Розділ 2

— Що це? — спитала сестра, примруживши очі.

Я з нерозумінням похитала головою, дивлячись на неї. Вона невдоволено склала руки на грудях, коли підійшла ближче до мене.

— А що не так? — буркнула я, не відриваючи від неї свого погляду.

Хоч інколи Ангеліна намагалася вдавати з себе сувору старшу сестру, але вона знала, що я далеко не з тих, кого можна легко прогнути під себе.

— Ти зробила макіяж, — сказала дівчина, піднявши обидві брови, — а ще вдягнула сукню. Це не схоже на тебе, Мелісо. І куди ділися твої сині пасма?

— Сьогодні без них, сестричко. Вибач, але це через тебе ми зараз ідемо знайомитися з батьками твого ботана, а мама сказала, що я повинна мати красивий та скромний вигляд. Повір, я б залюбки вдягнула зараз короткі джинсові шорти та майку.

Сестра продовжувала підозріло дивитися на мене, а потім видихнула та опустила руки.

— Не осором мене, Мелісо!

Вона розвернулася на своїх підборах та впевнено попрямувала коридором до виходу, виляючи своїми стегнами. Мій погляд опустився на її коротку білу спідницю, що відкривала довгі ноги сестри. Я розслабилася, коли вона зникла з мого поля зору. Насправді цей мій образ був не зовсім для того, щоб здаватися скромною перед батьками Макара. Мені чомусь хотілося, аби сам хлопець побачив у мені красиву дівчину, а не маленьку бунтарку, з якою познайомився минулого тижня. Я підійшла до великого дзеркала у коридорі та подивилася на себе у повний зріст. Мені завжди здавалося, що я доволі симпатична, але в порівнянні з сестрою, я була схожа на якусь потвору. Вона — така ідеальна та неймовірна зі всіх сторін, а я... Я — проста й звичайна. На таких зазвичай не звертають увагу, але зараз перед собою я бачила красиву юну дівчину з густим темно-русим, довжиною нижче лопаток, волоссям та яскравими сірими очима, які я підвела чорним олівцем. У мене була струнка фігура з яскраво вираженою талією, але здебільшого я ховала її за великими футболками. Та сьогодні, в цій вузькій сукні темно-синього кольору, я відчувала себе неймовірною.

— Мелісо, ходімо вже! — голосно сказала мама.

Я кивнула головою та попрямувала до виходу. Батько уже чекав на нас в автомобілі. Ангеліна сиділа спереду на пасажирському сидінні, тому мені довелося сісти ззаду разом з мамою. Усю дорогу я перебувала у своїх думках і навіть не слухала те, що говорили мої батьки. Згодом ми зупинилися біля високої багатоповерхівки. Як виявилося, батьки Макара живуть у квартирі. Ми піднялися ліфтом на потрібний поверх та зупинилися біля дверей. Я стояла позаду, і неабияк раділа цьому. Ніхто не міг помітити мого хвилювання чи те, як міцно я стискала свої руки, щоб не тремтіти. Чомусь ця ще одна зустріч з Макаром тривожила мене. Я розуміла, що він — хлопець моєї сестри, але серце не хотіло слухати. І це страшенно лякало мене. Двері відчинив хлопець. Я затамувала подих, дивлячись на його неймовірну усмішку. Він простягнув руки до Ангеліни, запрошуючи її всередину. Вона першою увійшла у квартиру, а я почула її тихий сміх. Мабуть, вона уже знайомилася з батьками. Коли я підійшла трохи ближче до Макара, то сильніше напружилася.

— Привіт, Мелісо! — сказав він, вітаючись.

— Привіт, — пропищала я не своїм голосом.

— Маєш чудовий вигляд, — зауважив хлопець, — але тобі не вистачає синіх пасом. Чомусь сприймаю тебе лише з ними. Мабуть, це наша перша зустріч так врізалася мені в голову.

Він засміявся, а я швидко провела пальцями по своєму волоссі, не стримуючи усмішки.

— Тобі подобається? — тихо спитала я, зазираючи в карі очі хлопця.

— Що саме? — перепитав він.

— Коли у мене в волоссі сині пасма?

— Так, мабуть. Це... Ніби круто. Я не дуже тямлю, що там зараз у твоєму підлітковому віці стильно.

Він обережно поклав свою руку на мою спину та легко штовхнув вперед. Я опустила голову та почала знервовано жувати нижню губу. Макар точно сприймає мене лише як дівчинку-підлітка. Фактично, так і було, адже мені всього лише п'ятнадцять. Тільки почуття мої були далеко не дитячими.

Я швидко познайомилася з батьками Макара, що виявилися дуже інтелігентними людьми. Його батько — викладач в університеті, а мама — вчителька фізики. Не дивно, що Макар сам по собі такий вихований та культурний. Нас провели за стіл. Усю вечерю я просиділа, дивлячись у свою тарілку. Мною майже не цікавилися, адже Ангеліна була в центрі уваги. Вона завжди любила це. Я підняла погляд на матір Макара, що з усмішкою спостерігала за своїм сином і його дівчиною. Тато хлопця, здається, теж був задоволений.

