ПРОЛОГ

Друзі, рада вітати на сторінках історії ))  Книга безкоштовна, тож не  забудьте  подарувати  їй зірочку)))

— Ні!

— Так!

— Думаєш?

— Знаю.

Скептично  звела  брову, подивилась  на подругу і  знову  перевела  погляд  на  планшет, де посміхався він — моя  надія  на хорошу  зарплату, зодягнена  у  білосніжну  сорочку  з  верхніми розстебнутими ґудзиками, в  темно-синіх  вузьких  джинсах, які  доволі  непогано  сиділи на  стегнах, і з  зухвалою, повною впевненості  та  флірту  посмішкою. Та посмішка мені  не сподобалась. Хоч  Оля  гарантувала,  що її бос  — сама  досконалість,  галантність, і  тому  подібна  плеяда чеснот, я  особливо не сподівалась  на янгола  в  обличчі керівника  найпотужнішого в  країні  будівельного  холдингу. 

Тицьнувши  пальчиком в  екран,  горнула  сторінку далі. Коротенька інформація:  народився,  навчався,   прийшов, переміг і  жодного слова  про  особисте  життя.

—Я сумніваюсь.

— Припини. Потрібно брати, — багатозначно  кивнула головою дівчина, утримуючи  навпроти свого величенького, кругленького  животика гаджет. — Це твій  шанс  отримати престижну,  високооплачувану роботу.   Уявляю, скільки  дівчат  явиться  на конкурс з   мрією  завоювати  новоспечену  посаду перекладача.

— Ну, — я важко видихнула,  інстинктивно повівши плечима.

— Бу, — перекривила  співрозмовниця і  відклала  пристрій.  Відкинувшись на спинку дивану,  вона  замріяно   звела очі. — От  потрапиш в  наш офіс,  підкориш  керівника,   завоюєш його серце, і  станеш Гриньовою. Погодься — Аля Гриньова звучить.

Я вирішила підіграти, тому, ховаючи усмішку  в кутиках вуст, також   зайняла  аналогічну  позицію та  висловила  божевільні думки вголос.

— Можливо він  захоче взяти моє прізвище?

— Ага, Матроскін! — піднявши великий  палець догори, вибухає реготом  Оля.

— Я —  Матросова!

— Матроскіна ти! Є, була і  будеш, якщо не знайдеш нормального  чоловіка і  не затягнеш його в РАЦС.

— Та я ж не проти наче, тільки  де його винишпорити?

— На своїх модних тусовках в  бібліотеках і на  презентаціях книг — однозначно ні. Тож ніс  у  напрямку  землі. Пора  спускатись  з небес  і  пошукати  екземпляр  серед грішних і вродливих, — Оля  вкотре покосилась на планшет,  чи то натякаючи, чи  то зітхаючи. 

Олександр Гриньов  — відомий  у  столиці  бізнесмен,  якому вдалось  за  досить короткий  час  очолити   величезний  холдинг, при цьому  доволі успішно примножити  капітали. 

 Вперше я побачила чоловік  по телевізору, коли у  нього  брали інтерв’ю, а  моя  найкраща  подруга, просиджуючи  ось цей  самий диван,  плела  оди в  адресу свого  шефа. Дякувати небу Тимофій —   чоловік і  батько майбутньої дитини — не чув  цього  захвату.  А кілька днів  тому звільнилась  вакансія  перекладача, і  моя порадниця буквально  загорілась влаштувати Алю в  офіс. І  вічний  вогонь  в її душі породив  нереальний план — познайомити мене з  потенційним босом  до  співбесіди. За доволі  неформальних обставин.

Подумали  клуб? Нафарбують, одінуть, віпкабінка — і вуаля?

Ні! Моя  подруга  пішла набагато  далі…

— Я  досконало знаю його  розпорядок дня, тому   маємо  шанс, — задумливо проговорила   Оля —  стратег і  аналітик,  першокласний  спеціаліст і  пунктуальний  секретар. — Ти коли востаннє бігала?

— Що?

— Питаю, спортом  коли займалась? Напевне, на уроках фізкультури в  школі?

— Я не спортсмен. Ні  душею, ні тілом.

— Тоді  залишається велосипед.

На  вказаній  ноті  забракло слів, емоцій. Натомість на  перший план вийшли враження.  Матроскіна  на велосипеді — юху! Пора  робити  ноги і  тікати  до свого  барлогу, який  знаходиться поверхом вище.  Наче прочитавши думки,  дівчина   схопила за зап’ястя.

— Сидіти! — погляд   здатний   живчика  перетворити на  постамент. — Рівно о  сьомій  ранку Гриньов вийде на пробіжку в сквер по вулиці Миру. Охоронці  супроводжуватимуть  здаля, тож  у твоїх інтересах  полюбити  фізичні вправи.

Від думки, що чоловік  проживає  неподалік  нашого будинку, обличчя  перекосила  гримаса страху.

— Мені  пора. Взяла  підробіток, який  потрібно виконати  якомога  швидше.

— Якомога  швидше варто підшукати спортивний  костюм, — з  повчальними нотками в голосі кинула вслід   господиня  квартири і з докором додала: — Вчиш, вчиш — одній двійки!

Я  гримнула дверима.

 «Одумайся» ще довго звучало у  моїх вухах.

«Одумайся»  не давало вночі спати.

«Одумайся» я  кричала собі,  коли вранці таки  витягнула  з  комірчини  червоненький «Салют»…