Залізничні пристрасті

Розділ 8. Троянда сорту "розчарування"

Вечірня прогулянка з Сергієм та Юрієм минула на диво вдало, залишивши по собі легкий, приємний післясмак. Яра, відчуваючи дивовижну бадьорість, поїхала додому переповненим автобусом №22. Люди стояли плече до плеча, дихаючи один одному в потилицю, стискаючи її з усіх боків, немов оселедці в бочці, але навіть ця тіснота не могла зіпсувати її припіднятий настрій. Її думки кружляли навколо Сергія, його жартів та того невловимого флірту, що читався в кожному його погляді та слові.
Приїхавши додому, вона нарешті відчула довгоочікуване полегшення. Двері квартири, немов чарівний портал, зачинилися за нею, відгороджуючи від вуличного шуму та денних турбот. Першим ділом вона пройшла до ванної кімнати. З глибоким, майже стогнючим зітханням скинула з себе яскраво-червоний светр грубої в'язки. Він, здавалося, увібрав у себе не лише прохолоду осіннього вечора, а й всю втому останніх днів, тягар лекцій та переїздів, і тепер м'яко, як звільнений вантаж, опустився на підлогу. Потім, розстібаючи ґудзик звичайних джинсів, відчула, як з ними спадає і тягар дорожньої та студентської втоми, немов важкий панцир, що сковував її тіло весь день. Вона залишилася у легкій білизні, і подивилася на себе у дзеркало: підтягнуте, молоде, вродливе тіло з ніжними вигинами, що незважаючи на втому, дихало свіжістю та енергією. Кожен м'яз, кожна лінія проступала чітко, демонструючи грацію молодості. Вона була вдячна йому, своєму тілу, за витривалість, за те, що воно витримало всі випробування, дозволяючи їй насолоджуватися життям. Набрала повну ванну гарячої, майже обпікаючої, води, додала щіпку ароматичної солі з приємним лавандовим запахом і повільно опустилася в теплу пінну ковдру. Кожна клітинка її тіла, що нила від багатогодинних переїздів та напружених пар, нарешті розслабилася, немов уперше за довгий час. Гаряча вода змивала не лише фізичну втому, а й залишки напруги останніх днів, обіцяючи довгоочікуваний спокій і повне відновлення сил.
Лягла спати Яра, відчуваючи приємну млявість і легкість у всьому тілі. Вона навіть майже виспалася, що було рідкістю для її студентського життя, адже її графік був щільним і непередбачуваним. Але вже о шостій ранку вимушена була встати, будильник нещадно віддзвонив, оголошуючи початок нового дня. Новий день, нові лекції. Дні знову потекли у звичному ритмі: ранні підйоми, швидкі сніданки, поїздки до університету. На парах історіографії вона слухала про минуле, що оживало під голосом викладача, уявляючи себе серед давніх літописців та хроністів. На філософії намагалася осягнути глибини буття, розбираючи складні концепції мислителів, від яких голова йшла обертом. А на основах археології уявляла себе, як знаходить у землі артефакти, що промовляють з тисячоліть, розповідаючи історії давно минулих цивілізацій. Вона сумлінно відвідувала кожну лекцію, заповнюючи сторінки зошитів дрібним, акуратним почерком, а її розум намагався всотати якомога більше знань. Після пар часто залишалася в бібліотеці, занурюючись у світ давніх рукописів та наукових праць, готуючись до семінарів та колоквіумів, які були не менш виснажливими за лекції. Вечори минали за кавою з одногрупницями в затишній кав'ярні біля університету, де вони обговорювали останні новини, ділилися студентськими плітками та дівочими мріями про майбутнє. Інколи вона дозволяла собі вечори відпочинку за переглядом улюблених серіалів у своїй орендованій квартирі, повністю відключаючись від реальності та дозволяючи собі трохи розслабитися. Життя текло мирно, розмірено, наповнене навчанням та дрібними радощами, що складали її повсякденність.
Але настала п'ятниця, і цей спокійний ритм порушив неочікуваний дзвінок. На екрані телефону висвітився напис: "Юрій (Вокзал)". Яра на мить здивувалася. Юрій? Чому він? Що йому від неї треба? В її серці майнула іскра надії, що Юрій дзвонить за Сергія, і саме Сергій буде чекати її сьогодні.
— Алло, — відповіла вона, відчуваючи, як у грудях зароджується ледь помітна, але така бажана надія на продовження приємного спілкування з Сергієм.
Юрій, трохи затинаючись, запропонував погуляти ввечері центром. І Яринка, не вагаючись ані секунди, одразу ж погодилася. В її голові вже мерехтіла одна думка: там неодмінно буде Сергій. Вона уявила собі його посмішку, його жарти, його погляд, що обіцяв щось більше, ніж просто дружбу.
