Розділ 14. Власним голосом

На співбесіду Лея прийшла на двадцять хвилин раніше й десять із них провела біля макета міської мережі в приймальні.

Вельгар під склом був завбільшки з обідній стіл. Мідні нитки позначали магістралі, сині камінці — накопичувальні станції, червоні — аварійні ділянки. Равенфорда на карті не було. За західною брамою місто закінчувалося рівним дерев’яним краєм.

— Панно Варен? — секретар відчинив високі двері. — Комісія чекає.

У кабінеті сиділи троє: Една Тарен, керівник відділу розподільних систем і жінка з кадрової служби. На столі лежала Леїна заявка, дипломне креслення й копія протоколу збою.

Перші запитання були простими: освіта, практика, участь у міських лабораторіях. Потім керівник відділу попросив пояснити принцип адаптивного вузла так, ніби перед нею не інженери, а районна рада, яка вирішує, чи виділяти гроші.

Лея прибрала з відповіді назви матеріалів і формули.

— Система не обіцяє, що під час аварії все працюватиме як раніше. Вона визначає, що потрібно зберегти в першу чергу, і не дозволяє мережі витратити резерв двічі. Її користь — не в красивому перемиканні, а в контрольованій втраті замість неконтрольованого обвалу.

— На Відкритих Вежах обвал стався, — сказала Тарен.

— Так, під час останнього режиму.

— Назвіть причину.

Лея пояснила затримку третьої дуги, подвійний облік і пропущений комбінований тест, не згладжуючи формулювання. Коли кадровиця спитала, хто мав перевірити режим, відповіла:

— Остаточне рішення було моїм.

— Ваш керівник підписав план демонстрації.

— Він підписав план на підставі журналу, який вела я. Професор Берн відповідає за допуск стенда, але рішення не повторювати актуальний комбінований тест було моїм.

Тарен зробила нотатку.

— Що ви змінили після збою?

Лея розгорнула невелике креслення. Розповіла про незалежні запобіжники, мертве вікно й пріоритет критичних ліній. Згадала депо, стару конструкцію Орлана й правову категорію ризику взаємодії, яку розробляв Даміан.

— Ваш наречений? — уточнила кадровиця.

Лея накрила перстень долонею й одразу відсмикнула руку: тепер кадровиця теж дивилася на нього.

— Даміан Вейр був юридичним консультантом, — сказала Лея. — Технічні зміни розробляла я під наглядом професора Берна й інженерів лабораторії.

— Чому ви хочете працювати в Бюро, а не в родинній майстерні? — нарешті запитав керівник відділу.

Ось питання, на яке Лея роками відповідала подумки й жодного разу — батькові.

— Я люблю майстерню, — почала вона. — Там навчилася бачити не тільки схему, а й людину, яка користуватиметься річчю. Але хочу працювати із системами, де один добрий вузол впливає на цілий район. У родині вважають, що після випуску я повернуся. Я досі не сказала їм про своє рішення, і це моя помилка. А заявку я подала ще до заручин. Про роботу в Бюро думаю з другого курсу.

Кадровиця глянула на Тарен. Та не змінила виразу обличчя.

— Якщо повторне випробування буде невдалим?

— Подамся на іншу молодшу посаду й продовжуватиму роботу. Невдалий проєкт означатиме, що саме цей спосіб не готовий, але не змусить мене відмовитися від галузі.

Співбесіда тривала ще сорок хвилин. Їй дали практичну ситуацію із двома перевантаженими районами, попросили обрати, що відключити, поставили запитання про вартість. На одному Лея помилилася: не врахувала час на заміну кристала бригадою. Виправила розрахунок, коли їй указали.

На виході секретар сказав, що рішення повідомлять після повторного випробування.

Даміан чекав у кав’ярні через квартал, як вони й домовилися, і працював над фінальними правками.

Лея сіла навпроти й забрала з його тарілки половину булочки.

— Як минуло? — спитав він.

— Я забула про час заміни кристала.

— Це єдина відповідь, яку ти пам’ятаєш?

— Найгірша. Решта поки не вкладається в порядок.

— А найкраща?

Вона розповіла про районну раду, контрольовану втрату й запитання про майстерню. Даміан слухав, не перебиваючи, тільки закрив свою роботу, коли зрозумів, що вона говорить не для звіту.

— Ти сказала їм про батьків?

— Сказала. Принаймні комісії.

— І як це було?

Лея відкусила булочку.

— Простіше, ніж сказати батькам.

— Вони ж не чекали чотири роки, що ти повернешся.

— І дошку для мене не купували.

Він накрив її руку долонею.

— Після повторного випробування ми скажемо.

— Ми скажемо?

— Я буду поруч, якщо захочеш. Але говоритимеш ти.

Лея перевернула його руку й провела пальцем по чорнильній плямі біля великого пальця.