Розділ 20

— Я й не збираюся брехати, у мене немає такої звички.

— Ірусю, насправді ти не повинна відповідати, — втручається Мирон, роздратований поведінкою свого батька. — Тато тут лише гість і не має права щось вимагати і тим паче погрожувати. Я цього не потерплю!

— Все нормально, я хочу відповісти, — подобається мені як він за мене заступається, але я не хочу, щоб Назар подумав ніби я слабка боягузка, яка заплуталася у власних відчуттях. Тепер я точно знаю, що будь-яка жінка повинна вміти постояти за себе, адже не завжди можна розраховувати на захист сильного плеча. — Мій чоловік мені зраджує, і я хочу домогтися розлучення, але не для того, щоб відразу перебратися до вашого сина. З Мироном ми познайомилися випадково в один зі складних моментів мого життя і поруч з ним я, як це не дивно, згадую, що я жінка, яка заслуговує на повагу та щирість. Поруч з Мироном я вчуся любити себе і заповнююсь впевненістю та вірою у власні сили. Мабуть, він один з тих людей, які здатні зцілювати своєю увагою, своєю підтримкою. У вас виріс дуже хороший син, Назаре. Ви можете ним пишатися…

— Це не його заслуга! — різко видає Мирон. Я розумію, що це призначалося батькові і наступної секунди, дивлячись на мене, Мирон пом'якшує і тон, і погляд. — Але дякую за компліменти, не знав, що я такий подорожник для жіночої душі. До речі, все дуже смачно, увечері попрошу добавки, — посміхнувшись та знову зітхнувши, повертається до Назара. — Бачу, ти вже наївся. Давай пройдемося і поговоримо без свідків, — піднімається першим, не чекаючи відповіді батька.

— Намагаєшся спровадити мене якнайшвидше? — поблажливо хмикає Назар, сприймаючи поведінку Мирона досить спокійно. Напевно, цю людину складно вивести з рівноваги, яку він навчився тримати під контролем. — Дякую, Ірино, за чесну відповідь і за смачний обід. Розлучення це справді не вирок, це просто констатація неправильного вибору і шанс знайти своє справжнє щастя. А щастя не завжди пов'язане зі шлюбом. Іноді люди кайфують віч-на-віч із самим собою, — я вже не впевнена, що він ходяче зло. Цей чоловік безперечно розумний, спостережливий, але він майже мертвий усередині, тому він такий жорсткий і холодний. Єдине, що змушує його серце битися — це його син.

— Для мене щастя в іншому, — чомусь вважаю за потрібне відповісти. — Я хочу стати мамою. І не важливо вийду я знову заміж чи ні.

— Не повторюйте моїх помилок, люба. Кожній дитині потрібний батько. В ідеалі потрібні обоє, і тато, і мама, — наостанок, нагородивши мене пильним поглядом, Назар вийшов не прощаючись. Напевно, це не в його правилах.

— Скоро повернусь. Нікуди не йди, — а от Мирон навіть примудрився поцілувати мене в щоку.

І коли я залишилася сама у мене чомусь защипало в носі від бажання коротко поплакати, така собі хвилинка «пожалій себе поки ніхто не бачить». Відчуття, що щастя не триває вічно, стає таким очевидним. Мені не вистачатиме Мирона і цієї легкості. Адже будь-коли настане момент, коли нам доведеться піти різними дорогами…

   Мирон повернувся хвилин через сорок, заставши мене в спальні на сеансі «масажу». Улюблениця нашої Швабри вирішила вмоститися мені на живіт і одного голосного мурчання їй здалося замало, вусата цілителька вирішила ще й потоптати мене передніми лапами. І навіть обурилася, коли Мирон ліг поруч.

— Мені шкода, що так склалося, — взявши мене за руку, Мирон сплітає наші пальці. — Мій батько... і вся та хрінь, що з ним пов'язана — мій хрест також. Я досі не знаю, де він живе, точно не в Україні. Приїжджає раз на рік, іноді дзвонить, щоб відзвітувати, але він усе про мене знає. Думаю, його люди за мною стежать. Вибач, що тобі довелося стати свідком не найприємніших стосунків батька та сина.

— Ти сказав він перед тобою звітує? — Вимовляю здивовано.

— Я поставив йому такі умови, коли дозволив йому «зробити для мене хоч щось». І цим щось став клуб, тачка, ця хата. Сам я поки що не досяг аж нічого. Батько має свій бізнес, законний, щось пов'язане з деревиною. Він чувак не бідний, але ти сама розумієш, чим саме він заробив стартовий капітал. Отож я зажадав, щоб він зайнявся благодійністю, щоб відмолював добрими вчинками свої гріхи. Сам він себе грішним не вважає, але батько заснував два благодійні фонди, які допомагають тяжкохворим дітям, жертвам домашнього насильства та одиноким літнім людям. Ці фонди реально рятують життя. Батько це робить не заради себе, а заради мене і завжди це підкреслює. І мене бісить, що цей засранець не хоче змінюватися.

— Може він змінився настільки, наскільки зміг? Він тебе любить і мені чомусь хочеться його хоч якось виправдати, — притискаюся до Мирона і він тут же укладає мене у свої міцні обійми.

— Ти знаєш, а ти йому сподобалася. Не знав, що люди ще можуть йому подобатися. Але ти ж у мене особлива, — тягнеться до моїх губ і через хвилину ми вже про все забуваємо, пірнаючи в наш рятівний космос, віддавшись потоку почуттів.

Хотілося б мені, щоб моїм тілом завжди так насолоджувалися, щоб пестили з таким шаленим бажанням, щоб мене завжди так любили і щоб кожного разу ніби в останній я віддавалася так щиро та палко. Я закохалася і згодом це може стати проблемою, бо я не хочу зв'язувати собою цього хлопця. У нього в планах розширитися, стати господарем мережі спортивних клубів, подорожувати світом, зайнятися альпінізмом, познайомитися з купою відомих людей і коханка, яка мало того, що старша за нього на десять років так ще й одержима нав'язливою ідеєю народити дитину, точно в його плани не входить. Я взагалі не впевнена, що після дня народження мого чоловіка ми з Мироном знову побачимось.

Але ці невеселі думки не заважають мені насолоджуватись останніми щасливими днями, продовжуючи моє зцілення. Як то кажуть, якщо жінка світиться — значить, вона всю ніч була на підзарядці.

Заради мене четвер теж став повноцінним вихідним, як і вівторок. Пів дня ми валялися в ліжку і в чому я абсолютно не сумніваюся — мені ніколи не набридне займатися з ним сексом. І не тому, що у красунчика ідеальні параметри, а тому що він чудово знає, як цим усім користуватися. А от другу половину дня ми з Мироном присвятили прогулянці, виїхали за місто і чкурнули, тримаючись за руки, милуючись краєвидами.