Розділ 1 ч. 2

На секунду замислююся, переварюючи солідний список своїх факапів, і… бінго!

— Рито! Так це ж ідеально! Ну, типу «від ненависті до кохання» — топовий гачок. Я просто підійду до мажора й прямо скажу: «Давай забудемо минуле, познайомимося заново й сходимо на побачення».

— Він викличе екзорциста.

— Та ні, — відмахуюся, вже вималювавши красиву картинку в голові. — Загорський погодиться на побачення суто з переляку, що я йому автівку спалю або ще якусь шкоду накою. — Мене несе на хвилі куражу, тож про наслідки я навіть не замислююся. — Чутки швидко дійдуть до його матусі, і коли вона дізнається, яка я бідова, то відвалить удвічі більше, аби ходяча катастрофа не вешталася поруч із її синочком.

Рита дивиться на мене довгим, незрозумілим поглядом, після чого з підступною усмішкою дістає телефон. І вмикає камеру.

— Що ти робиш?

— Записую твоє прощання з цим світом. Отже, починай зі слів: «Я була молодою, дурною, і мені потрібні були гроші на навчання…»

— Дай сюди! — вихоплюю з її рук смартфон і вимикаю запис.

Адреналін і кураж усе ще кипіли в крові, та й думка про легкі гроші не відпускала.

Але як я, кругла відмінниця, дійшла до такого сорому?

Дуже просто: батько вклав усі наші гроші в бізнес…

Спочатку в мене ще була надія: я благала тата повернути хоч щось із заначки, яку вони з мамою відклали мені на навчання. Але невдовзі його справа остаточно прогоріла, а ті кошти, що він узяв у мене, просто випарувалися…

Та навіть тоді я не опускала рук і шукала варіанти. Я правда перепробувала купу всього: робила курсачі та контрольні за гроші, підробляла після пар офіціанткою, потім мила посуд. Роздавала листівки, утомлюючись так, що ледве до ліжка доповзала. Але все це — мізерні копійки, яких не вистачить і на третину семестру, а мені вчитися ще півтора року! А вчора з бухгалтерії знову нагадали, що не можуть вічно давати мені відстрочки, а бюджетні місця давно розподілені, тож вибір у мене невеликий.

Тому логічно, що запаленому мозку не дає спокою думка про те, що комусь ці гроші впали як сніг на голову — тупо через гарне личко. То чим я гірша?

Так, мене верне від мажора Загорського. Він пихатий і самозакоханий індик. Загорський щиро вважає себе королем життя, якому все підносять на тарілочці. А ще ходить із таким виразом зверхності, що аж вилиці зводить. Одна його присутність поруч викликає бажання взяти важкий том і з розмаху вдарити по його мажорській пиці!

Але знаєте що?!

Заради навчання я, мабуть, можу наступити на гордість і потерпіти.

— А якщо… — від нової ідеї в мене знову загорілися очі, — не зустрічатися із Загорським насправді, а просто прийти до його матері й сказати, що я кохаю Микиту й ми збираємося одружитися? Вона навіть розбиратися не стане й…

Не встигаю договорити. Рита вихоплює смартфон із моїх спітнілих пальців, наводячи камеру мені просто в обличчя.

— Я запам'ятаю тебе молодою та красивою… — Вдавано шмигає носом і навіть змахує неіснуючу сльозинку для більшого трагізму.

Ой, до чого стільки драми? Не вб'ють же мене за маленьку хитрість, так?

— Нам із тобою просто треба зробити кілька фоток із правильного ракурсу, щоб здавалося, ніби ми з Миком обіймаємося або… типу цілуємося. Коротше, озброюся таким компроматом, що не підкопаєшся.

— Ага, дивись, аби після цього компромату Загорський не закопав тебе за універом під ялинкою.

— Усе буде добре, — відмахуюся, бо реально вірю у свої сили. — Він навіть нічого не дізнається.

— Ой, Зима… схоже, доведеться тобі вмикати режим «слабоумство й відвага», щоб провернути все це, — стукнувши мене по плечу, вона розмашисто киває. — Ну окей, зніму вас непомітно, але ти вже сама постарайся добути для мене гарні ракурси.

Тільки ми встигаємо вдарити по руках, як лунає дзвоник, і приходиться йти на пари.