Розділ 3 ч. 2

— Знаєш, — Рита всміхнулася мені, натиснувши кнопку «анонімне відправлення», — я б і сама після цього відео вирішила, що ви таємно крутите любов. Тож його мати теж повірить.

— А я от уже щось сумніваюся у власній адекватності, — бурчу під ніс, розглядаючи свої кеди. — Окрім матері Мика, завтра половина Політеху думатиме, що я завела таємний роман, та ще й з ким — із Загорським. Таке мені й у жахіттях не могло наснитися.

І це я ще забула про прихильниць мажора, які точно зволіють мене на шмаття порвати…

— Хіба не байдуже? — Ритка знизує плечима. — За ці три з половиною роки про вас які тільки чутки не ходили. Однією більше, однією менше.

Киваю з гіркою усмішкою.

Найбільше мені подобалася байка про те, що ми із Загорським переродилися і, будучи ворогами в минулому житті, у цьому теж ворогуємо.

Я й сама себе тисячу разів питала, чому так сильно чіпляюся до мажора? Не було відповіді — просто бісить, і край. А його тригерить сама моя присутність поруч: мовляв, я була послана йому за якісь гріхи в минулому.

Але те, що я роблю просто зараз — чи не занадто це? Це вже зовсім не схоже на безневинний жарт, а виглядає так, ніби я тупо використовую Микиту проти його ж матері.

І щойно я відкриваю рот, щоб попросити подругу видалити ті повідомлення з групи, як раптом на смарт приходить нагадування з бухгалтерії:

«Кінцевий термін погашення боргу за семестр — до кінця цього тижня».

Дідько. Та за шо!..

Вибач, Загорський, але в мене реально немає іншого виходу…

***

Мати Мика не змусила на себе довго чекати.

Уже ввечері мені зателефонували й наказали сьогодні з'явитися на килим до Загорської. І не кудись там, а в пафосний ресторан у центрі міста, де скибка хліба коштує, напевно, як одна моя нирка.

Бізнесвумен виглядала точнісінько так, як я собі уявляла: стильна укладка, ніби щойно із салону, костюм від іменитого бренду, а на пальці, яким мадам нетерпляче стукала по столу, поблискувала каблучка з діамантом.

Від неї за кілометр віяло владою, величезними грошима й тією холодною зверхністю, від якої у простих смертних, як-от я, рефлекторно підкошуються коліна. Загорська-старша дивилася на мене не як на людину, а як на набридливу міль, здатну зжерти її улюблену норкову шубу.

Вона розглядала мене з неприхованою прохолодою, і мені реально було крапельку страшно, але глибоко в душі я верещала від захвату. П'ять хвилин ганьби — і мій рахунок за навчання буде закрито!

— Отже, Злата Зиміна, — її голос дзенькнув сталлю. — Обійдемося без прелюдій. Ти справді зустрічаєшся з моїм сином?

Ось він, момент істини. Я миттю випростала спину, начепивши маску ображеної гідності, і сміливо подивилася їй в очі. Час діяти!

— Так. І в нас не швидкоплинна інтрижка, як ви могли подумати. Ми з Микитою кохаємо одне одного і… — витримую театральну паузу, вирішивши піти ва-банк, — ми збираємося одружитися!

Боже, сподіваюся, коли я вимовляла це, моє обличчя не перекосило від огиди…

Одразу внутрішньо щулюся, готуючись до того, що зараз у мене полетить важка пачка грошей, а світська левиця грізно гаркне: «Не дозволю тобі зіпсувати життя моєму синові!». Я навіть рюкзак на колінах крадькома прочинила, щоб зручніше було ховати готівку.

Тим часом Загорська завмерла. Вона повільно опустила долоні на стіл, її очі розширилися, і на мить запала дзвінка тиша. А потім сталося те, до чого мене життя не готувало…

Сувора маска на її обличчі раптом розтанула, а губи розтяглися в сяючу, неймовірно теплу й щиру усмішку!

— Які чудові новини! — Загорська радісно сплеснула в долоні, і цей піднесений вигук пролунав для мене як постріл у скроню. Вона нахилилася вперед і м'яко накрила мою заціпенілу долоню своїми пальцями. — Златочко, ти навіть не уявляєш, як я щаслива!

Я тільки й могла, що нервово кліпати віями, остаточно втративши дар мови.

Ні, стривайте… Що відбувається?! Де скандал? Де пачка доларів у моє обличчя?!

— Схоже, Бог почув мої молитви, і мій ледар син нарешті взявся за розум! — продовжила вона з щирим захватом у голосі.

— Молитви? — випалюю пересохлими губами, відчуваючи, як підлога під ногами кудись зникає.

Прорахувалася, але де?!

— Ох, люба, я ж усе про тебе знаю! — Загорська аж променіла від задоволення, роблячи ковток води, щоб угамувати хвилювання. — Ти розумниця, амбітна дівчина, працьовита, ідеш на диплом з відзнакою! Тебе сам ректор вихваляв, і у цьому році ти навіть виступала з промовою перед першокурсниками! Я роками мріяла, щоб поруч із Микитою з'явилася дівчина, яка нарешті зробить із нього людину. І тут такий подарунок!

Вона знову всміхнулася так радісно й по-материнськи тепло, що мені захотілося провалитися крізь землю разом із моїм прочиненим рюкзаком.

Я все ще не могла бовкнути бодай слово, проте у Загорської таких проблем не було:

— То кажеш, хочете одружитися? Чудово! Я не ставатиму вам на заваді — ми зіграємо ваше весілля вже на весняних канікулах!