Розділ 17

— Мабуть, цього разу піднімуся з тобою, провідаю твою колегу, передам їй привіт від Масі, — Мирон дивує мене своїм бажанням познайомитися зі Шваброю. Згідно киваю, але в душі вмить заскреблися неприємні відчуття. Я соромлюся того, що подумають люди. Чужі — бог з ними, а от знайомі… можуть запідозрити, що між мною та Мироном щось більше, ніж дружба. Мене лякає осуд, мене так виховали. Складно зламати в собі стереотип «якщо жінка спить з хлопцем, який набагато молодший за неї — отже вона стерва, повія і погань». Я розумію, що це лише мої комплекси і дуже хочу їх позбутися. Дізнайся моя мама, що я сплю з двадцятичотирирічним парубком, до кінця не розібравшись з проблемами власного шлюбу, вона б мене зріклася. Тому я чекаю на те саме й від Швабри.

— Тамаро Павлівно, познайомтеся, це Мирон. Це в його дбайливих руках знаходиться ваша кицька, — натягнуто посміхаюся, представляючи їх один одному.

— Бачу, не тільки кицька, — хмикає вона, бо Мирон примудрився саме в цей момент прибрати мені за вухо моє волосся, щоб не лізло в обличчя. — Як цікаво все закручується. Ви мені подобаєтесь, Мироне. Принаймні зовні, дуже фактурний і вражаючий. Дозвольте поставити нескромне запитання, на скільки років ви молодші за нашу Іру?

— Тамаро Павлівно, ну яке вам до цього діло? — одразу суплюся, прибираючись на її тумбочці.

— Дитинко, це важливо. Тому що це неабияк зачепить его твого невірного чоловіка. Мене тішить така перспектива. Я вже заздалегідь смакую його психи, — Швабра підбадьорилася, кокетливо смикнула плічком, почувши сміх Мирона.

— У нас різниця десять років, — відповідає він. — Але вік… це ж просто цифра в паспорті. За моїми відчуттями — Ірусі десь років сімнадцять, все боюся, щоб мене не загребли за стосунки з неповнолітньою, — він ще й жартує!

— Агов, не грубіянь! — вдавано обурююсь, закусивши губу. Мене більше збентежило, що Мирон відкрито заявив про наш роман.

— От дуринда, він тобі комплімент зробив. …Я знайома з однією парою, там чоловік молодший на п'ятнадцять років. І вони живуть душа в душу, він їй і спинку милить, і каву в ліжко приносить, і зачіски робить, і навіть дитинку спільну народили. В житті всяке буває. А ти вже у «відрядженні»? — дивлячись на Швабру, навіть не скажеш, що людина хвора. Активна, допитлива командирка.

— Угу ... відпросилася, збираюся грішити до суботи, — відповідаю і заливаюся густою фарбою, стаю червонішою за помідори, які збираюся для неї помити.

— Ти маєш рацію, Мирончику, вона у нас ще маленька, — хрюкає від реготу Тамара Павлівна, задоволена своїм жартом. Теж мені любителька пригод, а ми завжди вважали, що вона у нас стара діва. Напевно, ми багато чого не знаємо про нашу бухгалтерку.

Ці двоє легко порозумілися. Думаю, у Мирона взагалі немає проблем зі спілкуванням з людьми, комунікабельність на найвищому рівні, відкритий, цікавий, збіса симпатичний. Швабра нас відпустила тільки після того, як Мирон їй чесно-пречесно пообіцяв відвідати її ще раз і поцілувати від неї Масю.

— Прикольна тітка, з зубодробильним характером, але цікава, — кидає Мирон, вирулюючи зі стоянки.

— Не сперечатимусь, ти в тітках краще за мене розбираєшся, — знову лізуть з мене ці безглузді жарти.

— Оу, сарказм. Треба нам було не дрімати обнявшись, а зайнятися коханням, тому що сарказм зазвичай лікується класним сексом, — дає здачі Мирон. І все це легко, без образ і напрягу. — Поїдемо до спортклубу, поганяю тебе трохи, випустимо пару, помилуєшся мною, бо я дуже еротично тисну від грудей сто кілограмів.

— Не сумніваюся.

— Ір, пообіцяй мені одну річ. Дозволь собі якийсь час радіти життю, не думаючи про… нього, — Мирон різко стає серйозним, так недовго повірити, що мій душевний стан для нього дуже важливий. Що я правда йому потрібна.

— Він… не дозволяє. Олександр не дасть мені цього зробити. Він пише, дзвонить, бо мабуть щось відчуває, от і посилив контроль. Якщо я не відповідатиму — мій суботній план зірветься, — промовляю, важко зітхаючи.

— Для тебе так важливо йому помститися, зганьбивши перед усіма гостями?

Мирон розумний хлопець, але жіноча душа — це лабіринт з безліччю закутків, він не був на моєму місці і, можливо, йому важко зрозуміти, що я відчуваю, а я не знаю якими словами передати мої емоції.

— Усі завжди захоплювалися Сашком, ставили за приклад. Торочили, який він успішний, розумний, красивий, цілеспрямований, що він переможець по життю, найкращий син і найкращий сім'янин. А я хочу розвінчати цей міф, показати який він насправді. Зрада — це також злочин. Так, я чула приказку, що мстять лише слабаки. І я не заперечую, що я слабка ображена жінка. Але… поряд з тобою я стаю сильнішою.

— Мала, поруч зі мною не треба бути сильною, — трясе головою. — Будь поряд зі мною собою, будь щасливою… наскільки це можливо.

— Домовилися. Я спробую, — зніяковіло опускаю очі, злякавшись, що можу в нього закохатися. І що ми потім з цим робитимемо? 

Усі думали, що мені до старості судилося бути правильною, зразковою дружиною. Якось інакше наші знайомі мене навіть не уявляли. І ось тепер я зрадила чоловікові — і не шкодую про свій вчинок. Можливо, хтось побачить у цьому лицемірство. Засуджую чоловіка за зраду, а сама, як тільки випала нагода, переспала з іншим. …Але, якби не Мирон — я б з глузду з'їхала. Хтозна, як у нас із ним складеться в майбутньому — я завжди буду йому вдячна.       Коли побачила Сашка з коханкою — я чомусь не відчула ревнощів, тільки нестерпний біль, а ось Мирона я вже ревную хоч він і не мій хлопець. Ревную, дивлячись, як він тепло обіймається зі знайомими дівчатами в клубі, як він з ними жартує. Бачу, що він багатьом подобається і намагаюся втихомирити дурні ревнощі. Прислухаюся, спостерігаю і намагаюся виконувати вправи, які він нещодавно мені показував. Звісно, приємніше було б, якби Мирон і зараз, торкаючись мене, присідав разом зі мною, але в нього робота, він тренує якогось чоловіка, час від часу поглядаючи в мій бік. І ці погляди реально пестять моє серце.