Розділ 19

У нашій ситуації це такий цікавий стан. Схоже на прибуваючу хвилю, і чим ближче, тим більш насичене сприйняття та різкіше світло, ти просто починаєш присмажуватися від потоку енергії, що несеться на тебе. Я навіть можу порахувати кількість піщинок, що злітають з його пальців і кількість ударів його серця за хвилину. Закриваю очі і починаю глибоко дихати, вирівнюючи подих. Подумки повторюю собі: «він не загроза». Починаю змушувати себе в це вірити.

Все ж таки цей хлопець любить гострі відчуття, інакше він би не сів прямо поруч зі мною.

- Скажи, ти раніше чув про цей альянс, про цю війну, в яку нібито втягнуто багато зграй? - я на подив спокійна.

- Чув, але не хотів у це влазити. Моя зграя жила уособлено. Сподівався, що нас не втягнуть в цю революцію іклів та гармат.

Якийсь час просто мовчимо, в компанії один одного це вже досягнення.

- Ерік ... що для тебе найцінніше у житті? - при цьому я повернулася до нього і подивилася прямо в очі, і моя лють на цей раз захлинулася і опала, навіть не піднявшись з глибини вовчої душі.

Він вдивлявся у мене довго та уважно, так що я встигла розглянути усі ці милі рідкісні веснянки на його обличчі і сіточку дрібних зморшок навколо зіщулених очей. Дивлячись в це приємне мужнє обличчя - я зовсім не відчуваю його агресії на мою адресу, і напевно тому мені захотілося посміхнутися, радуючи своїм та його перемогам над собою.

- Найцінніше? - задумливо перепитує він. - ... Свобода робити свій  вибір. Навіть не життя. А у тебе? Мабуть, любовна любов? - поблажлива посмішка, яка мене навіть не зачепила.

- Мені навіть цікаво, чому ти так применшуєш достоїнства цього почуття?

- О, боже, - Ерік зітхнув, відвертаючись. - Та тому що існує купа інших не менш важливих дрібниць, зобов'язань, речей і ситуацій, які своїм першочерговим пріоритетом переплюнуть навіть саму шалену любов. Любов це ще не все. Життя набагато складніше. Любов лише частина, складова. Тому я й не надаю їй такого вселенського масштабу. І мені подобається твій сьогоднішній настрій, Нікі, - і це схвалення прозвучало досить щиро.

- У тебе було багато жінок? - знову посміхнулася я.- Звичайно ж багато, ти ж у нас такий гарненький, - при цьому я легенько штовхнула його в плече.

- Ха! Я здаюся тобі таким зіпсованим? Ні, не багато. Зовсім небагато. Я вередливий та перебірливий.

- Не змушуй мене поважати тебе так стрімко, - разюче, що ми навіть намагаємося жартувати. - Тоді може нам не варто нікуди бігти? Постаріємо на якомусь з цих островів, рятуючи тим самим близьких і людство.

- Вони знайдуть нас, Ніколь, ти ж знаєш, - миттєво стає серйозним. - Вони будуть вперто переслідувати тебе. Так що відтепер ми з тобою кочівники.

- Ти ж можеш кинути мене та втекти! - в моєму голосі пробивається претензія. - Одному легше сховатися, ти ж так мрієш про свободу. Тим більше, що для них незамінна я, а не ти, вони навряд чи стануть гнатися за тобою заради помсти. Так чому Ерік Вуд зібрався залишитися зі мною до кінця? Що за собака тут зарита? - схоже, я влучно потрапила в самий  корінь цієї загадкової причини. Його голова сіпнулася, на мене кинувся його короткий сірий обпалюючий погляд.

- Не подобається мені твоя проникливість і ця твоя невгамовна  цікавість, альфа , - пробурчав Ерік, і між його брів пролягла уперта складка.

- А я ненавиджу, коли ти маєш рацію. Так ти відповіси мені чи ні?

- Потрібно наловити риби на вечерю, - піднявшись на ноги, Ерік мало не рятується втечею до води.

- Ти знущаєшся з мене? - крикнула я, кинувшись його наздоганяти.

- Це складно скласти в дурні фрази, - відмахнувся він, моментально зводячи моє бажання отримати відповідь на пік моїх пріоритетів. Тепер мені кров з носу необхідно це знати!

- Нічого складного, не вигадуй! Просто скажи як є! - Не відстаю я.

- Поки я не уявляю собі це можливим. Нікі, потім. Коли це все закінчиться.

- А якщо до того часу мені стукне років вісімдесят або тебе ненароком вб'ють, а я так і не дізнаюся відповіді?!

- А ти не дай їм мене вбити, - усміхається Ерік, зайшовши по пояс у воду, - І я згоден півстоліття почекати з відповіддю, - з цими словами він пірнув, зникаючи з поля зору.

Я не зійшла зі свого місця, хоча він півтори години вдавав, що ловить рибу, яка постійно вислизає. Нарешті йому це набридло:

- Всьому свій термін, альфа, - бурчить, минаючи мій надутий постамент. - Ти ж ніяка-то там вмираюча від цікавості істеричка. Я тобі казав, що не такий відкритий, як ти.

- Потренуємося відкриватися? - я готова луснути від невдоволення. Мені навіть не соромно зізнатися, що я як раз і є та сама знемагаюча від цікавості.

- Ага, потренуємося, тільки в іншому. Я вважаю, що ти повинна вміти розводити вогонь та чистити рибу. Кожен альфа зобов'язаний бути майстром в усьому, асом, прикладом для інших.

- Я вмію! - знову хочеться огризатися. - Просто ти робиш це краще за мене!

Ох, не варто було цього говорити. Обличчя Еріка одразу розпливлося  самовдоволеною посмішкою:

- Ось ця позиція мені подобається. Продовжуй і далі так думати ...