Розділ 11. Вейри не імпровізують

У родині Даміана вечеря починалася о сьомій тридцять, але перевірка гостей — значно раніше.

Швейцар прийняв Леїне пальто о сьомій дванадцять. Покоївка провела їх через світлу вітальню, де портрети Вейрів дивилися зі стін із професійною недовірою. Мати зустріла біля дверей малого салону о сьомій п’ятнадцять і за наступні дев’ять хвилин устигла оцінити Леїну сукню, запитати про відновлення прототипу й жодного разу прямо не згадати академічний вісник.

Даміан уже знав, яке запитання прозвучить за супом.

— Темно-зелений їй пасує, — сказала Елара синові, коли Лея відійшла подивитися на стару карту Вельгара. — Ти хоч раз сказав їй про це?

— Вона знає, як виглядає.

— Отже, ні.

Мати поправила одну зі своїх срібних сережок. У п’ятдесят вона зберігала ту саму легкість рухів, яку Даміан пам’ятав із дитинства, коли Елара могла припинити суперечку в салоні, просто запропонувавши чай іншій людині.

— Батько в кабінеті? — спитав він.

— Завершує лист. І дає тобі час зізнатися мені першим.

— У чому саме?

— Чому я дізналася про заручини єдиного сина з безкоштовного листка, який приніс продавець каштанів.

Даміан подивився на Лею. Вона стояла біля карти й розглядала старі контури трамвайних ліній, не підозрюючи, що її зелена сукня вже пройшла родинний розгляд.

— Ми хотіли сказати після фестивалю.

— «Ми» звучить переконливіше, коли друга людина чує відповідь.

— Не став Лею в незручне становище.

Елара ледь підняла брови.

— Це зробив ти, коли дістав мамин перстень.

Вона називала Адель мамою лише в родині. Даміан відчув знайоме бажання відповісти чимось легким і гострим, повернути розмову на поверхню, та у коридорі відчинилися двері батькового кабінету.

— Я все поясню, — сказав він.

— Сьогодні було б доречно.

Арман Вейр зайшов у салон із листом у руці. Він привітав Лею чемно, без тепла й без образливої холодності. Його темно-сиве волосся було зачесане назад, комір сидів бездоганно, чорнильних плям на манжетах не траплялося навіть після цілого дня в конторі.

— Панно Варен, радий знайомству. Бачив вашу демонстрацію.

— Не найкращий мій виступ.

— Найкращі рідко потрапляють до юридичних справ. Там нас цікавить те, що пішло не так.

Лея не стала виправдовуватися. Коротко сказала, що знайшла причину й подала заяву на повторне випробування. Батько вислухав, поставив два точні запитання про захист, тоді запросив усіх до їдальні.

За столом їх було четверо. Жодної тітки, яка могла б перевести тему на голубів, жодного Корена з невчасною булочкою. Свічки горіли в срібних тримачах, тарілки міняли без звуку, а велике вікно виходило на Південну площу, де маготрамваї ковзали під дощем.

Елара дочекалася, поки подадуть суп.

— Отже, ще до Веж, — сказала вона. — Західний двір Академії.

Даміан поклав ложку.

— Хто тобі розповів?

— Мати Леї написала листа. Дуже приємна жінка. Вона також вважає, що ви могли обрати місце без ремонту водовідводу.

Лея глянула на нього. У її очах майнула паніка, але голос залишився спокійним:

— Це було спонтанно.

— Даміан рідко робить щось спонтанно, — зауважив батько.

— Саме тому я запам’ятаю день, — відповіла Лея.

Даміан майже усміхнувся. Вона навчилася імпровізувати краще, ніж визнавала.

— А перстень? — Елара подивилася на її руку. — Можна?

Лея простягнула долоню через стіл. Мати не торкнулася каменя, лише повернула руку до світла.

— Налаштувався чисто.

— Резонанс був сильним, — сказала Лея. — Даміан пояснив, що це не має романтичного значення.

— Правильно пояснив. Адель прожила з Орістом сорок два роки й сварилася з ним під час кожного спільного налаштування. Любов і зручність ефірних відбитків — різні речі.

Батько дивився не на перстень, а на сина.

— Ти виніс реліквію з дому й не сказав нам.

— Вона належить мені.

— Саме тому мав право. Питання не в праві.

У фразі була точність, гідна судової промови. Даміан чув її в різних формах усе життя: ти можеш обрати, але правильний вибір уже визначено.

— Я збирався повідомити після фестивалю.

— Так само, як про міську комісію?

Лея повернула голову. Даміан не розповідав їй, що батько вже знає про подання.

— Професор Лойд надіслав рекомендацію, — пояснив Арман. — Я отримав копію в контору. Вважав, що син сам скаже про рішення, яке зачіпає нашу спільну роботу.

— Я говорив, що хочу займатися маготехнологічним правом.