Розділ 13. Нова редакція правил

Наступного ранку Даміан чекав біля лабораторії з двома чашками.

— Перш ніж ти відмовишся, — сказав він, — сьогодні я сам перевірив температуру.

Лея прийняла каву. Вона була гаряча, міцна і саме така, як треба.

— Ти швидко вдосконалюєшся.

— Маю добру технічну консультантку.

Вони стояли посеред коридору, де студенти бігли на першу пару, а техніки везли ящик нового скла. Поруч професор Берн уже відчиняв лабораторію, і Лея ловила себе на тому, що дивиться на Даміанові губи, а наступної миті — на Бернову зв’язку ключів.

Даміан тримав портфель притиснутим до грудей. Лея не знала, чи обійняти його, чи вже час попрощатися.

— Нам треба поговорити, — сказала вона.

— Тепер чи після того, як Берн дозволить тобі під’єднати нові запобіжники?

Професор у дверях роздратовано тряхнув ключами.

— Варен, якщо ваша романтична криза впливає на розклад лабораторії, перенесіть її на обід, будь ласка.

— Не впливає, — відповіла Лея.

— Тоді хутко всередину.

Вони домовилися зустрітися в обід. До дванадцятої Лея змонтувала опори, перевірила механічний розрив кожної дуги й отримала від Берна дозвіл на слабкий тест. Даміан працював у бібліотеці, а о першій зустрів її на лаві в західному дворі — тому самому, де за їхньою легендою зробив пропозицію.

Водовідвід нарешті полагодили. Камінь уже висох, і запаху вапна майже не лишилося.

— Наша історія втратила найправдивішу деталь, — сказав він.

— Зате тепер можна посидіти.

Лея сіла на лаву, поставила чашку між колінами й почекала, поки Даміан улаштується поруч.

— Учора я тебе поцілувала не через угоду.

— Це я помітив.

— І не шкодую.

— Це приємніше чути.

— Але я не знаю, ким ми тепер є.

Даміан дивився на студентів під аркою. Вони гомоніли і сміялися. Двоє хлопців несли довгу рейку, сперечаючись, хто має йти спиною вперед.

— Можемо поки що не вигадувати нову назву, — сказав він. — У нас є сім днів до твого випробування, п’ять — до моєї подачі й вісім — до випуску. Я не хочу перетворити кожну зустріч на обговорення майбутнього.

— Але й удавати наодинці не хочу.

— Я тебе вчора цілував, бо хотів. І сьогодні хочу. Тільки не знав, чи ти зранку не передумала.

— Не передумала. Просто ти стояв поруч із тим портфелем, такий серйозний, наче ми ледь знайомі.

— Я не знав, чи можна обійняти тебе посеред коридору.

Лея покрутила чашку. Кава залишила на краю тонкий слід молочної піни.

— А після випуску?

— А це ми вирішимо вже після випуску.

— Це схоже на відкладену розмову.

— Ти маєш поганий вплив на мою любов до зручних формулювань.

Він усміхнувся й одразу посерйознішав.

— Я хочу бути з тобою зараз, — продовжив Даміан. — І хочу дізнатися, що залишиться, коли ми перестанемо грати заручених. Якщо пообіцяю більше до того, як сам це проживу, вийде ще одна легенда.

Лея кивнула, хоча, якщо чесно, чекала від нього іншого. Їй хотілося, щоб він сказав: так, після випуску теж, але і ці слова, що прозвучали, все одно були приємними.

— Тільки не зникай після церемонії, добре?

— Не хвилюйся, я буду поруч.

Він нахилився й коротко поцілував її — серед дня, біля відремонтованого водовідводу, поки студенти з рейкою обурено з’ясовували, чому обидва пішли не в той бік.

До вечора вони повернулися до роботи. Лея паяла мідний контур, а Даміан читав уголос юридичну справу й час від часу відсував її записи від краю стола. Вона сердилася, він обурювався, що важливі листи в неї правлять за чернетки, і суперечка закінчилася коротким поцілунком зі смаком холодної кави.

Нова близькість найкраще помічалася в давніх дрібницях. Він не ставив чашку праворуч від неї, де лежали інструменти. А вона носила в портфелі запасне перо, бо його завжди переставало писати в найгірший момент. Коли один працював, другий не вимагав уваги.

Того ж вечора Ірма влетіла до кімнати гуртожитку з листом від Королівського ботанічного саду.

— Мене беруть, — сказала вона, ще не зачинивши дверей. — Молодша біомагиня в секції адаптивних рослин. Платитимуть мало, зате дозволять не жити в гуртожитку з трубою, яка співає щоночі о другій.

Лея обійняла її. Лист пом’явся між ними.

— Коли починаєш?

— Першого літнього місяця. Якщо складу захист. Якщо мене не з’їсть дослідна ліана. І якщо знайду кімнату, де орендодавець не боїться біомагів.

Вони відкоркували пляшку дешевого яблучного вина, яку берегли після зимового балу, і пили його із чайних чашок. Ірма розповідала про сад, новий відділ і керівницю, яка під час співбесіди попросила оживити напівмертвий мох. Лея слухала й раділа, доки подруга не запитала: