Розділ 16. Дата завершення

Випускний ранок почався з того, що Хміль утік.

Тітка Селіна, всупереч телеграмі, привезла голуба до Вельгара. На вокзалі дверцята клітки відчинилися, птах вилетів під скляне склепіння й відмовився спускатися з табло четвертої колії. Через це Варени запізнилися до Академії, Мірена втратила рукавичку, а Орлан приїхав на церемонію з білою пір’їною на капелюсі.

Лея дізналася про все з уривчастої розповіді Теси біля сходів актової зали.

— Селіна шуткує, що він хотів вступити, — сказала сестра, поправляючи Леїну світлу мантію. — Але охоронець не прийняв документи.

— Де він зараз?

— У клітці. Селіна — поряд. Обоє ображені.

Мірена вже обіймала Даміана. На його темній мантії з графітовим кантом лишився слід її пудри, проте він не намагався витерти плече в неї на очах. Орлан потис йому руку, цього разу без перевірки.

— Чув про комісію, — сказав батько. — Тимчасова посада?

— На пів року.

— На пів року — мало.

— Потім буде видно. Я погодився.

Орлан кивнув. Потім повернувся до Леї.

— А ти?

Вона не писала про стажування в останньому листі. Хотіла сказати особисто — разом із правдою, яку відкладала до сьогодні.

— Повторне випробування пройшло добре. Розкажу після церемонії.

— Є про що розповідати?

— Є.

Батько усміхнувся, і у цій усмішці вже була впевненість, що він правильно зрозумів новину.

Дзвони скликали випускників до зали. Родини зайняли місця на верхніх галереях, студенти вишикувалися за факультетами. Старе приміщення не вміщало всіх: під стелею відкрили додаткові просторові ложі, і в кожній мерехтіли трохи блідіші відбитки людей, що сиділи в сусідній кімнаті.

Лея стала між Ірмою та студентом із просторової інженерії, який загубив китицю з шапки й замінив її шнурком від штори. Даміан стояв у секторі чароправа через прохід. Коли ректор почав промову про служіння знанню, вони зустрілися очима.

Після сьогоднішнього дня не буде ранкових пар, студентських ключів і права лишатися в лабораторії до дзвінка чергового. У Даміановому портфелі досі лежала угода — єдина річ, для якої вони самі призначили останній термін.

Ректор говорив довго. Професор Берн — коротко й так сухо, що половина студентів сміялася, а друга ще не встигла зрозуміти жарт. Дипломи вручали за факультетами. Коли назвали Лею, вона піднялася на сцену, отримала срібну академічну шпильку й почула з галереї материн вигук, який Мірена намагалася видати за кашель.

Після церемонії всі вийшли до центрального двору. Камінь прогрівся на сонці, у фонтанах плавали білі пелюстки, фотографи розставляли родини під арками. Повітря було наповнене квітами, пилом від мантій і надто великою кількістю парфумів.

Варени зробили шість знімків. На першому Орлан дивився на фотографа, Мірена — на перстень, Теса — на голуба в клітці. На другому Хміль повернувся хвостом. На третьому приєднався Даміан, і тітка Селіна вимагала переставити всіх так, щоб молоді стояли в центрі.

— Ближче, — наказав фотограф. — Ви ж заручені, а не сусіди в трамваї.

Даміан обійняв Лею за талію. Вона поклала руку йому на груди. Жест був знайомий, тіло пам’ятало відстань, а усмішка вийшла без зусиль.

— Чудово, — сказав фотограф. — Не рухайтеся.

Лея бачила під підборіддям Даміана маленьку пляму чорнила на комірі. Раніше вона б витерла її й продовжила виставу. Тепер рука не піднялася: все, що вони робили перед родиною, могло бути одночасно щирим і брехливим.

Після знімків Мірена потягнула Даміана знайомитися з давньою подругою, а Теса пішла шукати Ірму. Користуючись тим, що Орлан відволікся на Берна, Лея вислизнула до західного двору.

Даміан знайшов її біля старої аркади за кілька хвилин. Мантію він ніс через руку, краватку послабив, волосся після церемоніальної шапки втратило звичний порядок.

— Твоя мати домовилася з моєю про спільний обід, — повідомив він. — О третій. Скасувати можна тільки через стихійне лихо.

— Мій прототип полагоджено, тож він більше не підходить на роль стихійного лиха, вибач.

— Він і минулого разу вимкнув лише павільйон.

Лея всміхнулася, та Даміан не підтримав жарт. Підійшов ближче, дістав із внутрішньої кишені складений аркуш.

Їхня угода мала потерті згини. Біля пункту про дату весілля розпливлася крапля кави, а під останнім реченням — «Домовленість завершується після випускної церемонії» — обидва підписи лишилися чіткими.

— Церемонія завершилася, — сказав він.

— Завершилася, — підтвердила Лея.

Даміан розгладив угоду великим пальцем, акуратно склав і повернув у кишеню. Папір утратив силу, але викидати його він не збирався.

Лея зняла перстень.

Срібло ковзнуло легко. На пальці лишилася тонка світла смуга, хоча за чотири тижні шкіра майже не встигла змінити колір під весняним сонцем. Вона поклала перстень на долоню Даміана.