Глава 7

Хм, начебто Дмитро говорив, що зупинився недалеко звідси. Тільки питання, де саме? Якщо далі пройти по дорозі, то чи не зіткнуться вони один з одним?

Так міркувала Оля, коли наступного дня ходила по місцевим сільським локаціям. Дівчина з одного боку злилася на себе, адже вона раніше не збиралася спеціально шукати зустрічі з Дмитром. З цим самовпевненим нахабом складно було перебувати більше декількох хвилин, щоб не виникло бажання гарненько його стукнути. З іншого боку, Олі не терпілося висловити Дмитру все, що про нього думає. Вона б так і зробила раніше, якби тітка не перервала їх.

І потім, що все-таки поганого самій зустрітися з ним? А то сиди чекай, поки він зволить з'явитися в будинок тiтки. Вже краще самій дізнатися, де Дмитро живе і застати зненацька.

Оля жадала викрити цього багатія, правда, поки не знала, як подібне зробити. Ну, наприклад, знайти величезний будинок, де він зупинився. Адже багатії саме так і чинять, вірно? Потім дорікнути в тому, що не може і дня обійтися без комфортних умов проживання та інших зручностей. Нібито навіть у селі примудрився зняти шикарний особняк. Хоча, хіба тут такі будівлі є? Поки на очі траплялися лише звичайні старенькі, але акуратні будиночки. Як все-таки тутешня атмосфера відрізняється від тієї, що панує в місті. Ці мініатюрні будиночки здавалися «живими», в них відчувалася душа, чого не вдавалося виявити в багатоповерхівках.

- Гей, красуня, хороша погодка! - Раптом хтось весело закричав біля Олі, яка встигла зануритися в свої думки настільки, що не помітила, як летить на неї велосипедист. Мало не в останній момент дівчина встигла відскочити, уникнувши зіткнення. Оля різко розвернулася і вперила гнівний погляд у хлопця, ледь не загнавшего її в землю.

- Якого греця так ганяти?! - Обурилася дівчина, яка перебувала досі в деякому шоці. - Невже не можна витворяти всі ці свої фінтифлюшки без спроб кого-небудь збити?

- Справдi, було б сумно позбавити світ такої прекрасної, але дуже сердитої дівчини. - Весело промовив велосипедист, нітрохи не розкаявшись з приводу своєї необережної їзди.

Молодий чоловік підкотив ближче до Олі і пригальмував прямо перед нею. А потім ще гірше, він став її безцеремонно оглядати з ніг до голови. При цьому його посмішка з кожною миттю ставала все ширше. Подібна поведінка незнайомого хлопця збентежила Олю, вона автоматично зробила крок назад і з подивом вигнула брови. Коли ж хлопець зустрівся з здивованим поглядом дівчини, то в його очах заплясали веселі іскорки.

Скільки б разів Олі не доводилося бувати в селі у тітки, дивних людей на зразок цього хлопця зустрічати не траплялося. Або ж... дівчина придивилася уважніше до молодої людини, риси обличчя віддалено їй когось нагадували…

- Ну, що ж? Ніяк не вирахуєш мою персону? - Гоготнул хлопець. - Пам'ять не підкаже хто ж я такий?

- Артур? Це ти? - До Олі раптом прийшло усвідомлення того, хто ж знаходиться перед нею. - Та бути того не може!

- Чому так складно повірити? - Награно обурився хлопець.

- Пам'ятається раніше ти не розлучався зі своїми величезними окулярами, які майже приховували все твоє обличчя. - Усміхнулася Оля. - Навіть кілька років тому, коли я сюди приїжджала, то бачила тебе в них. Вони тебе робили схожим на совеня.

- Так, у окулярів і, правда, була моторошна оправа. - Невдоволено промовив Артур. - Раніше мене нічого не бентежило, звик, але потім все ж вирішив замінити їх на лінзи.

- Та ти і в іншому змінився. - Впевнено помітила Оля. - Підкачався, весь такий із себе спортсмен. Якби не з'явилися твої ямочки на щоках, коли посміхнувся, то не впізнала б.

- Хех, а я тебе відразу впізнав. - Діловито заявив Артур, потім зліз з велосипеда і встав навпроти дівчини. - Те ж шикарне волосся, струнка фігурка, миловидне личко... Я ні з ким тебе не сплутаю. Твій образ зберігся в моєму серці назавжди.

Оля не встигла зніяковіти, як наступної миті Артур схопив її в оберемок і став міцно обіймати.

- Ай, відпусти мене, блазень. - Рвучко видихнула Оля, яка ніяк не була готова до таких сильних обiймiв. -А ну швидко прибрав руки, а то всім розповім, що ти хотiв влаштувати на мене замах. Причому кілька разів за такий короткий час.

Посміюючись, Артур все ж послухався, і розтиснув обійми, випускаючи Олю з кільця рук.

- Якими долями тут? - Поцікавився хлопець. - Як розумію, до Олени Іванівни погостювати приїхала, так? Чи надовго? Невже часу не вистачило зазирнути до старих друзів?

- Пішли пройдемося, чи що? Чого просто так стояти стовпами на дорозі? - Оля, не чекаючи відповіді від Артура, взяла того під руку, і вони вже разом рушили, куди очі дивляться. Хлопець не пручався, стало бути не проти прогулянки. - Я так-то сюди приїхала інкогніто, але потім вже сенс в цьому загубився. Про моє місцезнаходження знали всі, кому не лінь. Зараз ось вирішила подихати свіжим повітрям.

- Радий скласти тобі компанію, Оль. - Посміхнувся по-хлоп'ячому Артур. - Сподіваюся, будемо частіше разом гуляти. Ми раніше завжди знаходили про що поговорити, давай надолужувати згаяне. Так, все-таки ти надовго тут?

- Сама не знаю, Артур. - Знизала плечима Оля. - Зараз в моєму житті відбувається повна нісенітниця. Без поняття, що робити.

- Поділишся? Я з радістю вислухаю. - Просто промовив хлопець. - Та й сам не відмовлюся від порад.

- Це щось особисте? - Скинула Оля з цікавістю свої очі на Артура.

- Так, я досі не навчився самостійно вирішувати всякі любовні задачки, які мені постійно підкидає Маринка. - Зам'явся Артур, а потім помітивши, як Оля лукаво посміхається, підтвердив її здогадки. - Так-так, я вирішив підкотити до неї. Раніше ж гуляли всі разом, були дітьми, а зараз я подивився на неї іншими очима. Марина стала чарівною дівчиною, вона мені дуже подобається.