Глава 9

В голову не приходили ідеї, що дозволяють пояснити Людмилі Федорівні незрозуміле перебування двох дорослих людей в кущах. Оля усвідомлювала, що потрапила в дурну ситуацію і виправдань її поведінки немає. По суті це вона затягла Артура в кущі і виставила їх обох в безглуздому світлі.

- Здрастуйте, Людмила Федорівна. - Посміхнулася Оля. Так, потрібно щось придумати, якось викрутитися. - А ми йшли якраз до Марини. Я не так давно приїхала до тітки, і ось вирішила відвідати подругу. Але ось, як на зло я зронила десь тут свій браслет. Намагалися з Артуром відшукати його, але нiчого не вийшло.

- Здрастуй, люба моя. - Радісно відгукнулася Людмила Федорівна, обійнявши Олю. - Вам допомогти в пошуках? Чим більше людей, тим швидше знайдемо.

- Ой, не треба. - Швидко відгукнулася Оля. - Насправді це проста дрібничка. Якщо випадково знайдете, то добре. Повідомте, прийду і заберу.

- Як же не подобається всяку дурницю придумувати. - Подумала Оля. - Гаразд, востаннє в подібну безглуздість потрапляю.

- Як знаєш. - Знизала плечима Людмила Федорівна, і знову заусміхалася. - Рада, що ти нарешті приїхала в рідні краї, все ж дитинство тут пробула. Коли малими були, то цілими днями безперервно гуляли, спробуй зажени. Ну, швидше, йдемо в будинок. Марини поки немає, пригощу шарлоткою. Вона поїхала в місто з подругами, захотіла собі нові сукні доглянути. А, що, нехай, давно обновок не купувала.

- Чи не для Дмитра причепурюється? - Пронеслося в голові у Олі, а вголос сказала:

- Так, куди вже дівчатам без нарядів. Красиво виглядати не заборониш. - І трохи помовчавши, додала. - Ну, я тоді пізніше навідаюся. Піду до тітки, вона скоро хвилюватися почне. Я не попередила, куди пішла і коли повернуся.

Оля перевела погляд на Артура, який стояв і продовжував хмуритися:

- Я, мабуть, піду з Людмилою Федорівною і дочекаюся Марину.

Оля кивнула, попрощалася, потім повернулася і, не обертаючись вирушила додому до тітки. Дівчина не могла, та й не хотіла навіть зайву хвилину стояти біля Марининого будинку. Зізнатися чесно, цікавість змушувала поглянути в бік Дмитра, але Оля наказала собі цього не робити. Ще чого не вистачало, зиркати на напіводягненого чоловіка, який без докорів сумління посміхався, і не спромігся накинути сорочку заради пристойності. А тільки недавно говорив, що знає, як вести себе в суспільстві дами. Безсоромний.

- Що ж так швидко зникли, горобчик? - Пролунав зовсім поруч глузливий голос. Необов'язково було повертати голову, щоб дізнатися, хто її наздоганяє. - Швидко так полетiли, що я ледве встиг вас наздогнати.

- Чого це ви зі мною поводитися фамільярно? - Обурилася Оля, не сповільнюючи крок. - Нічого зі мною розмовляти ніби ми друзі. Ви не маєте права давати мені всякі прізвиська.

- А чому ні? - Усміхнувся Дмитро. - Ви якраз-таки нагадуєте сполошену маленьку пташку, тому асоціація з горобчиком доречна. Цікаво, що вас налякало?

Оля спалахнула і різко зупинилася, через що чоловік мало не налетів на неї. Благо, у нього вистачило реакції, щоб вчасно відскочити.

- Послухайте, - дівчина розвернулася до Дмитра, в її очах виблискували блискавки. Вона окинула його поглядом. На щастя, він надів сорочку, але старі штани переодягати не став. Чомусь той образ з відкритим верхом все ще не виходив з голови. - Досить сміятися наді мною. Вам ні з ким поділитися порцією веселощів, раз пішли слідом?

- Я подумав, було б неввічливо з вами не привітатися. - Просто відповів Дмитро. - Все-таки ви шукали зі мною зустрічі. Але потім чомусь посоромилися підійти.

- Помиляєтеся, я не шукала вас. - Оля відновила ходьбу, а Дмитро знову ув'язався за нею, він не відставав від дівчини ні на крок. - Я разом з другом прийшли навідатися до Марини, з якою знайомі з дитинства. Давно не бачилися, захотілося поговорити, згадати минулі часи.

- ААА, ясно. - Протягнув чоловік. - Але раз не збентеження вас змусило сховатися в кущі, тоді що ви там робили? Ще з молодою людиною. Досить-таки дивне місце для зустрічі зі старою подругою. Або це був свого роду сюрприз для неї? Збиралися вистрибнути зі свого притулку, коли б вона підійшла ближче? Дитяча забава, вам не здається?

- Навіть, якщо і так, яка вам різниця? – Пробурчала Оля, починаюча потроху задихатися від швидкої ходьби. - Вам було чим зайнятися. Правда, уявити не могла, що вирішили підробити дроворубом. З бізнесом зовсім погано?

- Не бачу нічого ганебного в рубці дров. Фізична праця мені не чужа. Не тільки ж сидіти за столом в кабінеті, зарившись по вуха в стопки паперів. - Раптом серйозно промовив Дмитро, через що Оля метнула на чоловіка здивований погляд. Невже він подумав, ніби це викликало у неї осуд? Ну, і добре. Нехай вважатиме її зарозумілою, тим швидше залишить думки з приводу одруження. Адже кому сподобається дівчина, яка дивиться на інших з презирством?

- Так-так, охоче вірю, що у вільний час від офісних справ віддаєте перевагу розмахувати предметами, якi важче, ніж звичайна письмова ручка. - З іронією промовила Оля. - Очевидно, завдяки цьому ви так накачалися, і тепер з радiстю показуєте всім свої м'язи.

- Ну, якщо ви звернули увагу на м'язи, значить, не дарма намагався тримати себе у формі. - Дмитро поглянув на дівчину з широкою посмішкою, настільки щирою, що вона забула зніяковіти і просто хотіла посміхнутися у відповідь. Але Оля встигла своєчасно себе приструнити.

- Я ... не ... - з запинкою почала говорити дівчина, яка ніяк не могла знайти слова виправдання. Та й, як сказати, що вона не витріщалася на нього, якщо це не правда?

- Думаю, найбільше вас цікавить чому я опинився в будинку вашої подруги? - Запитав Дмитро, змінюючи тему. Оля ж просто хмикнула у відповідь. - Батьки Марини здавали в оренду кімнату, і мене їх пропозиція влаштувала. Сьогодні батькові сімейства потрібно було нарубати дров, але спина підвела. Я вирiшив допомогти, адже в дитинстві не раз своєму дідові допомагав у цій справі, коли приїжджав до нього і бабусі в село.