Епілог

Соломія

Пройшло два місяці...
За цей період часу багато чого змінилося. Наприклад, мамі зробили операцію і вона тепер повністю здорова. Проте лікарі радять це вживати деякі вітаміни для підтримання здоров'я. Гурт «Bad Dreamers» написав новий альбом, який вже завтра має бути опублікуваний, в честь цього, хлопці влаштовують тур по всій Україні, де будуть давати концерти. Вже через три дні в них перший тур у Херсоні, куди ми поїдемо. У нас з Даньою все чудово, мені здається такі стосунки для мене раніше були лише казками, а тепер я сама опинилася в одній з них. Ми щасливі і це найголовніше. З Зоряною я й досі спілкуюся, проте не багато, вона змогла знайти друзів у Італії, куди й переїхала, дівчина вирішила більше не показувати маску «стерви», а краще бути собою. В цьому я її повністю підтримую. У кожного з хлопців та дівчат зараз щасливе життя. Та й ми з Даньою зараз знаходимося в Туреччині. Тиждень тому прилетіли, щоб трохи відпочити перед початком туру. Проте вже сьогодні ввечері ми летимо в Україну, та в нас ще є декілька годин, щоб насолодитися цією прекрасною країною.

- Як же тут гарно! - звертаюся до хлопця, коли ми гуляємо Стамбулом. - Вкотре переконуюся, що ця країна прекрасна.

- Як і ти. - ніжно проводить рукою по щоці, зазираючи не просто в очі, а у саму душу, вивертаючи її.

Ніжно цілує, обережно тримаючи моє підборіддя, щоб ми з ним були хоч приблизно одного зросту. Приємне тепло розливається по всьому тілу, немов замінює кров, яка тече венами, немов я складаючи не з крові, а з любові до хлопця. Він відстронюється, а я відчуваю, що від цього стає трохи сумно. Без його ніжних губ, приємних дотиків та цих прекрасних карих очей, які зводять з розуму.

- Люблю тебе. - шепоче ніжно, та проводить доріжку подушечкою пальців від щоки до шиї...ох...

- Я сильніше. - так само тихо відповідає, немов боюся, що щось зможе зруйнувати цю ідилію.

Даня посміхається та знову коротко цілує мене, обережно бере за руку та ми знову йдемо цим чудовим містом. І нехай деякі скажуть, що кохання не існує, що всі ці почуття - брехня, я з впевненістю відповів, що кохання існує і що воно безцінне, воно готове здолати всі перепони які приготувала доля. Дві половинки шукають один одного на протязі багатьох років і коли нарешті знаходять один одного, важко їх роз'єднати. Можливо вам здасться, що вам вдалося це зробити, але...кохання сильніше і воно зможе все одно подолати все.

Ми доходимо до невеличкої «кав'ярні», де виготовляються різні напої, щоб було не так спекотно. Найсмачніше тут -  це кава, але незвичайна, а з фісташковим молоком. В Туреччині цей напій п'є кожен день кожен громадянин цієї країни.

Коли Даня забрав наші напої, ми насолоджуючись незвичайним, але дуже смачним смаком кави, пішли до берега моря. Сьогодні доволі прохолодно, тому купатися ми не будемо, але посидіти на берегу та подихати морським повітрям, ніхто не забороняв.

- Ти готовий до туру? - поцікавилася, дивлячись на море, яке здавалося безкінечним.

- Трохи хвилююся, бо можу собі уявити, як це буде складно. - відповідає хлопець, дивлячись на мене, - Кожен день - нове місто, новий концерт.

- Але я впевнена це буде дуже круто. - посміхнулася, перевівши погляд на мого коханого.

 - І у вас все вийде.

- Дякую, твоя підтримка головне, що в мене є.

Я знову перевела погляд на море. Для мене теж це складно уявити. Кожного дня новий концерт у рідному місті. Постійні переїзди в автобусі. Це дуже тяжко для звичайної людини, а надто для усього гурту, який має ще й вечері давати концерт. Проте це чудовий досвід. Кожен популярний артист або гурт проходив через це.

- Що там Слава? Ти про нього нічого не кажеш. - порушила тишу.

- Як і раніше, - знизує плечима, - Він мовчить.

- Тобі це не здається...занадто вже підозрілим? - прискіпливо питаю.

- Трохи. - зізнається. - Та можливо він і справді вирішив відчепитися від нас. - хитає головою. - Не знаю, якщо чесно...

- Сподіваюся ти маєш рацію. - киваю, та легенько посміхаюся. - Все буде добре. - ніжно промовляю та кладу руку поверх його руки.

Даня вдячливо киває та теж посміхається у відповідь. Наші пальці перелітаються і руки стають немов один цілим. Прям як ми з хлопцем. 

Ще через півгодини ми вже збираємося йти, але раптом хлопець зупиняє мене, коли я хочу встати.

- Стій, почекай хвилинку, маю сюрприз. - каже та цілує мене в губи, від цього я навіть не встигаю нічого сказати, як він вже колись зникає.

Що це він затіяв? Сиджу та чекаю його, нервово перебираючи пальцями. Де ж він? Та потім хтось обережно зав'язую мої очі якоюсь хустинкою.

- Даню? 

- А хто ж ще? - весело питаю, тому я спокійно сиджу. - Не підглядуй.

- Ну до-обре. - протягую, хоча зацікавленість просто-таки з'їдає мене з середини.

- Відкривай. - через хвилину чую команду та слухаюся його.

Обережно знімаю пов'язку і не вірю побаченому. Даня стоїть переді мною на колінах, тримаючи у руках маленьку коробочку синього кольору. Боже, невже це...

- Соломія, дівчина яка змогла відкрити в мені шалені почуття, дівчина з неймовірними зеленими очима. Я страшенно закоханий в тебе. - говорить, при цьому посміхаючись від вуха до вуха, а я відчуваю, як сльози від радості накочуються на очі. - Саме тут, в Стамбулі, ми стали парою, вперше сходили на справжнє побачення та вперше зізналися один одному в почуттях. Саме тому, в цьому місті та на цьому місці, я прошу вийти тебе заміж за мене, стати твоїм єдиним на все життя. Ти згодна?

Мовчу. Не від того, що сумніваюся у виборі, а від того, що це для мене шок. Дуже. Я зовсім такого не очікувала, аж ніяк.

- То що? - знову запитує хлопець, бачу як його посмішка по трохи спливає з обличчя.

- Так, так! - тихо кажу, - Я згодна, Даню! - кажу вже голосніше, а потім хлопець одягає мені золоту обручку з зеленим камінчиком у вигляді серця на палець на цілує мене.

Звідкись у нас летять хлопавки, та я не звертаю уваги, бо для мене зараз існує лише я та Даня. Я та мій наречений. Я та мій майбутній чоловік. Я та мій коханий. І нехай доля підкидає нам нові перепони, я все одно буду щаслива лише з Даньою і ніщо нас не розлучить.