Глава 38

Руки Діани нагрілися і поколювали від нетерплячки, з них почали вискакувати поодинокі синюваті іскри. Хоча вона знову була в своїй сукні, а вовки десь зникли, та зараз вона перебувала на межі нервового збудження, тому майже не контролювала себе. Щойно вона повірила в те, що їм вдалося вислизнути, і трішки заспокоїлась, враз на шляху відступу з’явилася ця фігура. Гліб помітив стан дівчини, напівобернувся до неї і прошепотів:

— Ді, дихай глибше. Все нормально. Можливо, це випадковий перехожий. Він не має відношення до монстрів. Не ускладнюй, прошу тебе. А собаки не вилізуть за межі маєтку. Побігають і повернуться ні з чим. Цей маскарад був лише для того, щоб показати свою міць. Зараз вони не бігтимуть на вулицю.

— А якщо твій батько все ж таки вишле навздогін когось із тих чудовисьок? І собаки – це тільки початок. Розвідники, чи щось таке.

— Не думаю. Хоча батько і натягнув на себе отаку дивну амуніцію, та не позбувся розуму. Йому аж ніяк не потрібні свідки, тому вечірка точно зараз залишиться в межах маєтку. Невже вчув присутність Дівани? Йому доведеться визнати, що помилився. Він же не захоче перед так званими друзями стати профаном. Замне ситуацію, ось подивишся. Можливо, розповість, що Дівана побачила грізну силу, і зі страхом утекла. Погоні за межами маєтку точно не буде.

Діана прислухалась. Дійсно, ворота не рипнули, пропускаючи шалених монстрів-переслідувачів, навіть звуки не долинали на пустельну вулицю. Дивно, навколо панувала відносна тиша. Схоже на територію маєтку накладені якість звуконепроникні чари. Тому дівчина заспокоїлась, і тепер зосередилась на розгляданні фігури, яка нетвердо стоячи на ногах, вперто рухалась в їхньому напрямку. Може якийсь п’яничка? Придивившись уважніше, вони помітили, що це один з офіціантів. Як він сюди потрапив? Чомусь його хитало зі сторони в сторону, він заледве переставляв ноги.

— Що будемо робити? — одними очима запитала Діана.

— Ти ж бачиш, що йому погано. Я ж не дарма давав клятву Гіппократа, тому підійду ближче і спробую допомогти, а ти сховайся в тіні паркану. Можливо, йому потрібна медична допомога.

Дівчина згідно кивнула, та вирішила йти назирці. Раптом офіціант, похитуючись, скинув вгору руку, в якій стискав пістолет і закричав:

— Геть від мене, тварюки! Буду стріляти!

Лікар повільно підходив ближче до чоловіка, піднявши вгору руки:

— Заспокойтесь! Я без зброї і хочу допомогти. Ви поранений?

Тим часом Діана скрадалася прямісінько під парканом. Якщо незнайомець почне стріляти, то запрошені на святкування виллються всією шаленою компанією на вулицю і вже ніхто не зможе їх зупинити.

Раптом офіціант перечепився на рівному місці, впав і втратив свідомість. Діана і Гліб майже одночасно підбігли до шаленця. Розвернувши його обличчям до світла ліхтарів, перезирнулися. А такого вони точно не могли передбачити! Губи дівчини прошепотіли:

— Капітан Середа?! Що він забув біля маєтку твоїх батьків?

— Якраз це ми і з’ясуємо, тільки трохи пізніше. Зараз слід привести його до тями. Як добре, що я з собою взяв маленьку аптечку. Ну розумієш, щоб надати тобі допомогу в разі чого, — прошепотів лікар, однією рукою підтримуючи голову Дениса, а іншою відкриваючи сумочку, яку носив на поясі, — Допоможи мені, Ді. Підтримуй його голову вище, щоб я міг оглянути і обробити рану.

Дівчина почала допомагати. Вона обережно сіла на коліна і підтримувала пораненого капітана, який хтозна яким чином опинився прямо в епіцентрі подій. Тим часом лікар обмацав рану, підсвітивши собі ліхтариком на мобільному, потім знезаразив і заклеїв пластиром. Нарешті справа була зроблена, лікар і чорнявка одночасно подивились один на одного і видихнули з полегшенням.

— Діано, — покликав Гліб, — тепер нам треба звідси вибиратися якнайдалі, та ще й з пораненим. Швидку я ніяк не можу викликати, виникне занадто багато питань, та ще й поліція підключиться до з’ясування причин травмування співробітника. Я трішки вивчив цього капітана, і швидше за все, він тут з власної волі. Ніхто його сюди не посилав. Дуже вже він любить усілякі розслідування, тому й хотів на вечірці зібрати побільше компрометуючої інформації. Я майже впевнений, що він був на вечірці під видом офіціанта, напевне щось винюхував, але хтось йому добряче врізав по потилиці і викинув на вулицю. Добре, що його не загризли ці страшидла.

— А він не помре, якщо ми не викличемо швидку?

— Ні, звичайний забій. Нічого серйозного. Хоча, не завадило б пройти томографію, та це лише для підстраховки. Не буду іронізувати, проте той хто його вдарив, можливо, врятував йому життя. Головне, звичайно, здоров’я нашого Дениса, але… так багато але. Таксі викликати не можемо, ми зараз занадто примітні та й капітан у крові. Що будемо робити?

— Знаю! — аж підскочила дівчина, — Телефоную Дімі. У нього точно знайдеться вихід, та й машина в нього є.

Діана зателефонувала програмісту і виклала свою проблему. Він навіть не здивувався і вже через п’ять хвилин непримітна автівка незрозумілої моделі із заляпаними номерними знаками загальмувала біля втікачів, які засіли в тіні паркану, боячись і носа показати на освітлену частину вулиці.

— Звідки ти взявся так швидко, Дімо? — не приховувала здивування чорнявка, відкриваючи задні дверцята машини.

— Ми не вперше разом працюємо. Шкода, що ти багато чого не пам’ятаєш. Я завжди чергую неподалік на випадок непередбачуваної ситуації. І оте твоє «все гаразд і тому подібне» притримай для наївних діточок. Кого ти хотіла цим перехитрити? Для мене це означає підвищений рівень небезпеки. Я знаю, що в таких випадках потрібно перебазуватися ближче до зворотної сторони території. Я ж вгадав?

За тихими розмовами трійця намагалася примостити непритомного Середу на задньому сидінні. Він уже мав би прийти до тями, як запевнював Гліб, коли обробляв рану, та ніяк не міг очуняти. Може сьорбнув гидоти з одного з тих казанів із дивним пійлом, тому досі перебував без свідомості. Як тільки впорались із задачею переміщення Дениса на заднє сидіння, Діана обійшла автомобіль і вмостилася біля поліціянта, поклавши його голову собі на коліна. Гліб усівся на передньому пасажирському сидінні.