— У мене є одна важлива заява, — раптом заговорив Макар та несподівано підвівся.

Я трохи напружилася, спостерігаючи за ним. Передчуття неприємно вкололо всередині. Хлопець схвильовано поправив комір своєї блакитної сорочки й подивився на Ангеліну. Вона ошелешено дивилася на нього у відповідь, все ще сидячи на стільці.

— Ангеліно, — ніжно звернувся Макар, — ми з тобою вже достатньо часу разом, щоб я був упевнений у своїх намірах щодо тебе. Ти знаєш, що я кохаю тебе і готовий створити з тобою нашу ідеальну сім'ю. Як ми мріяли, пам'ятаєш? Я хочу, щоб ти завжди була поруч зі мною не лише як моя дівчина. Я прошу у твоїх батьків твоєї руки та серця, і пропоную тобі стати моєю дружиною. Ліно, ти вийдеш за мене?

Виделка впала з моєї руки й вдарилася об тарілку. Я здригнулася й відчула, що мама легко вдарила мене в бік. Коли подивилася на неї, то помітила її невдоволений погляд. Вона готова була насварити на мене просто тут, бо я порушила такий особливий момент. Я була шокована... Одне діло закохатися в хлопця своєї сестри, а от в нареченого та майбутнього чоловіка — це зовсім інше. Я почувалася жахливо, а ще мені було соромно та образливо водночас.

— Ох, це так неочікувано! — сказала сестра та раптом засміялася. — Так! Звісно! Звісно, я вийду за тебе, коханий!

Вона підвелася і кинулася йому на шию. Він так міцно обійняв її, наче вона була найдорожчим діамантом, який він в цей момент тримав у своїх руках. Я опустила голову та важко ковтнула. Неприємний клубок з'явився у горлі, хоча я наказала собі ніколи не плакати. Коли вони відсторонилися, Макар глянув на моїх батьків, ніби мовчки питав у них дозволу. Після того, як тато кивнув головою, даючи згоду, хлопець витягнув з кишені коробочку з обручкою. Сестра вражено ахнула, коли він надів їй на палець колечко. Вони швидко поцілувалися, а за столом з'явилися радісні сплески. Я мала б порадіти за свою сестру, але не відчувала абсолютно нічого. У нас з нею завжди були погані стосунки, а зараз я, здається, просто заздрила їй. Вона зовсім не заслуговує такого хлопця, як Макар. Але він любить її, кохає...

— Думала, що каблучка буде трохи кращою, — пробурмотіла Ангеліна, дивлячись на свою праву руку.

Ми сиділи в автомобілі батька дорогою додому. Я опустилася погляд на кільце з білого золота з маленьким камінчиком посередині.

— Дуже гарна обручка, — прошепотіла я. — Мінімалізм завжди у моді.

— Міг би й з більшим камінчиком купити, — фиркнула сестра.

— Це, мабуть, діамант, — зауважила я, — а вони дуже дорогі, Ангеліно. Ти ж сама бачиш, що Макар не з сім'ї бізнесменів чи щось таке.

— І навіщо я погодилася вийти за нього? — тихо пробурмотіла вона, а коли помітила мій здивований погляд, то раптом засміялася. — Це жарт, Мелісо! Звісно, у нас взаємне кохання.

Сестра відвела погляд до вікна, задумавшись. Я могла б повірити їй, але щось мені підказувало, що усе зовсім не так, як вона казала...

За цей місяць багато чого змінилося. Батьки були зайняті приготуваннями до весілля, яке мало відбутися через шість місяців. Макар часто приходив до нас, і кожного разу моє серце билося сильніше у його присутності. Я так і не змогла побороти свої дивні почуття до нього.

Я лежала на ліжку у своїй кімнаті та слухала музику, що лунала у моїх навушниках. Батьки та бабуся поїхали на дачу, а нас з сестрою залишили удвох. Це мені не дуже подобалося, бо я терпіти не могла Ангеліну. Інколи вона була аж занадто нестерпна. Особливо, коли полюбляла принижувати мене та називати нікчемою. Мій погляд знайшов стареньке піаніно бабусі, що стояло в моїй кімнаті. Я любила музику й був період, коли я навчалася грати на ньому. Мені страшенно подобалося, але минулого року сестра сказала, що у мене жахливо виходить і її нервує, коли я граю вдома. З того моменту мої пальці більше не торкалися клавіш. Я зняла навушники та повільно підійшла до піаніно. Відкрила кришку і легко провела рукою по клавішах. Якийсь сум з'явився всередині. Складно було наважитися почати грати знову, але як тільки я натиснула на одну з клавіш, іскри пробіглися моїм тілом. Я згадала, що востаннє вчила грати музику до пісні "Someone like you" Адель. Мені закортіло знову відчути ті емоції, які я відчувала тоді. Я сіла на стілець та глибоко вдихнула, щоб налаштуватися. Легка усмішка з'явилася на моїх вустах, і я почала грати, наспівуючи слова пісні. Мені це страшенно подобалося, адже музика мало не підносила мене на небеса. Я нічого не чула, а лише відчувала клавіші під своїми пальцями та музику в вухах.

