Епілог. Без терміну дії

Через чотири місяці Лея вперше побачила, як частина її системи працює не під лабораторним ковпаком.

Тестовий розподільник установили в районі малих майстерень біля Східного каналу. Він був більшим за дипломний стенд, мав шість резервних дуг замість трьох і нічим не нагадував красиву фестивальну модель. Контури ховалися в залізній шафі, мідь закривали захисні пластини, а на дверцятах висіла табличка з прізвищами сімох інженерів.

«Л. Варен, молодша інженерка» стояло передостаннім рядком.

— Якщо дивитимешся ще довше, літери не збільшаться, — сказала Ада Рель.

Вона приїхала з депо перевірити транспортний пріоритет. Поряд ремонтна бригада готувала контрольне відключення, а за огорожею власники майстерень сперечалися, кому першому повинні повернути світло.

— Я перевіряю кріплення таблички, — відповіла Лея.

— Звісно.

Пані Тарен дала знак починати. Основну магістраль відключили. У вікнах майстерень згасло світло, зате сигнальна лінія трамвая лишилася зеленою. Механічні запобіжники розімкнули резерв, витримали мертве вікно й по черзі повернули некритичні споживачі.

У шевській майстерні спалахнув світильник. Потім — нагрівач у склодува, витяжка над артефакторним столом, вивіска крамниці. Стрілка на пульті зупинилася нижче червоної межі.

— Чисто, — сказав технік.

Лея записала показники. Не всі були ідеальними: четверта дуга відгукнулася повільніше, ніж на стенді, а одна з майстерень не подала актуальне споживання. Для наступного тесту доведеться змінити порядок підключення.

Пані Тарен переглянула журнал.

— Після обіду розберете четверту дугу. Варен, підготуйте порівняння з лабораторним циклом.

— Підготую до кінця дня.

— І перестаньте усміхатися до шафи. Вона ще не пройшла місяць випробувань.

Лея слухняно опустила голову до журналу.

За огорожею хтось покликав її на ім’я. Орлан Варен стояв поруч із головою ремісничого об’єднання. Він приїхав до Вельгара як представник равенфордських майстрів — подивитися на тест і обговорити відкритий стандарт ремонтних контурів. Це була їхня третя зустріч після випуску.

Першого тижня батько не писав. На восьмий день надіслав рахунок за креслярську дошку з приписом: «Не повертається. Використаємо для Теси». Ще через тиждень попросив копію вимог Бюро до незалежних майстерень. Вони почали з технічних листів, бо говорити про мідь і допуски було легше, ніж про образу.

Тепер Орлан дочекався, поки вона вийде за огорожу.

— Четверта дуга спізнилася, — сказав він замість привітання.

— На одну десяту. Тут довший контур.

— Опір міряли після нагрівання?

— Після обіду мірятимемо.

— Тоді завтра покажеш мені результати.

Він оглянув металеву шафу й знайшов табличку.

— Передостанній рядок.

— Поки що молодша інженерка.

— Все одно криво прикрутили.

Лея засміялася. Батько обійняв її коротко й міцно, огорнувши її запахами дороги, тютюнового мила і знайомого мідного пилу.

— Мати передала пиріг, — сказав він. — І шарф для Даміана. Вважає, що столичні крамниці не продають теплих речей.

— Він буде ввечері.

— Знаю. Йому вона написала окремо.

Мірена пробачала нерівно й не відразу. Два тижні відмовлялася називати Даміана інакше, ніж «твій чароправник», потім надіслала йому шість сторінок запитань про роботу. Тепер вони листувалися частіше, ніж Лея з матір’ю, і обоє приховували це з однаковою невправністю.

До обіду Лея працювала з бригадою. Орлан пішов на зустріч об’єднання, пообіцявши повернутися завтра. Коли сонце опустилося за ангари, вона склала журнали й поїхала до центру.

Даміан чекав біля кав’ярні навпроти старої бібліотеки.

За чотири місяці його одяг не став менш акуратним, але тепер у кишенях завжди лежали дешеві службові олівці, а на портфелі з’явилася подряпина від архівних дверей. Робоча група продовжила фінансування на рік. Його концепцію не прийняли цілком: обов’язковий перелік сумісності скоротили, частину відповідальності повернули місцевим інспекціям. Даміан сердився, переписував і вчився програвати окремі формулювання, не відмовляючись від справи.

— Як пройшов запуск? — спитав він.

— Четверта дуга спізнюється. Табличка висить криво. Усе інше працює.

— Твій батько вже бачив?

— Помітив і дугу, і табличку.

— Отже, офіційне випробування відбулося повною мірою.

Вони зайшли до кав’ярні. Тепер такі посиденьки вони могли дозволити собі не щодня, але все ж частіше, аніж студентами. Офіціант упізнав їх і без запитання приніс чайник та мигдалеве печиво.

— Дивно, що він пам’ятає, — сказала Лея.

— Ми тоді залишили щедрі чайові. Ти помилилася, рахуючи здачу.

— Я не могла зосередитися через абсурдну пропозицію.