Залізничні пристрасті

Розділ 6. Телефонна розмова і запрошення

Різкий, але такий бажаний дзвін, що заграв улюбленою "Восьмим кольором" Мотор'ролли, вирвав Яру зі стану напівзабуття. На дисплеї зблиснуло "Сергій (Вокзал)". Втома, що щойно окутала її важким покривалом, відступила, розчинившись у хвилі несподіваного збудження. Кілька секунд вона вагалася, погляд її світло-зелених очей був прикутий до екрана, немов до химерного видіння. Потім, немов за командою, її рука потягнулася до телефону.
— Алло? — її голос прозвучав трохи хрипло, з нотками сонної розгубленості.
— Привіт! Це Сергій. Пам'ятаєш, той, що з вокзалу? — Його голос, низький, з легкою хрипотою, пролунав у слухавці, і це було як музика. Він немов грався з кожним словом, надаючи йому особливого, грайливого відтінку. Яра відчула, як гаряча хвиля збентеження заливає її щоки, а серце несамовито забилося, мов навіжене. Вона вже нервово ходила по кімнаті туди-сюди, стискаючи телефон у руці.
— Привіт, так, пам'ятаю, — вона намагалася звучати спокійно, але голос її все одно тремтів.
— Ну, як ти там? Добралася додому цілою, чи не загубилася в лабіринтах громадського транспорту після такої поїздки? — Його питання були легкими, ненав'язливими, але за ними відчувалася якась прихована іронія, ледь помітний флірт.
— Добралася, дякую, — Яра тихенько посміхнулася, уявляючи його обличчя, його хитру посмішку. — А ти як?
— Та я? Чудово! Навіть від Юрчика відбився, — він засміявся, і Яра уявила, як при цьому примружилися його бурштинові очі. — До речі, він тебе там добряче дістав, я бачив. Після того, як ти зійшла, він мені стільки про тебе нарозповідав! Каже, така цікава дівчина, на археологію вчиться, така незвичайна... Смішний він, правда? Мій кращий друг, але такий дивак, коли закохається...
Яра відчула, як її щоки зайнялися ще сильніше. "Закохається? Він? У мене?!" Думка про Юрія як про закоханого миршавого дивака викликала у неї суміш обурення і ледь помітного сміху.
— Та... він намагався говорити, — вона невиразно відповіла, намагаючись не видати свого здивування.
— От бачиш, який я проникливий, — Сергій знову засміявся, і в його голосі відчувалися нотки самовпевненості, що Ярі здалися привабливими. — Слухай, а що ти робиш сьогодні ввечері? Я ось подумав... Може, погуляємо вечірніми Черкасами? Центр у нас непоганий, я покажу тобі кілька цікавих місць, якщо ти не проти. Юрчик теж буде, якщо що, ми його візьмемо.
Яра миттєво відчула, як втома відійшла на задній план, немов її ніколи й не було. Він запросив її погуляти! Сергій! Її серце ледь не вистрибнуло з грудей. Це було так несподівано, так хвилююче! Це був чи не перший хлопець, який виявив до неї таку пряму і явну зацікавленість, принаймні, так їй здалося. Вона була вражена, здивована, і водночас, певною мірою, збентежена, адже вона була ще зовсім юна, і подібні запрошення були для неї чимось новим і незвіданим. Вона відчувала, як її обличчя горить.
— Я... я не знаю... — вона пробурмотіла.
— Та кинь, — його голос став ще м'якшим, переконливішим, і в ньому відчувалася якась неймовірна сила переконання. — Просто прогуляємося, подивимося на нічні вогні. Ніяких зобов'язань. Просто гарно проведемо час. Якщо хочеш, звичайно.
— Добре, — вона нарешті видихнула. — Добре, я не проти.
— От і чудово! Тоді де зустрінемося? Давай біля фонтану на Соборній площі? Десь годин о сьомій? — запропонував він.
— О сьомій? Добре, — погодилася Яра, вже уявляючи себе там.
— Супер! Тоді до зустрічі! — він пообіцяв, і в його голосі прозвучала щира, майже лисяча радість.
Зв'язок обірвався. Яра опустила телефон, її вуха все ще ловили останні відлуння його голосу. Вона зробила глибокий вдих, а потім... тихо, ледь чутно запищала від радості, немов маленьке кошеня, і почала бігати по кімнаті туди-сюди. "Він запросив мене погуляти! Сергій! Що вдягти? Як себе поводити? Про що говорити?!" Думки хаотичним потоком неслися в її голові.
Потім Яринка, нарешті, змусила себе зупинитися, зробила кілька глибоких вдихів і видихів, і зручно всілася на дивані, намагаючись зібрати себе до купи. Думки вже не лилися хаотичним потоком, вони стали більш зосередженими. Вона перебирала в пам'яті кожну інтонацію, з якою Сергій її запрошував. "Він точно фліртував," — усвідомила вона, і ця думка викликала нову хвилю бентеги, але водночас і непереборного зацікавлення. Це було щось нове, щось, що виходило за рамки звичного. Це був початок нового сюжетного повороту, нової палітри почуттів, де дружній жест переплітався з прихованими, майстерно захованими сенсами.
Вона встала, її рухи стали впевненішими. Часу було обмаль. Вона підійшла до шафи, швидко вибираючи одяг. Її погляд зупинився на яскраво-червоному светрику грубої в'язки — він був теплий, затишний і водночас додавав образу яскравості. До нього — зручні джинси. Образ був простим, але виразним.
Накинувши куртку, Яра вийшла з дому. Надворі вже панував вечірній листопад, і темрява опустилася на спальний Південно-Західний район Черкас, який вона так добре знала. Небо було оксамитово-чорним, усіяним рідкісними зірками, а прохолодне повітря пахло мокрим асфальтом та димом з котелень. Вулиці, такі як Тараскова, були освітлені тьмяними ліхтарями, що відкидали довгі тіні від дерев та багатоповерхових будинків з облущеною штукатуркою. У дворах, між старими панельними будівлями, ледь виднілися саморобні клумби з пофарбованих шин, а дитячі майданчики пустували, чекаючи ранку.
Яра побігла до автобусної зупинки. Через кілька хвилин під'їхав тролейбус №10. Вона зайшла, відчуваючи легке тремтіння в грудях. Поїздка в центр була недовгою, але кожна хвилина здавалася вічністю. Нарешті, тролейбус зупинився на зупинці "Площа Соборна". Яра вийшла, і її погляд одразу ж вихопив з натовпу грайливе обличчя Сергія, що чекав її біля фонтану. Він посміхався, і в його посмішці читалася та сама хитра, ледь помітна лисяча іскра.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше