Розділ 23

Жену назад, і молюся, щоб встигнути вчасно. Мене накриває справжнім жахом від думки, що я буду винна в його загибелі, і що я можу його більше ніколи не побачити. Вичавлюю з цієї машини неможливе. Дивом не лечу сторчака. А потім усвідомлюю, що асфальтні дороги лише крадуть мій час і потрібно зрізати шлях. Роздягаюся на бігу і звертаюся.

... Здалеку чую звуки бійки, і лють подвоює мої сили.

Тільки вульфени. І я нападаю стрімко, ззаду, стрибаючи на чиюсь спину. У вовчій шкурі лише я, а вовкам техніки бою ні до чого, перевертні вбивають, перегризаючи горлянки. Ерік ще живий. Але коли я з'явилася - він вже лежав на землі, його добивали з десяток  шавок. Хоча мабуть бився він не на життя, від його ударів та прийомів валялося і стогнало чимало постраждалих. Серед тих, хто його добивав було двоє альф. А ще по всьому - трохи раніше вони стріляли в нього зі зброї законників.

До чого ж докотилося моє плем'я?

Вони не чекали, що дівчата бувають настільки швидкі. Тільки що була вовком - в наступну секунду вже подоба людини, з іклами та пазурами звіра, що схопила в перекиді смертоносну зброю, яка валялася під ногами. На наше щастя, якраз залишилося два патрона. Я влучна від природи. Кожному з альф по кулі в лоб. Це повинно було їх ненадовго знерухомити, але Еріку вистачило останніх сил, щоб обезголовити їх тим самим тесаком, яким вони збиралися знеси йому голову. Жах і кров.

Такого не повинно бути. ... Залишки нападників змилися, оцінивши свої шанси. Проти мене вони у них були рівні нулю. Ні, я не видаю переможного виття, я стрімголов кидаюся до Еріка, намагаючись оцінити наскільки все погано.

Ерік в свідомості, але він сильно поранений. Потрібен час на відновлення.

- Ти все ж таки повернулася, - слабо прошепотів він, закриваючи очі.

- Пробач мені. ... Дозволь мені подбати про тебе , - дивлячись на його бите в ранах тіло, мені хочеться ревіти. Уявляю як це боляче. І в цьому винна я. Будь я тут - цього б не сталося. Корю себе на чому світ стоїть, почуття провини паршива штука, і вона буде роз'їдати мене поки я не отримаю прощення.

Свідків у мотелі не залишилося. Альянс подбав про це. Іноді я мрію, щоб все, що відбувається зі мною на протязі півроку виявилося лише сном. Натягнула на себе перші-ліпші чужі речі, швидко зібрала все необхідне, дбайливо поклала Еріка на заднє сидіння кинутої машини, завела мотор і поїхала подалі від цього кошмарного місця злочину, подалі від фанатиків, яких ми ще поки не могли зупинити. Трохи пізніше з'їхавши з траси і петляючи вузькими ґрунтовими дорогами, я заблукала у самому серці кукурудзяних полів. Еріку потрібен спокій і не заплющуючи очей я збираюся оберігати його.

Забираюся до нього, кладу його голову собі на коліна, і легенько погладжую його по волоссю, просто чекаю, прислухаючись до найменших звуків.

Навіть втрачаючи свідомість поранений вовк з останніх сил забивається у якусь щілину, щоб не попастися на очі людям, які обов'язково викличуть швидку. У лікарні нам категорично не можна. І в цій щілини вульфен або відновлюється, або впадає у кому.

У такому стані краще не залишатися самому, потрібно щоб хтось був поруч, хтось хто обробить рани або зупинить муки. І я дуже сподіваюся, тільки в це і вірю, що Ерік регенерується. Перевертні живучі, у наших організмів аномальний регенеративний процес, якщо можна так сказати. Наші ендогенні стовбурові клітини відновлюються форсовано, кістки після вправлянь зростаються в десять разів швидше, те ж стосується і тканин. Відібрані кінцівки звичайно наново не відростають, але рани затягуються за лічені години. У Еріка слава богу усе кінцівки на місці. Він сильний альфа, і такий витривалий організм повинен сам виштовхнути кулі. 

Я хвилююся. Якщо б могла - вже б металася з кутка в куток від переживань, які взяли мене у полон. Але я не можу - я охороняю його життя, з переляканою ніжністю притискаючи до себе його голову. Тепер багато речей для мене прояснилося і вже очевидним фактом стало те, що Ерік став дорогий мені. Несподівано беззавітно дорогий. Його лихоманить і його тіло час від часу корчитися від спазмів. А я в цей час голосно схлипую і лише міцніше обіймаю його.

«Що я за дурепа така? А ще альфа! Мало не занапастила того, хто може знайти вихід з глухого кута»

Хочеться якось розділити цей біль, якось загладити провину і полегшити його страждання. Хочу почути його голос, нехай бурчить, мудрує або жартує, тільки б цей хлопець знову став собою. Виявляється, мені варто було побачити його на порозі смерті, щоб раптом прозріти і зрозуміти який він класний. Протистояння альф безповоротно випарувалося, лопнуло, як мильна бульбашка. Вперше в житті у мене з'явився справжній друг з мені подібних.

... Не можу, сльози щипають носа. З чого це раптом я стала такою сентиментальною мимрою?!

Ближче до вечора температура спала, рани успішно затягнулися, дихання Еріка стало вирівнюватися і в будь-яку секунду я очікувала зустрітися з цим сірим поглядом, який може пробирати до самих кісток.

- Так чому ти повернулася? - серйозно проказав він, не відкриваючи очей. І незважаючи на очікування - я все одно здригнулася від несподіванки.

- Тому що вирішила вчинити правильно, - ледь чутно відповіла я, все ще вражена цим роз'їдаючим почуттям провини. - Ерік, ти пробачиш мені?

Обережно піднявшись, він повернувся до мене, уважно вдивляючись в саму глиб моєї суті, своїм мудрим поглядом альфи. У цей момент я відчула, що саме зараз він відкритий переді мною, і що він дуже хоче довіряти мені, хоче, щоб на мене можна було покластися як на самого себе, що я більше ніколи і ні за що не підведу і не розчарую його. Але приголомшує те – що він потребує цієї віри в мене. Йому важливо знати, що ми заодно, і що більше не буде різниці між його і моїм життям. Зграя завжди йде слід у слід, їх тіні зливаються в єдине, а погляди спрямовані в одну сторону. Разом живуть і разом помирають,  якщо доведеться. Ніколи раніше за всю історію мого племені не існувало зграї альф, а ми взяли і створили прецедент. Двоє це вже зграя.