Особистий прийом

Важка книга Кровного Реєстру лежала на пасажирському сидінні кросовера, наче шматок розпеченого заліза. Вона не випромінювала тепла, але Макс фізично відчував, як від неї на весь салон розходиться низька, вібруюча енергія. Тойота впевнено летіла нічним Києвом у бік Лисої гори.

Яна мовчки дивилася на дорогу. Її звична глузлива манера спілкування зникла. Тепер вона бачила в Максові не просто випадкового хлопця з вулиці, який вдало пройшов перші нічні зміни, а спадкоємця Старшого Інженера Гільдії.

Коли машина зупинилася біля знайомого закинутого бліндажа, Макс узяв книгу під пахву. Вони швидко спустилися ліфтом у глибокі підземелля Контуру. Біля довгого кам'яного столу їх уже чекав той самий старший координатор у глибокому каптурі, який запечатував фоліант Порохниці.

— Кур'єре №44, ти виконав шосте замовлення, — прозвучав глухий, сухий голос із-під тканини. Координатор протягнув худі, схожі на кістки руки до книги Реєстру. — Поклади її на стіл. Ми проведемо процедуру списання духу твого дядька в загальний архів.

Макс не поворухнувся. Він міцніше притиснув стару шкіряну палітурку до грудей і зробив крок назад. Його філософський спокій зараз перетворився на непохитну, затяту впертість людини, яка нарешті знайшла свою мету. Смарагдове світло монети в його кишені спалахнуло так яскраво, що координатор мимоволі відсахнувся.

— Книгу я не віддам, — чітко і твердо вимовив Макс, дивлячись прямо в темряву під каптуром. — Принаймні, не вам.

— Що ти собі дозволяєш, кур'єре? — голос координатора став крижаним, а смолоскипи на стінах зали загрозливо блимнули, реагуючи на його гнів. — Порушення протоколу доставки — це ануляція життя. Ти забув правила системи?

— Система працює на крові моєї родини, — Макс зробив крок уперед, змушуючи координатора замовкнути. — Мій батько побудував цей захисний контур. Мій дядько застряг на третьому рівні підземелля. Цей Реєстр — не просто черговий пакунок із Глово чи Болт. Це моя сімейна справа. І я віддам цю книгу особисто Харону. Викликайте його. Або я просто зараз заберу її назад і закрию Межу своїми власними правилами.

Яна затамувала подих. Ніхто й ніколи в історії Гільдії не розмовляв із вищим керівництвом у такому тоні. Але за спиною Макса зараз стояла сила тринадцятої печаті та кровний зв'язок із самими засновниками Контуру.

У підземному залі запала довга, оглушлива тиша. Смолоскипи раптово згасли, зануривши приміщення в абсолютну темряву. Але через секунду посеред зали спалахнуло колосальне, сліпуче зелене полум'я.

З вогню повільно виплив мобільний телефон Макса, який він залишив у кишені куртки. Гаджет завис у повітрі, а його екран збільшився до розмірів великого дзеркала. На криваво-червоному тлі додатка Charon. Delivery почали з'являтися гігантські чорні літери, які випалювали повітря:

«Ти швидко вчишся, Старший Інженере Максиме Віталійовичу. Кровний протест прийнято. Харон слухає тебе. Поклади книгу перед екраном. Ми обговоримо умови твого нового, особистого контракту».

Макс глибоко вдихнув, відчуваючи, як по венах розливається крижаний спокій. Він підійшов до широкого екрану і впевнено поклав книгу на кам'яний виступ прямо перед обличчям самої Системи.

Гігантський екран смартфона продовжував пульсувати смарагдовим світлом, випалюючи тіні в підземному залі. Макс повільно озирнувся на старшого координатора та Яну. Його погляд був настільки важким і холодним, що дівчина миттєво зрозуміла все без слів.

— Залиште нас, — коротко кинув Макс. — Я хочу поговорити з ним сам на сам.

Координатор у каптурі спробував щось заперечити, але зелене полум'я навколо екрана люто спалахнуло, змусивши його піджати хвоста. Яна мовчки торкнулася плеча Макса на прощання, і за кілька секунд важкі залізні двері підземелля зачинилися. Вони залишилися вдвох: простий хлопець із купою боргів у минулому та сама містична Система.

Макс підійшов упритул до широкого монітора.
— Мені набридло розмовляти з текстом у додатку, — чітко промовив він. — Покажи своє справжнє обличчя, Хароне. І розкажи мені все про мою родину. Я маю право знати, за що саме проливав кров мій рід.

З глибини екрана раптово пролунав сміх. Це не був підземний гул чи тріск перешкод. Це був гучний, щирий, але неймовірно злий і цинічний людський сміх, від якого по стінах залу пішли дрібні тріщини.

Зелений туман на моніторі почав згущуватися, набуваючи чітких людських обрисів. Світло вирівнялося, і Макс мимоволі зробив крок назад, відчуваючи, як серце летить у прірву. З екрана на нього дивився чоловік років сорока п’яти. Ті самі сірі очі, та сама лінія підборіддя, та сама легка, філософська усмішка кутиками губ.

Перед ним стояв його власний батько — Віталій. Але в його погляді не було батьківського тепла. Там панував крижаний, нелюдський морок істоти, яка давно переросла звичайні емоції.

— Ну привіт, синку, — цинічно посміхнувся чоловік, розглядаючи Макса через скло. — Досі віриш у казки про шляхетних героїв, які жертвують собою заради миру в місті? Дядько Віктор наплів тобі дурниць у підземеллі, так?

Макс стиснув кулаки, відчуваючи, як монета в кишені палає кровним резонансом.
— То ти і є Харон? Ти створив цей додаток? Ти не загинув двадцять шість років тому?

— Створив? О ні, система виникла набагато раніше, — Віталій ліниво сперся на примарний стіл всередині екрана. — Вона з'явилася ще за часів, коли Київ копав свої перші печери. Це був звичайний магічний буфер, Контур, куди перші інженери зливали весь потойбічний бруд, щоб місто не збожеволіло. Але Контур вимагав палива. Йому потрібна була кров тих, хто вміє тримати Межу з холодною головою. Століттями Гільдія просто латала діри. А потім прийшов я.

Він підійшов ближче до скла, і його очі спалахнули чистим смарагдовим полум'ям.
— Я зрозумів, що бути просто гвинтиком системи — нудно. Я оцифрував Контур, перетворив прадавню магію на сучасний бізнес, на логістичний додаток. Гроші, влада, адреналін — я створив ідеальну приманку для таких дурнів, якими колись були ми з братом. Двадцять шість років тому я не припустився помилки, як думає Віктор. Я навмисно інсценував свою смерть і розчинився в коді цього додатка, щоб отримати абсолютну владу над містикою Києва. Але цифрова тюрма має один мінус: я не можу повернутися в плоть самостійно. Мені потрібен був спадкоємець. Кров від крові.