Очі Яри заблищали, немов дві зелені іскорки щастя. Вона взялася до зборів з особливим трепетом, намагаючись не пропустити жодної деталі у своєму образі. Ретельно підбирала одяг, який би підкреслив її ніжність, але водночас не виглядав надто зухвало, адже попереду була зустріч з "тим самим" Сергієм. Довго фарбувалася, намагаючись зробити очі виразнішими, а губи — привабливішими, немов готуючись до найважливішого побачення у своєму житті. Нарешті, задоволена своїм відображенням у дзеркалі, вона схопила сумочку і побігла на зупинку громадського транспорту "Алея Путейка" по вулиці Сумгаїтській. Вже вечоріло, але душа її співала, передчуваючи зустріч, що мала змінити все.
Скочивши в тролейбус №10, вона відчувала, як її юне серце аж тріпотіло від захвату. Уява малювала найяскравіші картини: Сергій неодмінно жартуватиме, як минулого разу, і між тими жартами раз по раз проскакуватиме флірт, що змушуватиме її щоки горіти. Вона уявляла, як його неймовірно пухнасте темно-русе волосся ледь ворушиться від вечірнього вітру, як його бурштинові очі дивляться на неї з тією самою іскоркою, що так заворожила її на вокзалі. А потім... її уява малювала їхній перший поцілунок. Легкий, несміливий, але такий бажаний, що аж дух перехоплювало. Її душа була наповнена передчуттям чогось прекрасного, чогось, що виходило за межі буденності.
Тролейбус зупинився на Площі Соборній. Яра вийшла, її погляд одразу ж почав шалено шукати серед невеликого натовпу знайому постать Сергія. Вона швидко озирнулася по бульвару, що простягався далі, її очі ковзали від одного дерева до іншого, від ліхтаря до лавки, але Сергія не було видно. Розчарування, легке, ледь відчутне, вже почало закрадатися в її серце, немов холодний струмочок, повільно розливаючись по всьому тілу. "Може, він ще не прийшов? Чи щось затримує?" – марно шукала вона виправдань, але порожнеча на тому місці, де вона очікувала його побачити, була надто відчутною.
Аж раптом ззаду почулося несміливе, майже шепітне "Привіт". Яра здригнулася. Вона одразу зрозуміла: "дива не сталося". Усі її рожеві мрії миттєво розсипалися на друзки, як крихке скло, що розбивається об твердий камінь реальності. Повітря навколо ніби стиснулося, стало важким, і велетенська хвиля розчарування хлинула на неї, накриваючи з головою. Вона повільно, ніби з великим зусиллям, обернулася.
Перед нею стояв Юрій. Його обличчя було невиразним, а погляд – трохи розгубленим.
— Ем... Привіт, Юр... А де Сергій? Відійшов десь? — невпевнено запитала вона, її голос був ледь чутний, а надія, що він просто "відійшов", була настільки мізерною, що здавалася знущанням. У ту ж мить Яра подумала: "Може, він пішов по каву? Або... може, він вирішив купити мені квіти?" І аж тоді, її носа торкнувся терпкий, ледь помітний трояндовий запах, що виходив від однієї рожевої троянди в целофановій обгортці, що неприємно зашурхотіла у його руках, коли він нарешті витягнув її з-за спини.
— Ні... Його сьогодні не буде. Він на халтурі... А це тобі, — мовив Юрій, його щоки ледь почервоніли, а погляд був прикутий до троянди, яку він нерішуче простягав.
— Мені? — невпевнено перепитала Ярослава, її голос виражав здивування, що межувало з розгубленістю. Звісно, їй було приємно отримувати квіти, це був красивий жест. Але ж чому саме він? Чому саме від Юрія, а не від того, кого вона так чекала?
— Так, я подумав... Загалом, мені здалося, що тобі сподобається... — пробурмотів Юрій, намагаючись уникнути її погляду, його руки трохи тремтіли.
— Дякую, — відповіла Ярина, приймаючи квітку. Вона відчула, як осінній вечір уже охолодив вулиці Черкас, і запропонувала, щоб хоч якось розрядити незручну тишу: — Може, кави вип'ємо?
Вони взяли по стаканчику гарячої кави і неспішно прогулялися. Яра намагалася якось розворушити розмову, ставлячи запитання про університет, жартуючи про щось, розповідаючи зі свого студентського життя. Звісно, їй було невимовно прикро, що це був не Сергій, її розчарування було настільки глибоким, що відчувалося майже фізично, тиснучи на груди і відгукуючись болем у душі. Але водночас дівчину проймав жаль до цього миршавого і несимпатичного хлопчини, що так несміливо намагався справити на неї враження, і це почуття змушувало її бути доброзичливою. Тому вона намагалася зробити вечір менш незручним, хоч це було й нелегко. Вже під кінець прогулянки Яра не вважала його аж настільки дивакуватим, як у першу зустріч, хоча і приємним назвати не могла.
Їй все ще подобався Сергій. І нічого з цим вона зробити не могла. Ця думка була як якір, що тримав її емоції, не дозволяючи їм розлетітися. Тому, приїхавши додому, поставивши рожеву троянду у вазу на столі, вона, незважаючи на втому, вкотре передивилася всі світлини на інстаграм-сторінці цього хитрого лиса з неймовірно пухнастим темно-русим волоссям. Її пальці несвідомо ковзали по екрану, а думки вже летіли до наступної зустрічі, де, можливо, вже точно буде Сергій.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше