Глава 12

Оля від гріха відставила чашку з чаєм, якщо вона продовжить пити, то чергова фраза Дмитра напевно змусить її поперхнутися.

- Поясніть, що маєте на увазі? - Здивовано вигнула брови дівчина і насторожено глянула на чоловіка, який сидів навпроти. - З чого взяли, ніби я - ваша доля? Невже ворожка так сказала?

- Мені зовсім не знадобилося просити когось розкидати карти для з'ясування того, що ви мені підходите в якості дружини. - Дмитро говорив серйозно, тому Оля відмовилася далі жартувати над ним. - Я, правда, не знаю, як відреагуєте на одну мою заяву, але спершу скажу, що Анатолій Павлович розписав про вас все: починаючи з зовнішності, закінчуючи хобі.

- Та гаразд, хто б міг подумати, що батько не працює в кабінеті з важливими документами, а складає на мене досьє. - Спроба не жартувати провалилася з тріском. Ну, стриманість – це не до неї.

- Розмова про вас зайшла зовсім випадково. - Посміхнувся Дмитро, який згадував, здавалося, момент, коли вперше про неї почув. - Організовувалося свято, куди повинні були прийти керівники різних компаній. Так, для звичайного знайомства або пошуку можливих партнерів. Дозволялося з собою взяти членів сім'ї. Я зустрівся з Анатолієм Павловичем і Риммою Іванівною, вони нарікали на дочку, яка відмовилася піти разом з ними. Ваш батько сказав, що ви проти подібних урочистостей.

- Так, це правда. Я ніколи не любила всякого роду світські заходи, воліла більше усамітнення з якою-небудь книжкою. - Кивнула Оля.

В юності вона разом з батьками відвідувала різні урочистості, але неможливо було занадто довго дивитися на пихатих персон, які ходили, високо задерши носи. Чомусь в їхньому колі саме такі люди зустрічалися.

- Мене це особливо здивувало, адже діти з багатих сімей особливо прагнуть засвітитися. - Раптом погляд Дмитро різко став суворим. - Колись мені довелося з однією такою персоною зустрічатися. Благо, нічого не вийшло. - Знову уста чоловіка зворушила посмішка. На зміну хмурості прийшов гарний настрій. Треба ж, яка швидка зміна емоцій.

- Серед моїх друзів теж чимало зазнаек. - Усміхнулася Оля. - Тому зараз вони мені доводяться колишніми друзями. Виявилося, складно знайти з ними спільну мову, коли тільки і чуєш розмови про дорогі речі, машини і квартири.

- Ось, ви - особлива. - Сказав Дмитро, змусивши дівчину зніяковіти. - Мені не потрібна поруч красива обгортка, для мене більш цінне те, що всередині. Хоча не можу не віддати належне вашій привабливій зовнішності, чого вже гріха таїти.

Оля зніяковіло опустила очі, бо не змогла витримати наполегливого погляду Дмитра. Червоніє, як школярка.

- А що ви говорили з приводу якоїсь заяви? - Вирішила змінити тему Оля, яка не звикла слухати дифірамби на свою адресу.

- Я хотів зібрати максимум інформації про вас. Тому найняв приватного детектива, який стежив за вами. - Просто пояснив Дмитро. - Я хотів упевнитися, що ви та, хто мені потрібен. Тим більше завжди знав, де знаходитеся. Мені не довелося довго шукати, коли приїхали в село до тітки.

- Ну, тепер зрозуміло, як знайшли мене. - Промовила Оля, чомусь не образившись, що сищик Дмитра таємно стежив за нею. – Я вже на батька подумала - нібито він розповів вам про моє місцезнаходження.

- Я радий, що не образилися на мене. - Посміхнувся Дмитро. - Давайте нарешті перейдемо на "ти". Пора б дізнатися один одного ближче. Я вірю, що настане день, коли не будете так проти нашого союзу.

- Добре, згодна, дружити. А там видно буде. - Оля не знаходила причини відмови від спілкування з Дмитром. Можливо, вона перегляне власні погляди на їх передбачуваний шлюб. Наречений не здається їй відразливим, варто спробувати пізнати його краще. - Ти обіцяєш не квапити мене з відповіддю?

- Так, звичайно, без проблем. Не в моїх правилах насильно змушувати дівчину йти під вінець. - Сказав Дмитро. Він доїв млинці і допив чай, потім встав і підійшов до Олі:

- Дякую за частування, було дуже смачно. Чи не буде тиском з мого боку, якщо запрошу тебе прогулятися? Погода сьогодні хороша, вечір обіцяє бути теплим.

- Не бачу приводу відмовитися. - Посміхнулася Оля, також встаючи зі стільця.

Дмитро почекав, поки вона збере посуд і помиє. Потім разом вийшли з дому, і минувши хвіртку, вирушили гуляти.

- Як же добре, ось так просто прогулюватися. - Вдихнула свіже повітря Оля. - Люблю проходитися по міським паркам, але вони не зрівняються з красою сільської природи.

- Повністю поділяю твої почуття. - Дмитру подобалося спостерігати за воістину дитячим захопленням його супутниці. На щастя, вона виявилася не зарозумілою. - У дитинстві, відвідуючи бабусю і дідуся, мене загнати додому не можна було. З місцевими хлопцями могли на вулиці проводити багато часу, лише іноді забігаючи в будинок, щоб перекусити.

- Як мені знайоме! Тааак, тоді кращі часи були. Шкода, що нічого подібного я не відчула, коли звідси поїхала. - Сумно зітхнула Оля. - У Санкт-Петербурзі спочатку були друзі, але потім відсіялися через різні погляди на життя.

- Анатолій Павлович розповідав, що ти рідко покидаєш стіни міського будинку. А, якщо і виходиш, то повинна знаходитися десь поруч. - Промовив Дмитро.

- Такі умови, якщо хочу, щоб охоронці мене не супроводжували. - Вiдповiла Оля. - Хоча сумніваюся, що мене справді залишали одну. Часом я помічала людей батька десь неподалік.

- Тепер знатиму, що ти проти нагляду з боку. Горобчик любить свободу. - Посміхнувся Дмитро, жартуючи над дівчиною, що йде поруч.

- Так, я - пташка вільна. - Усміхнулася Оля, яка цього разу не звернула уваги на прізвисько, яке Дмитро їй не вперше давав. - І, якщо ми все ж зійдемося, то я хочу, щоб ти не обмежував мої дії.

- Ну, трохи я контролюватиму свою дружину, адже мушу ж знати, як вона проводить дозвілля без мене. - Без обіняків заявив Дмитро. Як би він не довірився Олі, але минулий досвід все одно змусить сумнівам закрастися. Це вже точно.

- Хіба, що трохи, то можеш поконтролювати. - Пожартувала Оля, мимоволі розмірковуючи про те, скільки нареченого вистачить на залицяння. Хто знає, може він сам одного разу передумає, не знадобиться навіть докладати зусиль, щоб відвернути його від себе. Хоча в цьому сенсу Оля вже не бачила.