Розділ 9. Місто під схемою

Міське депо містилося там, де Вельгар переставав показово складатися з палаців, парків і університетських веж, але ще починав не перетворюватися на трущоби.

За Східним каналом кам’яні фасади змінювалися цегляними, на перехрестях лежав чорний мастильний пил, а трамвайні лінії сходилися до широких ангарів. Над воротами світилися номери маршрутів. Усередині вагони стояли рядами з відкритими панелями, наче великі тварини на огляді.

Даміан показав охоронцеві лист від професора Берна й дозвіл технічної комісії. Лея мала право оглянути реальний вузол розподілу, щоб перевірити нову модель, а він — бути присутнім як дослідник правових стандартів. Формулювання було настільки зручним, що вона спитала, чи він сам його написав.

— Тільки останній абзац, — визнав Даміан. — Пані Тарен додала решту.

Їх зустріла Ада Рель, старша інженерка депо. Сиве волосся вона стригла коротко, а на синій робочій куртці носила не менш як сім кишень. Руку Леї потиснула першою.

— Бачила ваш показ.

— Сподіваюся, до вимкнення.

— Саме вимкнення було корисною частиною. Решта працювала, як на кресленні.

Ада повела їх уздовж ремонтної канави. Під ногами гули підземні магістралі, час від часу в підлозі спалахували сині контрольні віконця.

— Міська мережа ніколи не отримує охайної несправності, — сказала інженерка. — Одна лінія старіша за ваших студентів, друга — щойно після ремонту, а на третій фабрика раптово збільшила споживання і не попередила. Якщо ваш вузол вимагатиме однакових умов, він працюватиме тільки в Академії.

— Саме тому я хочу побачити журнал перемикань, — відповіла Лея.

— Отримаєте записи за місяць. Без адрес приватних споживачів.

Даміан зняв рукавички.

— Хто зараз відповідає, якщо поєднання двох справних вузлів дає збій?

— Залежить від того, хто має кращого юриста.

— Я сподівався на технічну відповідь.

— Тоді ніхто. Кожен покаже свій справний вузол і журнал обслуговування. Мережа ж не може прийти до суду сама.

Вони піднялися на службову галерею. За склом працював центральний розподільний зал: мідні магістралі сходилися до трьох вертикальних колон, і світло в них підіймалося нерівними хвилями. На пульті оператори переставляли латунні мітки маршрутів.

Лея притиснулася ближче до скла.

— У вас пауза між відключенням і повторним входом?

— Є. Різна для кожного сектору.

— А пріоритети?

— Гальмівний контур, сигнальний зв’язок, стрілки. Салонне світло останнє. Пасажири можуть хвилину посидіти в темряві, якщо вагон не поїде в чужий маршрут.

Ада відчинила бічну шафу й показала ряд механічних запобіжників. Кожен був простіший за Леїн дипломний вузол: пружина, залізний язичок, одна руна затримки.

— Вони повільні, — сказала Лея.

— Зате кожен знає тільки власну роботу. Центральна система може двічі помилитися в обліку. Ця штука не питає, скільки резерву пообіцяли сусідові. Якщо межа перевищена — розмикає.

Лея присіла біля шафи. Її новий план передбачав незалежний запобіжник, але в кресленні він усе ще підпорядковувався центральній команді. Простий механічний розрив міг зробити те, чого не зробила витончена схема.

— Можна змалювати вузол?

— Можна. Конструкції сорок років, патент давно відкритий. Тільки не копіюйте наш спосіб кріплення — його придумав чоловік, який ненавидів ремонтників.

Даміан пішов із Адою по журнали, а Лея лишилася біля шафи. Вона креслила пружину, відстань до контакту, окремий шлях відведення. На безіменному пальці перстень ледь теплів від ефірного фону депо.

Коли Даміан повернувся, тримаючи важкий пакет документів, вона показала йому схему.

— Незалежний захист, — сказала Лея. — Він не довіряє центральному розрахунку. Якщо кожна дуга має власну межу, два допустимі імпульси не складуться непомітно.

— А центральний вузол знатиме, що запобіжник розімкнувся?

— Отримає сигнал після дії. Не проситиме дозволу.

— Мені це знайомо.

— Що саме?

Він подивився на неї, але Ада вже кликала до журналів.

Наступні дві години вони переглядали реальні перемикання. Лея знайшла сім випадків накладеного відгуку, Даміан — три ситуації, у яких документи різних служб суперечили одне одному, хоча кожен окремо був заповнений правильно. До його концепції додалося поняття ризику взаємодії. До її схеми — механічний запобіжник і мертве вікно перед повторним підключенням.

Коли вони вийшли з депо, над каналом ішов дощ. Не весняна мжичка, а щільна стіна, що за хвилину зробила б марною будь-яку парасолю, та ще й трамваї затримувалися через ремонт світлової лінії. Під вузьким навісом зібралося зо два десятки людей.

— До наступної зупинки десять хвилин пішки, — сказав Даміан. — Там інша магістраль.

— Під таким дощем?

— Можемо чекати. Оператор обіцяє вагон «щойно стабілізується контур».