— Відчуваєш? — Рита тицьнула пальцем у смарт, і він знову засвітився, а відео продовжилося. — Навіть через екран від вас віє такою напругою, що можна телефон заряджати.
Але вже за секунду цей гад, анітрохи не соромлячись, жбурляє мене прямісінько в кущі. Он навіть на відео помітно, як у подруги затремтіли руки. Мабуть, з усіх сил стримувалася від реготу.
— Так, дай сюди, — Клименко забрала в мене свій телефон.
Вона почала щось там клацати, і я краєм ока вловила, як подруга через редактор видалила моє ганебне падіння, залишивши лише «гострий» момент.
— І… готово! — вона з тріумфальним виглядом розвертає до мене екран.
— Ти… ти… з глузду з'їхала? Набіса ти виклала це позорисько в групу «Плітки Політеху»?! Там же понад три тисячі студентів у підписниках!
Пищу, з жахом хапаючись за голову й ледь не вириваючи собі волосся. Але дякувати, що хоч анонімно…
— Я тобі гарантую, що на цей паблік підписані матусі-квочки, і вже ввечері ваше із Загорським відео дійде до його матері, тобі навіть робити нічого не доведеться.
Нервово ковтаю, а по шкірі повзе мерзенне відчуття, що я явно йду не тією стежкою до успіху. План, який ще кілька годин тому здавався мені геніальною ідеєю, зараз виглядає настільки безглуздим, що я не розумію, як узагалі могла до нього додуматися.
Але він починає набувати форми, і назад шляху вже не буде…
— Для надійності можна підкріпити ще кількома відео. Пішли в столовку, вони точно зараз там сидять усією зграєю. Зайдемо, ти стрельнеш у Мика скривдженим, але сповненим прихованої ніжності поглядом, ніби ви просто посварилися, а я швиденько все це зніму.
— Та я його зараз виделкою готова проштрикнути, а ти кажеш — ніжний погляд, — бурчу, але впевнено штовхаю скляні двері універу.
У їдальні компанія Загорського, як завжди, віджала найкращий столик біля панорамного вікна. Сам Мик по-панськи розвалився на стільці, попиваючи каву з паперового стаканчика.
— Давай, Зима, я в тебе вірю, — шипить Рита десь збоку, а я зі скепсисом спостерігаю, як вона намагається злитися з текстурою фікуса, що стоїть біля входу. — Увімкни скривджену, але все ще віддану лань.
Поки вона, як справжній папараці, ховається серед листя, я глибоко вдихаю, збираючи всю свою волю в кулак. Витріщаюся на Загорського, чесно намагаючись видати складний коктейль із потаємної ніжності, легкого смутку та глибокої образи за кущі. Щоправда, судячи з того, як зводить вилиці від напруження, обличчя в мене зараз таке, ніби я мажора спопелити готова силою думки.
І тут він піднімає голову. Наші погляди схрещуються: його арктичний проти мого, сподіваюся, млосного. На мить Мик завмирає, напевно розмірковуючи, який акт вандалізму я задумала цього разу з таким маніячним виразом обличчя, але потім…
Куточок його губ раптом повзе вгору, складаючись у таку хижу напівусмішку, що я мимоволі гикаю від несподіванки, а всередині все стискається від поганого передчуття. І цей самовдоволений гад, дивлячись прямо мені в очі… грайливо підморгує.
Під гучний гуркіт серця в мене відвисає щелепа.
Ні, стривайте… Це… що таке? У нього нервовий тик, чи він просто мене витончено тролить у відповідь?
— Є! — шепоче Рита на вухо, а я поспіхом кліпаю.
Але коли вона встигла підійти до мене?! Скільки я стояла на одному місці, як мішком прибита?
Просто хапаю подругу за рукав і витягую в коридор, розриваючи наш тупий зоровий контакт із мажором. Чому від одного його підморгування серце раптом зробило кульбіт, а по хребту прокотилася пекуча хвиля мурашок? Мене ж має тіпати від люті, а не від… цього!
— Загорському ж мошка в око потрапила, еге ж? — хриплю здавлено, притискаючись спиною до холодної стіни.
Але щоки горять так, що їх можна замість праски використовувати.
— Це було так круто! — Клименко вже на ходу тицяє пальцями в екран, напевно викладаючи заняте нею убозтво в групу. — Я зараз помру від захвату, як вдало Микита нам підіграв.
Коли подруга розвертає до мене смарт, щоб я особисто переконалася в якості контенту, я просто… приречено стогну. Відео й справді виглядає двозначно. Через зум мій напружений погляд всерйоз здається глибоким та інтимним, а ліниве підморгування мажора зчитується як флірт. Жодного сарказму через камеру не передалося — суцільна хімія.
#72 в Молодіжна проза
#871 в Любовні романи
#76 в Романтична комедія
ніжні почуття, від ненависті до кохання студенти, максимумхімії
Відредаговано: 24.09.2026