю не переїхали в Америку. З того часу я його не бачила.
Вісімнадцять років потому...


Я бігла з валізою в одній руці та кавою в інший. Сьогодні день святого Валентина і люди на вулиці ледь не подуріли. Ці закохані парочки всюди, а я через них не встигаю в аеропорт! Треба ж було мені так довго збиратися, щоб потім застрягнути в заторі на цілу годину! Та і в аеропорту людей сповна, так, що навіть пройти нема де. Всі метушаться й бігають, а я швидко прямую до реєстрації. З правого боку якась дівчина застрибнула на хлопця й вони почали відверто цілуватися. Я трохи скривилася, спостерігаючи за тими закоханими, що навіть не помітила, як зайшла в когось. Моя кава розлилась на білий светр цього чоловіка, а він голосно вилаявся.
— Вибачте, — пропищала я та почала в сумці шукати вологі серветки.
— Та що за день сьогодні такий! — розлючено скрикнув хлопець, а я нарешті знайшла серветки. Я підійшла до нього та почала витирати пляму. Я так сильно терла, що в мене аж руки почали боліти.— Що ви робите? — трохи здивовано гаркнув незнайомець. Він відкинув мої руки від себе та відійшов.
— Я ненавмисно. — тихо прошепотіла я, а чоловік продовжував свердлити мене своїм поглядом карих очей.
— Ідіотка! — крикнув він, а потім почав витягувати зі своєї валізи якийсь одяг.
Незнайомець при мені почав знімати брудний светр, а я від здивування втратила дар мови й відкрила рот. Особливо, коли помітила його накачане тіло. Я застигла в заціпенінні та спостерігала за кожним його рухом. Він, не відриваючи свого погляду від мене, роздягнувся, а потім швидко одягнув чистий светр. Потім незнайомець підійшов до мене та своєю рукою підняв мою нижню щелепу.
— Закрий свій ротик, — сказав він мені, коли мої зуби клацнули, зустрівшись, — а то слина вся витече.
Від цієї нахабності мені хотілося знову відкрити рот, але натомість, я міцно стиснула свої зуби та гордо пройшла попри нього. Тільки от я зовсім забула про розлиту на підлозі каву. Я дивилася на нього своїми зеленими очима та ефектно відкинула пасмо довгого каштанового волосся з плечей. Ну а потім так же ефектно впала, послизнувшись на плитці та цій клятій каві. Ще й впала на своє м'яке місце. Я спробувала швидко піднятися й лише тоді зрозуміла, що на мені білий пуховик і зараз в мене на одному місці пляма не надто приємного кольору. Чорт! Хотілося голосно вилаятись!
— Не забудь про серветки, — сказав той хлопець і підійшов до мене, — попроси когось, щоб витер тобі пляму.
— Та пішов ти! — сердито сказала я та взяла свою валізу в руку.
Тепер моя проходка була подібна на ходьбу якогось рамапітека з опущеною головою та зігнутими колінами, але мені байдуже! Я далеко не модель, але і не остання красуня. Шкода, що цей незнайомець з обличчям Аполлона та тілом Давида, як в статуї Мікеланджело. На щастя, я встигла на свій літак в Америку, тому швиденько піднялася та сіла на своє місце біля віконечка. Після закінчення університету, я стала дипломованим маркетологом, тому татусь підшукав мені роботу за межами нашої країни, а це мені навіть дуже подобалось.
— Ну це вже занадто! — почула я біля себе чоловічий голос та повільно повернула голову. Переді мною стояв той самий чоловік, що й в аеропорту.
Я роздратовано склала руки на грудях та відвернулася, щоб поспостерігати за видом з вікна. Хлопець розчаровано всівся на крісло поруч та почав щось переглядати на своєму планшеті. Я ж зовсім ненавмисно краєчком ока оглянула його. Так, щоб не палитися. Дороге взуття таке чисте, що там не було ні крапельки болота. На моїх же каблуках того добра повно. Ну а що я зроблю? Я ж не попру проти природи, яка вирішила не тішити нас снігом. Сині джинси та тепер вже чорний светр гарно сиділи на його прекрасному тілі. На руці я помітила дорогий золотий годинник та й обручки, здається, нема. Чорне волосся охайно зачесане назад, виразні гострі вилиці та пряма лінія щелепи, прямий ніс та густі чорні брови, а ще очі такі карі з цікавим відтінком, але просто зараз вони дивилися на мене.
— Що ти косишся? — спитав він у мене, а я здивовано підняла одну брову.
— Вибач? — перепитала я.
— Думаєш, я не зможу помітити, як ти витріщаєшся на мене одним оком!
— Нічого подібного! — заперечила я й істерично засміялася. — Ну ти вже не настільки привабливий, щоб я звернула на тебе свою увагу.
— О, то в тебе є свої критерії до підбору чоловіків? — спитав він та усміхнувся кутиком губ. Хлопець старався не видати себе, але я все ж помітила.
— Так, — впевнено сказала я, — І ти не підходиш за жодним пунктом.
— Аж цікаво, що це в тебе за критерії такі? — він примружив свої очі.
— Можеш навіть не цікавитись, — я подарувала йому свою найкращу усмішку, — Тобі й так нічого не світить.
— Не дуже то й хотілося. — фиркнув він та знову почав розглядати щось у своєму планшеті.
Він був гарним, але ця його зухвалість не просто відштовхувала, а неабияк дратувала мене. Тому я просто подивилася у вікно й не помітила, як заснула. Мене навіть не розбудив шум людей, які збиралися на вихід. Напевно музика в навушниках заважала. Я трохи покрутилася і відчула, що у мене в роті між зубами щось є. Я швидко відкрила рот і великими очима подивилася на простий олівець, що впав на мої коліна. От же ж ідіот! Йому було нудно і він вирішив всунути мені олівець між зуби, поки я спала.
Я вийшла з літака остання. Та вся моя злість зникла, коли я вдихнула повітря Америки. Мені одразу ж захотілося заспівати пісню Френка Сінатра "New York, New York", але я стрималась. Зроблю це у квартирі, в яку я щасливо їхала в жовтому таксі. Це вам не Жигулі чи Лада, а справжнє таксі, яке ти можеш спіймати, просто махнувши ручкою. Квартира, яку мені знайшов батько, знаходилася не в самому центрі Нью-Йорку, але я все одно відчувала себе щасливою.
Я заплатила милому водію та швидко піднялася ліфтом на дванадцятий поверх, де знаходилась моя квартира. Коли я зупинилася біля дверей, то вирішила не стримуватися і все ж таки заспівала собі під ніс ту пісеньку.
— Знову ти? — почула я за спиною знайомий голос і швидко розвернулася.
— Знов ти? — крикнула я та роздратовано подивилася на хлопця, який переслідує мене вже цілий день.
Він бісив мене спочатку в аеропорту, потім в літаку, а тепер виявився моїм сусідом. Клас! Скільки ще буде таких подарунків долі?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше