Епізод 13: Вечір спогадів

   Минув ще тиждень, як Саша вилікувався. Після ще одного важкого робочого дня чоловік і його супутниця з покупками прийшли до недорогої квартири, яку орендували:

-Ну і що ти сьогодні дізнався?– питалась дівчина, закінчуючи готувати.

-Давай спочатку ти закінчиш, і вже за вечерею я все розкажу,- відповів мисливець.

Минуло менше п'яти хвилин, як тарілки з їжею стояли на столі:

-Ну і.

-Значить так,- почав говорити Саша,– цього року має відбутися зустріч героїв, на якій вони будуть обговорювати подальшу війну проти демонів. Точної дати я не знаю, проте рівно через вісімнадцять днів до міста має прибути армія королівства, на чолі з одним із генералів. Армія точно прибуде до столиці за пару днів до дійства, так що ми відправимося з ними. Також, як було заведено, перед такими прийомами проводили бал, саме там ми попробуємо зустрітися із королем. А якщо не вийде, то вже на самому засіданні героїв.

-Це хороша новина.

-Тепер твоя черга.

-Ти про що?

-Розкажи про себе. З якого це дива ти вирішила прирівняти себе, принцесу, з генералами. Піти на війну і як умудрилась попасти в полон.

-Ще з дитинства мені подобалися герої, доблесні воїни захищають людей і за це їх люблять та поважають. Я хотіла так само, щоби мене всі любили і дивилися тільки на мене, щоби мене поважали не через те, що я дочка короля, а через те, що я врятувала тисячі життів. Коли виявили мої нахили до чаклування я дуже зраділа, почала займатися, а коли відкрила свою стихію зраділа ще більше. Як красивий метелик мої техніки були вишукані і точні, я тренувалася із героями і навіть ранила їх. Одно разу я вирішила відправитися із армією в похід, батько був проти, та мене підтримали герої і він погодився. Пару разів я ходила із ними, все проходило гладко, ми зачищали територію від монстрів. Та одного разу прийшов посланець, із звісткою про напад варварів. Герої були на місіях, тож я разом із генералом відправилась в похід, ми їхали на конях лісом, коли накинулися цербери. Воїни не могли нічого зробити, відбивалися лише маги генерал і я. Коли в живих майже не залишилося з'явилися вони, вже ні в кого не було сил відбиватися, а дальше ти і сам знаєш.

-Варвари кажеш. "Так Мері не збрехала, це дуже погано"

-Можеш мені не вірити, проте…

-Вірю, вірю я тобі. Тільки є одна проблема, варвари служать демонам, за те що їм надали свободу. А ти казала, що коли прийшли воїни з Тубану вони не домовлялися, а просто перебили їх.

-Так в чому проблема?

-Бо не вірю я, що воїни однієї з чотирьох великих держав могли піти на такий вчинок самі. А якщо вони теж служать демонам, то не мали б воювати з варварами, так вони ще й самі визвалися допомогти.

-Ти справді думаєш, що вони підкорилися демонам? Тай з чого такі висновки, що варвари служать тим гадам. І взагалі, ти сам не розказав хто такий. Як когось може звинувачувати людина, що володіє техніками виклику демонічних істот? Хто ти такий?!

-Ну герой я.

-Не розказуй тут, ніколи не чула про такого героя.

-Я не брешу. Мене звати Олександр, я один з первородних. Коли відбувалася фінальна битва, проти повелителя демонів, як зараз її називають “Кривава різанина”, загинули всі мої друзі, а мене перетворили в це.

-Якщо це правда, то чому ти не повернувся, не розказав все, це було жахлива трагедія для всього людства.

-Жахлива трагедія, ти це мені розказуєш?!– розсердився чоловік,– Як я мав повернутися, усі, усі кого я знав загинули, а сам я став демоном. Цілих два роки зі мною відбувалися страшні зміни, я виглядав жахливіше за найогиднішого демона, кожного дня мої кістки руйнувалися і складалися наново, м'язи розривалися і наново зростались, а шкіра злазила гігантськими пластинами і знову наростала. Від цього болю я хотів скоїти самогубство, та магія мені не давала. Коли ж це припинилося я нарешті повернув собі зір і дізнався, що я знаходився біля невеликого села, де і вирішив провести залишок своїх днів. Та ті гади не залишили мене в спокої, не минуло і семи років, як в село заявилися цербери і вбили мого друга. А ще через чотири роки троль зрівняв всіх, кого я любив і поважав із землею. Після чого виявилося, що це все була розвага демона, яка хотіла, щоби я пробудив свою силу.

-Я не можу в це повірити, ти несеш якусь ахінею.

-Я й не заставляю. Все, я спати, завтра знову на роботу і треба все підготувати до виїзду. Дякую за вечерею.

-Відвернися,– сказала дівчина лягаючи в ліжко,– слухай, пробач що накричала, просто я не можу це прийняти… Давай забудемо. Розкажи краще про роботу і товаришів.

-Ледарі ще ті, хоча і сильніші за моїх старих побратимів. Там лише Мартин серйозно ставиться до служби. Ну це і не дивно, колишній військовий все таки.

-Ти звідки знаєш? Він розказав?

-Ні, це просто видно. Гаразд, давай спати а то вже очі печуть, задувай свічки.