Глава 15

Вiтаю!

Пробачте, що тiльки зараз вийшла нова глава. Ви не сердитися на мене? Буду виправлятися)

***************************

Ранок видався чудовим. Оля солодко потягнулася, і посмішка осяяла обличчя дівчини. Перед сном забула засмикнути штори, але це не проблема. Навпаки, добре, що вони не були закритi. Сонячні промені приємно лоскотали через віконне скло, а спостерігати за милими пташками, що радують слух своїм дзвінким співом, одне задоволення.

Але не тільки сприятлива атмосфера, що панує за вікном, радувала Олю. Події вчорашнього дня схвилювали настільки, що приємні емоції збереглися до сьогодні. Поцілунок Дмитра не виходив з голови. Чомусь, з одного боку це бентежило, а з іншого – радувало. Якщо вони вважаються нареченим і нареченою, то поцілунки цілком закономірне явище.

Хоча Дмитро і Оля домовилися просто спілкуватися, не переходячи на наступний етап. Куди поспішати? Шлюб вимагає зваженого рішення, дізнатися один одного зараз головне завдання. Здається, що всьому виною Марина. Якби не її безпардонна поведінка, то Дмитро б не став цілувати Олю. Найімовірніше. Може, назвавши Олю нареченою і поцілувавши на очах у настирливої дівчини, він хотів позбутися цієї прилипали?

Марина…

Посмішка мимоволі сповзла з обличчя Олі. Варто було згадати про подругу дитинства, як миттю накотив смуток. Хто б міг подумати, що Марина перетвориться в... не хотілося говорити про неї погані слова, але напрошувалися не самі утішні епітети. Невже вона не відчепиться від Дмитра навіть після того, як дізналася, що він наречений іншої дівчини – її подруги? А з Артуром як бути? Марина розлучилася з ним через Дмитра? Або як розуміти настільки вільну поведінку і докучання до чужого чоловіка? Як багато питань і як мало відповідей.

-Пора вставати, соня! - Почувся за дверима голос тітки Олени. - Ти думаєш весь день проспати? Приїхала погостювати, а досі ніжишся в простирадлах. Одинадцята година пішла!

Оля різко схопилася з ліжка, так довго вона ще не валялася. Треба ж, замріялася, забувши про все на свiтi. Обіцяла ж в магазин сходити за продуктами, а тепер, мабуть, тітка сама купила необхідне.

Дівчина привела себе в порядок і побігла на кухню, де тітка гриміла посудом.

- Доброго ранку! - Весело крикнула Оля, змусивши підскочити тітку Олену на місці від несподіванки. - Я бачу ти в повній бойовій готовності. Фартух на місці, кондитерським приладдям озброїлася.

- І тобі доброго. Нічого так підкрадатися. – Пробурчала тітка Олена. - Я між іншим спеціально шуміла посудом ще на початку дев'ятого. Сама просила розбудити о цiй годинi. Думала, почуєш, встанеш. Але в цей раз твій сон виявився не таким вже чуйним. - Посміхнулася родичка, окинувши цікавим поглядом племінницю. - Cнилося щось хороше, раз так пiздно встала?

- Нууу, так-то мені, дійсно, є, що сказати. - Сором'язливо посміхнулася Оля, присівши на стілець. - Ми вирішили з Дмитром якийсь час спілкуватися, перш, ніж прийти до остаточного рішення з приводу нашого майбутнього шлюбу.

- Справдi? - Тітка Олена теж присіла, намагаючись стримувати хвилювання. - Стало бути ти тепер приймаєш знаки уваги від новоявленого нареченого. Але чому ти раптом змінила тактику? Адже планувала відвернути Дмитра від себе.

- Я хочу подивитися на нього іншими очима. Набридло постійно займати позицію вічно обуреного створення, що сприймає все гостро. - Просто промовила дівчина. Складно сказати, скільки триватиме перемир'я. До того ж, Маринка ще намагається встати між ними. - Можливо, наш шлюб - це не найжахливіше, що може трапитися в моєму житті. - Видала смішок Оля.

- Ну, дивись сама, як тобі краще. У будь-якому випадку я підтримаю тебе. - Впевнено сказала тітка Олена, встаючи зі стільця і підходячи до гарнітуру. Вона продовжила розкладати кухонний інвентар, готуючись до приготування чергової смачної страви. - Головне, щоб у тебе все налагодилося. Дивись тепер з батьком помиритесь, він перестане скидати дзвінки. Теж мені, протест придумав.

- Я так і не змогла до тата додзвонитися. Потрібно через Дмитра зв'язатися з ним, його він радий почути. - Зітхнула Оля. Гаразд, вона часом поводиться як навіжене дитя, але батько чим краще? Скидати дзвінки - чи це не дитячість?

- Я не стала Толі дзвонити, подумала, самі розберетеся. А то вийде, як минулого разу. - Тітка відновила громихання своїм приладдям.

- Ой, тітко, я забула сходити в магазин! Обіцяла адже. Стривай, я миттю. - Схаменулася Оля, швидко кинувшись до виходу з кухні.

- Та стій ти вже. - Хмикнула тітка Олена. - Я все купила, що треба. Зараз швиденько все приготую, допомагати не потрібно. Відпочивай. І так кожен день метушишся. Сьогодні у тебе вихідний від кухні.

Ну, якщо вже така справа, то можна трохи побайдикувати. Оля не стала заважати тітці, залишивши ту творити кулінарний шедевр.

Так, в принципі буде непогано вийти у двір подихати свіжим повітрям. Залишається не так багато часу, скоро повертатися додому до батьків. Поки є можливість, потрібно користуватися моментом і насолоджуватися тутешньої обстановкою.

Оля підійшла до Симони, яка вітала дівчину радісним гавкотом і швидким вилянням хвоста. Неможливо було втриматися і не погладити цю дивну тварину, що залишалася ласкавою і вірною. Собачка виявляла доброзичливість до своїх, чужих людей вона облаювала безперервно, поки ті не віддалялися геть. З Дмитром сталася виняткова ситуація, чомусь його Симона підпустила до себе, і пропустила до будинку. Диво, не інакше.

Раптом собака насторожилася, кинулася в сторону і заливисто загавкавла. Оля підняла очі і побачила неподалік Марину, яка практично дійшла до хвіртки. Коли ближче підійшла до паркану, то голосно закричала, намагаючись заглушити своїм голосом гавкіт Симони.

- Може вийдеш до мене? Розмова є. - Замість привітання сказала Марина, потім подалі відійшла від гавкаючого собаки.

Оля вийшла за хвіртку і попрямувала в бік подруги. Вставши перед нею, вона привіталася і волею-неволею напружилася. Похмурий вигляд Марини підказував, що бесіда буде не з приємних. Не залишалося сумнівів, вона прийшла не з чистих спонукань. Не збирається вибачитися за грубість, яку проявила вчора замість радісної зустрічі старих друзів.