Частина 1

 Різко підскочивши з ліжка, але ще не встигнув прокинутись, подивилась на громихаючі під сильними ударами двері, якы й так погано трималися нат петлях, а зараз й зовсім щіпа в різні сторони летіла. Кого принесло в таку рань? З задоволенням потягнувшись, все рівно квапитись нікуди, двері майже пали в нерівному бою. Зробила крок й наступила на хвіст маленькій рисі, яку прихистила поки підросте та силу набере, і котра зараз осатаніло вчепилась в мою ногу з самим мстивим виразом на пухнастій мордочці. Двері небеспечно затряслись під лавиною нових ударів,  з того боку почувся завиваючий голос.
-Василино, відкривай! Швидше!
 Ось зараз все ставало зрозуміло. Більше не зволікаючи зкинула з ноги рись, і він юркою тінню шмигнув під ліжко. Швидко пройшла босими ногами до входу і відкрила добряче покатані двері.  На мене дивилась расхристана дівчина - коса заплетена аби як й розпатлавшись по дорозі нагадувала більш гніздо, плаття натягнуте на голе тіло, що дозволяло роздивитись покаті плечі і об'ємні груди. Переді мною во всій своїй красі стояла наша княжна. 
-Що? - кругле підборіддя дівчини затремтіло. - Знову? - не змогла стримати тяжкого подиху. 
 Вона швидко закивала головою і відсунувши мене убік пройшла у хатинку. Мені нічого не залишалося як косо навісивши двері назад на петлі поплестися слідом. Любава уважно оглянувши вбранство хати суворо запитала:

-А Де Кузьма?
 Знову важко зітхнула - мій домовик сховався, залишивши недбалу відьму напризволяще. Справа в тому, що минулого разу вони з Любавою на суперечку пили горілку, і красна дівчина перепила мого домовика за що той поплатився. У Любави гумор був своєрідний і не кожному зрозумілий, ось вона й обстригла бороду та волосся йому, а для маленького народу це ганьба.Тепер ховається по кутках Кузьма, соромно йому людям на очі показуватися, чекає поки все наново відросте. Але видавати
його я не збиралася.

-У гості до тітки відпустила. Вона недалеко живе.
 Любава похитала головою, витягла маленьку, бідненьку рись що упиралася всіма лапами з-під ліжка і з силою притиснула до м'яких тілес. Бідна тваринка прийнявши свою нелегку долю обм'якла у її руках. З ясних блакитних очей дівчини покотилися гіркі сльози, прокладаючи вологі доріжки по пухким щоками. Я надміру здивована заклопотала навколо неї.

-Любавушка, світ наш, що трапилося?

Всадила дівчину за стіл, підставила пиріжки напередодні напечені, і приготувалася слухати. Любава втерши рукою сльози ісхопивши здобу завела:

-Батько мій виходити заміж наказує.

Сплеснувши руками вигукнула:

-Невже дозволив? Так це ж добре Любавушка, більше не треба буде з Іваном по кутках ховатися.
 Але мої слова її не заспокоїли, а як виявилося тільки більше розбурхали дівоче серце.

-Та не за Івана він мене віддати хоче.

Та як зареве наче білуга. Швидко підскочивши зі стільця побігла за заспокійливим, одна пляшечка ще була припасена. І нічого що ранок, коли серце дівоче розбите його треба лікувати. Витягнувши з-за печі бутиля з каламутною рідиною, кинулась до столу, налила повну склянку і простягла Любаві. Та недовго думаючи перекинула його в себе, і навіть не скривившись простягла порожню тару вимагаючи добавки. Цього разу навчена гірким досвідом налила трохи, дівчина випивши і цю порцію неначе заспокоїлася. 
-Так за кого віддати хоче?

Шмигнувши акуратненьким носиком княжна пробубоніла:

-За басурманіна заморського.

Я аж вушка нагострила - іноземці у нас рідкісні птахи, ми далеко від столиці живемо, тому чуже обличчя рідко й бачимо.

-А звідки той басурманін буде?

Любавушка важко зітхнувши промовила:

-Так і не згадати одразу. Спекотно там завжди, зим не буває.

Мрійливо зажмурила очі. Зими я не любила і край де завжди тепло здавався мрією.

-А чого так вбиваєшся, невже поганого батько дочці побажає? Може варто дослухатися цього разу до нього?

Княжна похилила світлу голову.

-Та не людина він Василинушка, жах як страшно мені. Та й Івана я люблю, а батько й чути про нього нічого не хоче. Син мірошника не рівня княжої дочки.
 У чомусь звичайно князь правий, але ж у нас все набагато простіше, не столиця ж. Наречених мало, а Іван видний хлопець, хоч і дурний.

-А якщо не людина, то хто?

У дівчини почався новий виток істерики, витираючи сльози вона проїкала:
-Др-др-дракон.

Я так і заклякла на стільці. Дракони були істоти рідкісні і всіма законами охороняються. Та тільки як ящірка летюча може на дівчині одружитися? Зрозумівши мої думки Любава продовжила:

-З перевертнів він. Якийсь там давній рід,  його татко з моїм ще в університеті потоваришували і домовилися коли діти будуть, пов'язати їх шлюбом.
 Так, непроста ситуація. Особливо якщо зважити на те, що дівчиною Любава вже рік як не була. До того ж перевертні були ще більш рідкісним явищем для нашого краю ніж дракони. Дракон у нас свій був - Горинич його величали. Подейкували, що в ході невдалого експерименту він і обзавівся трьома головами, нічого вдіяти не змогли і колишній дракон, а наш нинішній Горинич покинув своє гніздо й оселився в глибокому лісі, подалі від інших драконів щоб не засміяли. Та тільки коли змирився зі
своїм становищем, тоді навіть пишатися почав що він один такий особливий на весь світ.

-А Іван що каже?
Схлипуючи Любава відповіла:
-Він думає що ти мене знову вкрала.

 Я тихо застогнала від розпачу й зрозуміла жахливе – двері сьогодні не вистоять. Минулого разу коли я нібито викрала княжну Іван розніс мені паркан, і гордий своїм подвигом забрав дівчину що верещала від щастя. Він навіть ніяк зрозуміти не міг що підлаштовано все спеціально, щоб його увагу привернути. Любава в нього закохалася, а він її не помічав, бо не можна на князівську дочку заглядатися, а після її визволення у них кохання і почалося. Князь коли дізнався, так я подалі в
ліс відселилася, аби долю не випробовувати. Він у нас чаклун знатний, сперечатися з ним собі дорожче.