36.3

— І що далі?

— Це буде довго… але ми побудуємо нову Унарію

— Тоді чому б не почати з нового прямо зараз? Навіщо тобі єднання?

— Знаєш, як воно з’явилося? Феодали присягали бути вірними князю й діяти в інтересах Унарії. Це були золоті часи. Безумовна єдність і розквіт… загалом, було добре. Без вас мені буде складно, я б хотів, щоб ви допомогли. Ви ж хотіли інші порядки? Але я, як князі того часу, хочу бути впевнений, що люди, які будуть зі мною, не зрадять

— Ти нам не довіряєш?

— Аніко, я б довірив тобі життя. Але хочу бути впевненим, що і ви довіряєте мені

Він кивнув на пентаграму, а Аніка завмерла, оцінюючи ситуацію. Все своє життя вона бігала від цієї зали, пентаграми і єднання. У найгірших кошмарах їй снилося, як вона потрапляє до палацу. «Вір мені» — хлопчина протягує їй руку й Аніка стрибає, а він допомагає вилізти нагору й виводить її з гнізда. Чи готова вона ризикнути свободою через нього?

Дівчина зробила кілька швидких кроків і стала на кут пентаграми, по дорозі витягнувши руку й перемістивши з кам’яної підставки браслет.

— Один? — Дар підняв брови

— Я можу робити вибір щодня… чи не так?

— Радий, що ти будеш з нами, — Дар посміхнувся

За дівчиною підтягнулися й інші. Спочатку Лелія. Потім Маур, який дивися на Аніку з виразом сподіваюся-ти-знаєш-що-робиш. Діяна глянула на Власа й теж стала на кут пентаграми. А за нею і Русан. І кожен з них перемістив собі по браслету з кам’яної підставки.

— Сподіваюся, мені не доведеться цього робити, — Маур видав нервовий смішок, застібаючи браслет на руці

Тоді Дар почав ритуал і кожен з п’яти погодився взяти в ньому участь. Кров потекла, пентаграма засяяла, змушуючи Аніку думати, якого клятого князя вона робить. Але шляху назад вже не було, а князем нині був Дар. І за ним, не маючи сили сказати ні звука інакше, вона повторила слова ритуальної присяги єднання. 

Нічого всередині їй не противилося. Слова вискочили так легко, наче вона завжди мріяла стояти проливати кров на якісь мальовані лінії та скріплювати свої слова смертельним ритуалом. Так, вона буде служити в інтересах Унарії й допомагати повернути її населенню добробут. Так, вона не вб’є та не зрадить Хранителя Спокою та Рівноваги унарійського народу або його спадкоємців. Всього два речення і сяйво вирвалося з пентаграми до їхніх рук, плавлячи браслети. Хтось скрикнув від болю, а може й не один. Через мить все закінчилося й Аніка тремтячою рукою торкнулася татуювання на лівому зап’ясті. Чомусь вона одразу переглянулася з Мауром і обидва посміхнулися та з полегшенням засміялися, наче не вірячи, що все справді так. А за ними підхопили й інші.

— Знаєте, — як вони заспокоїлися, Дар обвів усіх поглядом, — це був найкращий подарунок… я міг сказати відразу, але хотів перевірити… чесно, я вам дуже вдячний

— Сказати що? — насторожилася Аніка

— Я… — він помовчав, а тоді наважився і засукав рукав, — теж це пройшов

— Як?!

Усі ахнули, дивлячись на срібне татуювання у нього на руці. Леля підійшла й повільно провела по ньому пальчиками, а тоді потягнулася до другого рукава. Дар ледь помітно скривився, але дозволив їй його засукати. І тоді ахнули вже повторно.

— Якщо на двох руках, то… — тихо запитала Леля

— Не звільнитися

— Навіть якщо обидві відрізати? — педантично уточнив Рус

— Ні. Вони з’єднуються. Через серце

— І кому ти присягнув? — знову шепотом запитала Лелія

— Народу Унарії. Це і значить бути Хранителем… а не просто іменуватися

Вона мовчки кивнула, приймаючи це, і опустила обидва його рукави.

— То… єднання не обов’язково князь проводить? — спитала Аніка

— Князі його взагалі не проводили останні століття, їм надто лінь. І… не хочеться

— Чого?

— Ми усі учасники ритуалу, — пробурмотів Маур

— Так, — Дар кивнув, — я буду відчувати ваші сильні емоції чи якщо хтось поранений. А ви — мене

Він обвів кожного поглядом, але не побачив незадоволення.

— Здорово, — підсумувала за усіх Аніка і посміхнулася

Дар теж їй посміхнувся, аж випадково побачив за її спиною Ведимира.

— Бачити цю самовдоволену посмішку у тебе противно до зубовного скреготу, — похмуро сказав йому Дар

— Це не самовдоволення, — наставник похитав головою, — я пишаюся тобою

Дар різко видихнув і відвернувся. Леля ніжно торкнулася його рук, а як хлопець подивився на неї — тепло посміхнулася.

— Леліє… попереду багато непростих рішень… Я не хочу перегнути ще раз. Будеш поряд?

По обличчю дівчини скотилося кілька сльозинок, але тепер це були сльози щастя. А потім вона його поцілувала і це було беззаперечне «так».