Під кінець я трохи збилася та розчаровано видихнула, але все ж продовжувала усміхатися.

— Вау! — почула за своєю спиною голос Макара та здригнулася. — В тебе чудово виходить.

Я різко розвернулася до нього, налякана присутністю хлопця. Він стояв, спершись до одвірка. Його погляд був спрямований на мене, від чого я помітно напружилася. Мої щоки чомусь почервоніли. Я засоромлено опустила погляд, поправляючи пальцями своє волосся.

— Давно уже не грала, — пробурмотіла тихо, — тому не дуже добре вийшло.

— Як на мене, це було неймовірно, — сказав Макар. — Чому давно грала? У тебе талант, Мелісо. Голос у тебе теж чудовий. Я випадково почув у коридорі та не зміг стриматися. Увійшов до тебе в кімнату без дозволу. Вибач.

— Все нормально, — сказала я і швидко закрила кришку піаніно. Макар підійшов ближче до мене. — Ангеліна завжди каже, що мені не вдається грати на піаніно. Батьки теж не хочуть, щоб я займалася музикою, бо вважають, що мені треба здобути нормальну професію.

— Це так стереотипно. Ти дуже талановита, Мелісо. Не варто ставити чужі бажання вище своїх. Якщо ти хочеш займатися музикою, то ніхто не має права забороняти тобі.

Я уважно подивився на Макара, здивована його словами. Мені ніколи ніхто раніше не говорив такого.

— Як щодо Ангеліни? — спитала я. — Вона вважає мене бездарною.

Макар ледь усміхнувся. Його рука потягнулася до альбому на моєму столі. Я напружилася, адже мені не дуже хотілося, щоб він ще й мої малюнки розглядав.

— Я гадав, що ти не з тих, хто зважає на думку інших, — сказав хлопець. Він відкрив альбом. — Нічого собі! Ти ще й малюєш?

— Інколи, — відповіла я, відчуваючи, як сильно палають мої щоки. — Люблю творчість у будь-яких її проявах. У цьому альбомі я зазвичай малюю інтер'єр будинку своєї мрії.

— А що в інших альбомах? — поцікавився Макар.

Я швидко підійшла до столу та сперлася спиною до тієї шухляди, де ховала інші малюнки. Йому не варто знати, що на деяких з них є він.

— Там нічого цікавого, — збентежено сказала я. — Та і малювати у мене теж не дуже виходить. Ангеліна казала...

— Не слухай її! — трохи різко перервав мене Макар. Він так пильно подивився на мене, що я зніяковіла. — Роби те, що тобі подобається, а не твоїм батькам. Ти керуєш своїм життям, запам'ятала?

Я кивнула головою, вражена тим, як він говорив. Раніше ніхто не намагався навіть підтримати мене.

— У тебе прекрасні проєкти, — продовжив хлопець, переглядаючи малюнки в альбомі. — З тебе вийде чудовий дизайнер інтер'єру.

— Думаєш? — здивовано перепитала я.

— Навіть не сумніваюся, — відповів він. — Ти неймовірна, Ліссі. Я бачу, що ти сильна дівчинка, але не дозволяй нікому принижувати себе. До того ж Ангеліні. Я дуже добре знаю, що вона любить це робити.

— Дякую, — прошепотіла я. — Ти... Ти такий хороший, Макаре. Сестрі дуже пощастило. Хотілося б і мені такого хлопця.

Я напружилася, адже вперше натякнула йому на свої почуття. Макар, мабуть, не сприйняв це серйозно. Він легко усміхнувся і поклав альбом на мій стіл.

— Ти ще маленька, Мелісо. Прийде час — і ти обов'язково зустрінеш свою людину.

— Напевно, — тихо буркнула я. — Ем... А що ти тут робиш?

— Ангеліна сказала, що її батьків не буде декілька днів, і запросила сюди, — Макар прочистив горло, — до себе... На ніч.

— Ох, я... Цей... — Я бурмотіла щось незрозуміле, бо мені не хотілося думати про те, що між сестрою і Макаром буває щось більше поцілунків. — Я зрозуміла.

Хлопець легко кивнув головою та склав руки на грудях.

— Я через декілька тижнів їду в Канаду, — сказав він.

— Справді? Я навіть не знала. Навіщо?

— Потрібні гроші на весілля, а у мене там дядько живе. Він готовий дати мені роботу у своїй компанії, тож я поїду туди на декілька місяців.

Я мовчки опустила голову, бо навіть не знала, що сказати. Виходить, що ми побачимося аж перед весіллям. До того часу мені, можливо, вдасться позбутися своїх почуттів до нього. Може, я навіть закохаюся у когось іншого?

— Гаразд, я піду вже до твоєї сестри, — сказав Макар і попрямував до дверей. — Не забувай те, що я сказав тобі.

— Не забуду, — прошепотіла я, дивлячись йому вслід.