Розділ 15. Межі сумісності

Комісія з маготехнологічного права засідала в залі, де всі меблі були старшими за більшість чинних законів.

Даміан стояв перед довгим дубовим столом і намагався не дивитися на порожнє місце в першому ряду. Лея запізнювалася на три хвилини. Для неї це означало або аварію, або те, що хтось фізично зачинив її між двома дверима.

Голова комісії перегорнув титульну сторінку.

— Пане Вейр, починайте.

Даміан поклав долоню на край кафедри. Батько радив не триматися за меблі під час виступу — це видає потребу в опорі. І зараз порада здавалася ще однією річчю, в якій Арман мав рацію.

Двері тихо відчинилися. Лея прослизнула в зал, сіла поруч із професором Лойдом і показала з-під портфеля великий палець. На її рукаві лишилася смуга мідного пилу.

Даміан почав.

Він говорив про автономні системи не як про речі, що «приймають рішення», а як про кілька рівнів заданої реакції. Про відповідальність конструктора, налаштувальника, власника й служби обслуговування. Про те, що кожна сторона може діяти правильно в межах власного вузла — і все одно створити небезпечне поєднання.

— Чи не пропонуєте ви карати виробника за будь-яку несправність, якої він не міг передбачити? — запитала членкиня комісії з промислових справ.

— Ні. Я пропоную розділити непередбачуване й неперевірене. Якщо система має задокументовані межі сумісності, а власник виходить за них, відповідальність одна. Якщо меж не визначено, хоча виробник знав про типові зміни режиму, — інша.

— А якщо жодна сторона не мала повних даних?

— Тоді покарання окремої сторони не виправить систему. Потрібен обов’язковий спільний розбір і зміна стандарту. Право має не лише знаходити того, хто заплатить за минулу аварію, а й не дозволяти повторити її за тих самих умов.

Голова комісії зняв окуляри.

— Дуже зручно. Колективна відповідальність часто означає, що не відповідає ніхто.

— Тому я не пропоную колективну, — Даміан відкрив схему. — Кожен зберігає свою ділянку: виробник документує допустимі режими, майстерня — фактичне налаштування, власник — зміни, інспектор — перевірені взаємодії. Якщо записи суперечать одне одному, це теж встановлюваний факт.

Запитання тривали близько сорока хвилин. Йому вказали на вартість нових перевірок, ризик надмірної бюрократії, відсутність достатньої практики. Двічі Даміан визнав, що формулювання потребує звуження. Один раз заперечив професорові Лойду й навів справу про складський ліфт. Лея не ворухнулася, тільки швидко записала щось на полях програми.

Наприкінці голова спитав:

— Чому ви не йдете до контори Вейрів? Там є все потрібне для доброї практики.

Даміан знав десяток відповідей, достатньо ввічливих для батька й достатньо амбітних для комісії.

— Бо право нових систем пишеться зараз, — сказав він. — Я хочу працювати там, де помилка у визначенні ще може стати помилкою в місті, а не тільки в архіві. У конторі я матиму надійніше місце. Тут — роботу, яку вважаю своєю.

Комісія відпустила його чекати в коридорі.

Лея вийшла слідом і простягнула записку. «У відповіді про інспектора ти двічі сказав “фактичний”. Решта — добре».

— Оце твоя підтримка?

— Я дуже хвилювалася. Тому знайшла тільки один повтор.

Даміан засміявся й притис її до себе. Вона пахла металевим пилом і свіжим повітрям.

— Чому ти запізнилася?

— Запобіжник не ставав в опору. Довелося зняти ще пів лінії.

— Завтра все буде готове?

— Має бути.

— Це звучить гірше, ніж я сподівався.

Двері відчинилися. Секретар запросив Даміана назад.

Йому запропонували шестимісячне місце молодшого помічника робочої групи. Оплата була меншою, ніж у конторського переписувача, та доступ до справ — більшим, аніж він очікував. За підсумками пів року посаду могли продовжити, змінити або закрити разом із тимчасовим фінансуванням.

— Я приймаю, — сказав Даміан.

Голова комісії підсунув йому аркуш.

— Прочитайте умови перед підписом. Хоч хтось із претендентів повинен це зробити.

Лея чекала в коридорі. Даміан вийшов із копією угоди, поклав її на портфель і поцілував Лею просто перед дверима, де це могли бачити професори, секретарі й половина факультету.

— Вітаю, — сказала вона, коли вони нарешті відступили одне від одного.

— Тепер твоя черга.

•  •  •

О дев’ятій сорок наступного ранку професор Берн наказав усім перестати бажати Леї успіху.

— Це технічне випробування, а не морська подорож, — сказав він Коренові, який приніс пляшку ігристого сидру. — І заберіть нарешті цей напій із лабораторії.

— Він на потім.

— Потім і принесете.

У коридорі чекали Ірма, Корен і Даміан. Усередину дозволили зайти лише комісії, пані Тарен, двом технікам і Леї. Новий захисний ковпак був прозорим, а накопичувач перевірили окремо. Кожен запобіжник мав власну контрольну мітку.