Ранковий туман над Подолом

Яна застигла. Вона повільно відсторонилася від Макса, і в її карих очах спалахнув справжній, неприхований переляк. Попри роки роботи на Гільдію тіней та сотні зачищених монстрів, почуте зараз здавалося їй куди страшнішим за будь-якого підземного біса. Вона стиснула свій срібний наперсток у кишені, наче той міг захистити її від почутого.

— Це божевілля, Максе, — її голос зірвався на приглушений шепіт, який миттєво потонув у густих хащах Замкової гори. — Ти не розумієш, із чим зв'язуєшся. Харон контролює кожну цифрову та містичну артерію цього міста. У нас нічого не вийде. Система розчавить нас обох, щойно ми зробимо перший неправильний крок.

Макс не відвів погляду. Його філософський спокій зараз перетворився на непохитну, залізну впевненість лідера. Він зробив крок уперед, м'яко, але міцно взяв Яну за плечі й подивився їй прямо в очі, змушуючи зупинити паніку. Зелене світло тринадцятої печаті більше не лякало її — воно дарувало надію.

— Ми впораємося, — чітко й тихо вимовив він, і від його впевненого тону хімія між ними в цій заповідній тиші спалахнула з новою, теплою силою. — Код Харона сильний, але він створений людиною. А будь-яка людина припускається помилок, особливо коли вважає себе всемогутнім богом.

Він плавно відпустив її плечі й подивився на сонце, яке вже повністю піднялося над Лівим берегом, розганяючи залишки нічного туману.

— А зараз нам обом треба відпочити, — Макс крутанув на пальці ключі від кросовера. — Завтра зранку ми поїдемо до Степанівни у пансіонат. Нібито просто провідати. Я вирішив розповісти їй усю правду. Я скажу старій, що я її кровний родич, онук її рідної сестри. Вона — єдиний місток до мого минулого. Якщо хтось і знає, як моя бабуся змогла обдурити мого батька двадцять шість років тому, то це лише вона.

Яна глибоко вдихнула прохолодне повітря гори, дивлячись на Макса з сумішшю остраху та глибокого захоплення. Вона зрозуміла, що цей простий кур'єр більше ніколи не гратиме за чужими правилами.

— Добре, Інженере, — на її губах нарешті з'явилася легка, втомлена посмішка. — Їдемо спати. Але завтра зранку я знову з тобою.