10

Батьки дали йому польське ім’я. Чомусь. Та Марек дуже тішився тим, що походив з давнього роду руських князів. Виявив він те досить випадково – коли намагався виробити «карту поляка». Почуття патріотизму тут не мали ніякого значення. Хлопчина, після закінчення інституту, куди батьки "впхали", як і багатьох з його покоління, не бачив ніяких перспектив. Кому в цій країні потрібні товарознавці? Спробував шукати роботу за спеціальністю. Знаходив. І що? Нічого. У коло обов’язків, яке описували роботодавці, входило все, що завгодно, та тільки не те, чому навчали у виші.

Плюнув на ту марну справу Марек, і вирішив податись на заробітки до Польщі. Як йому було придумати щось інше, якщо грошей в родині не було і не передбачалось, а всі однокласники та однокурсники давно по польських чи чеських заводах. А головне – розповідають, як там добре.

Перша спроба виробити польську робочу візу завершилась невдачею. Знайомі знайомих зробили йому запрошення за чималі гроші, клялись-божились, що ніяких проблем не буде. А Мареку візу не дали. Липове, сказали, запрошення. При тому, що двом його "колегам", котрі робили візу по тому ж запрошенню, все вдалось. Вдавалось. До того моменту, коли їх польські митники спинили. І добре, що не арештували, а лише забрали всі гроші та вислали назад до України. Так що, можна сказати, Мареку ще пощастило.

Потім сталась революція. Ні, юнак не був на Майдані. Він вчив польську. Ходив в архіви. Досліджував своє родинне дерево, у прагненні знайти бодай якесь польське коріння. Та не знайшов. Споконвіку всі в родині – щирі українці. Зате, Мареку вдалось прослідкувати свій рід аж до, не повірите, періоду княжіння у Галичі Ярослава Осмомисла. Виходило так, що його, Марекова, прапрапра… тітка була дочкою Галицького князя, народженою, щоправда, не у шлюбі. Але то вже таке.

Жодним чином це не допомогло виїхати до Польщі, але й у Марека вже з’явились інші плани.

Увесь попередній рік у житті його відбувались одні катастрофи. У лютому діагностували рак. У квітні загинув брат в АТО. У липні померла мати, а батько зліг після інсульту. У листопаді кохана дівчина подарувала на день народження розбите серце після шести років клятв і обіцянок прожити разом щасливе життя. Тож, окрім архівних довідок про родовід, у Марека нічого не залишилось за душею. Нічого і нікого. Яка вже тут Польща…

Цього року лютий у Львові видався порівняно теплим. Мало у який день температура опускалась нижче 7-8-ми морозу. Та, збираючись виходити зранку з дому, Марек не думав про те, змерзне він сьогодні, чи ні. Пошарпані кеди, модно одягнуті на босу ногу, перші-ліпші джинси, улюблена футболка без малюнків. Не зміг лишити вдома і улюблене горня. З кришечкою.

Зготував кави, налив, випив. Запалив останню сигарету з пачки.

Трішки подивився у вікно.

Львів спав. За склом сніжинки ліниво опускались на гладеньку, вкриту міцним снігом дорогу, яку ще не встигли прибрати.

Погортав фотографії на телефоні.

Минуле. Наче інше життя. Наче життя. 

Завібрувало в руках - шоста ранку.

Марек перестав перейматись спогадами, вимкнув телефон, викинув у смітник. І рушив до Ратуші. В улюблене горня, з якого щойно допив каву, перед виходом залив заздалегідь заготовлений бензин. Півлітра. Мало би вистачити.

Пробігся. Щоб не замерзнути дорогою, так і не досягши мети. З рота валив густий сивий пар. Хлопець навіть злегка всміхнувся. Серед однолітків більше ні у кого не було сивини у волоссі. Але скільки разів він чув компліменти штибу: «Ой, як же тобі личить». Сумнівний привід радіти. Якщо такі приводи взагалі існують.

Сьогодні він позбавить себе цієї сивини.

Марек став між двох левів при вході в Ратушу. Сонні жіночки у куртках з написом «ЛКП якесь там» намагались розчищати сніг на площі. Скоса позирали на хлопця – чи то не перевірка бува якась? Але ні, яка перевірка. Скоріше, черговий місцевий божевільний - в одній майці на морозі!

Марек вже не всміхався, не звертав увагу на те, що діялось навколо, і взагалі ні про що не думав. Треба було просто виконати те, що планувалось, обдумувалось і вирішувалось вже кілька місяців. Тож відкрутив кришку з горнятка, вилив собі на голову бензин. «Вивітрився чи що?», - прошепотів. Півлітра, тепер здавалось, замало. Та вже. Поліз у кишеню за запальничкою.

Ну, звісно. Розізлився на себе. Буквально, на мить. Згадав, що запальничку викинув разом з порожньою пачкою з-під сигарет, разом з телефоном. Разом з усім своїм життям. Спогадами, і планами на майбутнє, яке колись здавалось таким… Потрібним.

У другу мить прийшла порожнеча. Душа просто вигоріла. Коли не вдається навіть таке…

А в третю мить у те місце, де стояв Марек, вдарила яскраво-синя блискавка. На мить засліп Львів. І коли до місця пригоди добігли кимсь уже викликані поліцейські, рятувати самовбивцю… Рятувати було нікого. А на місці входу до Ратуші побачили – темне провалля.