Розділ 2.

 Родіон заздалегідь прибув до шпиталю, в якому має відбутися церемонія нагородження. Хто приїде нагороджувати, Президент або Головнокомандувач збройних сил, стане відомо в останній момент. У його завдання входила перевірка палат за списком, де лежали поранені бійці, яких нагороджуватимуть, уточнити маршрут прямування вищого начальства безпосередньо на об'єкті, розставити за цим маршрутом своїх людей, і перевірити записи камер відеоспостереження.

 Закінчивши всі уточнення щодо маршруту проходження високопосадовців, Родіон попрямував до приміщення охорони, де встановлено комп'ютер, що знімає дані з відеокамер.

 Проходячи коридором одного з відділень лікарні, Родіон звернув увагу на медичну працівницю, яка сиділа за столом і заповнювала ручкою якийсь журнал. Коли Родіон порівнявся з медсестрою, що сиділа до нього спиною, його погляд був прикутий до каблучки на її пальці. Невже це була та каблучка, яку він подарував своїй Еллі під час їхніх «заручин» у затопленій церкві?

 - Не може бути! Елла! - крикнув на весь коридор Родіон, дівчина обернулася.

 Сумнівів не було, дівчина в білому халаті та медичній шапочці його також упізнала, це була вона - Елла! Після секундного заціпеніння, Родіон та Елла кинулися в обійми один одному, вони цілувалися, не помічаючи, як із палат та ординаторських на їхні вигуки виходили люди, щоб зрозуміти, що відбувається?

 - Почекай! Нічого не говори! Я зараз закінчу свою роботу та прийду сюди! Будь тут, чуєш? Не зникай більше! У тобі - все моє життя! - Родіон, віддаляючись, емоційно кричав Еллі, а йому поступалися дорогою пацієнти та медпрацівники, які вийшли в коридор.

 Після того, як відбулася церемонія нагородження наших поранених бійців-героїв, і Родіон звільнився від своїх прямих обов'язків начальника підрозділу охорони урядових осіб, він побіг до першого павільйону, в якому продавали квіти, і, забравши всі троянди, які були у продажу в торговій точці на сусідній вулиці, приніс величезний букет своїй коханій.

 Елли, зважаючи на її малий зріст, не було видно за трояндами, які їй подарував Родіон. Квіти поставили в кілька відер із водою у відділенні лікарні, а закохані, взявшись за руки, побігли шукати кафе, щоб вислухати одне одного.

 Біля кав'ярні з назвою «Незламні» працював бензиновий електрогенератор, що свідчило про те, що в цьому районі Києва на цей момент електроенергія була відсутня. Родіон зробив замовлення, але офіціант попередив, що страви готуватимуться довго, бо відсутня електрика, для закоханої пари це не було головним. Головним було те, що закохані серця знову - разом, і їм було про що поговорити, адже вони не бачилися 10 років і майже дев'ять місяців, проте Елла з побоюванням поглядала на Родіона, який був невимовно щасливий і просив свою кохану розповісти про себе.

- Як ти пам'ятаєш, Родіоне, мого батька у вересні 2013 року перевели з Кіпру працювати в наше посольство в Греції, а я отримала місце в дипломатичному корпусі в Афінах для стажування, - почала свою розповідь Елла. - Але після зміни керівництва в міністерстві закордонних справ у лютому 2014 року, батька раптом направили працювати до Афганістану. Через те, що в батька почалися проблеми зі здоров'ям, а саме, з серцем, я не могла більше перебувати в Греції, і вирушила в Кабул разом із ним. Мені знайшли місце діловода в посольстві, знання англійської мови допомогло, проте ні я, ні батько, жодного слова не говорили ні дарі, ні пушту. Я тобі писала про це...

 - Так, я пам'ятаю. Тільки того ж року зв'язок у нас і обірвався. До мене дійшла інформація, що вас взяли в заручники таліби. Я постійно телефонував до міністерства, але про вас не було жодних звісток, ваші викрадачі не виходили на посольство України зі своїми вимогами. Що насправді сталося?

 - Суха афганська спека зовсім не схожа на середземноморське літо, у зв'язку з чим здоров'я батька різко погіршилося. Причиною тому була не тільки зміна клімату, його переживання від цього переведення, як він висловлювався, «на заслання», від того, що йому не довіряє новий начальник, доводили його до нервового зриву.

 Якось увечері, коли йому раптом стало погано в будинку, де ми жили, я йому викликала швидку допомогу. Бригада медиків, що складалася виключно з чоловіків, прибула досить швидко. Батька вони зібралися госпіталізувати, для чого принесли ноші і стали його в них укладати. Я їм жестами і англійською повідомила, що не кину батька і поїду разом із ними до клініки, вони не заперечували. У машині швидкої допомоги мене попросили надіти медичну маску, вона виявилася просоченою якоюсь речовиною, від якої я майже миттєво втратила свідомість.

 Прокинулася одягнена в дорогу білизну, на великому ліжку з багатими покривалами в кімнаті, обставленій розкішними меблями, як у президентському готельному номері. Величезний екран телевізора та великі дзеркала гармоніювали з величезними заштореними вікнами. Я підбігла до одного з вікон і відсунула фіранку. Переді мною відкривався карколомний вид на море з висоти пташиного польоту, ліворуч і праворуч стирчали величезні хмарочоси. Придивившись, у правій стороні серед моря я помітила острів, схожий на пальму, сумнівів не було - це штучний острів Палм-Джумейра, так я здогадалася, що перебуваю в Дубаї.

 Я вивчала свої апартаменти... Пройшовши ще кілька кімнат і коридор, знайшла вхідні двері, які виявилися замкненими, виходить, що в цих хоромах я була одна? Через деякий час з'явився мій арабський викрадач, він увійшов з охороною, одягнений у традиційний одяг арабських чоловіків у вигляді сукні-сорочки білого кольору, що вкривала все тіло, своє обличчя він не приховував, виглядав молодо, з чорними вусами і коротко підстриженою бородою. Мій арабський шейх представився ім'ям - Алі. Заговорив зі мною англійською, запропонував стати однією з його дружин, ніби наймав мене до себе на роботу... Я нібито не почула, що він мені запропонував, і перше, що запитала, де мій батько? Він відповів, що мій батько помер від серцевого нападу. Я не повірила, він надав документ про смерть, виписаний клінікою Кабула. У мене від почутого підкосилися ноги, і я впала непритомною.