Кров за кров

Макс зупинив кросовер на узбіччі порожнього Набережного шосе. Дніпро за вікном котив свої важкі чорні хвилі, відбиваючи світло рідкісних ліхтарів. Хлопець міцно стиснув пальцями старовинний срібний кулон на шиї — артефакт приємно холодив шкіру, утримуючи навколо машини абсолютну зону тиші від потойбічного ока Гільдії.

Він дістав телефон і впевнено відкрив програму «Charon. Delivery». На чорному тлі все ще горіло пропущене сьоме замовлення.

Макс обережно зняв кулон на кілька секунд, дозволяючи криваво-червоному сигналу Системи знову пробити мережу. Екран миттєво шалено завібрував, а з динаміка вирвався той самий знайомий, злий і цинічний сміх Віталія.

— О, знайшовся, Старший Інженере! — у голосі батька з екрану пролунали нотки роздратування, змішані з глузуванням. — Де ти вештався останні пів години? Твій цифровий слід просто зник із карти Києва. Прийняв сьоме замовлення? Час іде!

Макс не здригнувся. Його філософський прагматизм остаточно кристалізувався в крижану, безжальну лють мисливця.

— Я не збираюся приймати твоє замовлення, Хароне, — чітко, карбуючи кожне слово, сказав Макс прямо в мікрофон. — Ба більше: я більше ніколи не буду на тебе працювати. Можеш засунути свій додаток і свій Кровний Реєстр собі в глотку.

На тому кінці лінії запала важка, гнітюча тиша. Навіть зелене миготіння екрана на мить сповільнилося.

— Що ти верзеш, щеня? — голос Віталія миттєво втратив усе глузування, ставши сиплим і смертоносним. — Ти забув, хто перед тобою? Я твій батько! Я архітектор цього світу! Один мій клік у коді — і твої м'язи знову розірвуть судоми, а життя згасне за хвилину!

— Якщо ти такий великий і шляхетний батько, — Макс міцно затиснув у кулаці кулон бабусі Галі, готуючись знову закрити Межу, — то чому ти вбив мою маму Олену? Чому ти приніс її в жертву під Байковим цвинтарем, просто щоб підживити свої паскудні сервери?! Чому ти прирік мене на бідність, на обшарпані стіни, на вічні муки й самотність сироти, поки сам царював у цифровій імперії тіней?!

Яна поруч стиснула зуби, дивлячись на те, як Макс випліскує у вічі богу Гільдії всю правду, яку Галя зберігала в марлевому пакунку десять років.

З екрана смартфона знову пролунав сміх Віталія, але цього разу він був зітканий із чистого, тваринного цинізму.
— Олена була слабкою! Вона не розуміла масштабу мого Контуру! А бідність... Бідність загартувала тебе, Максиме. Вона зробила з тебе ідеального, холодного Інженера, який прийшов і закрив мої діри. Ти виконав мою брудну роботу. А тепер ти принесеш мені решту доставок, хочеш ти цього чи ні!

— Ні, батьку, — Макс спокійно посміхнувся, і в його зіницях востаннє блиснув зелений вогник кровного резонансу. — Твій бізнес офіційно закривається. Тепер я шукатиму тебе. І коли я знайду твої сервери — я спалю їх разом із тобою.

Макс рішуче одягнув кулон назад на шию.

Зелена смарагдова іскра всередині срібної замкової щілини яскраво спалахнула. Екран телефона миттєво згас, обірвавши лютий, затихаючий крик Віталія на пів слові. Додаток Харона розсипався на звичайні системні іконки. Зв'язок розірвався назавжди. Макс став повністю невидимим привидом для власного батька.

Хлопець сховав гаджет, глибоко вдихнув прохолодне повітря Дніпра і повернувся до Яни.

— Ну що, кураторко... — його голос знову став рівним, легким і впевненим. — Контракт розірвано. Тепер нам потрібно знайти його фізичне лігво. Ти зі мною?

Яна мовчки протягнула руку і міцно стиснула його долоню. В її карих очах більше не було остраху — лише шалена хімія повної довіри до людини, яка щойно оголосила війну самому дияволу Києва.
— З тобою, Інженере. До самого кінця.