36.2

І знову наставник змушений був підкоритися, хоча по його обличчю було видно, як він не хоче цього робити.

— Що? — Власлав стрепенувся, — Ні. Даре, ми так не домовлялися

— Даре, припини! — вкотре вигукнула Лелія

Ведимир підійшов ближче й усі кинулися в різні боки від наставника. А Лелія підбігла до Дара й дала йому ляпаса.

— Припини! Поводишся як маленький ображений хлопчик!

Це настільки шокувало, що інші на мить завмерли й подивилися в їхню сторону. А Ведим тим часом підійшов до Діяни, от тільки перед ним вискочив Власлав і заслонив її собою.

 — Даре, справді досить! — крикнув він

— Власе, відійди, — скривився новий князь

— Та пішов ти, Дар! Цього не буде, — герцог вдарив Ведимира (а той дозволив це зробити) і «відійшов», — за руку потягнув Діяну до дверей

— Як ти… — шоковано пробурмотіла Аніка

— Він хіба не пройшов єднання? — спитав у простору Русан

— Дар, — тихо покликала Леля, — ти ж не такий. Скажи мені, що ти не такий

Вона трималася довго. Чесно, Аніка навіть вразилася її витримкою, але зараз у дівчини здали нерви і її губи затремтіли, а на очах виступили сльози. Дар глянув на неї і від виду сліз сіпнувся сильніше, ніж від ляпаса. З його обличчя миттю зникла маска, в очах з’явилася справжня стурбованість. Він підніс руку й обережно витер доріжку сліз з її щоки.

— Ведиме, можеш зупинитися, — сказав він і зітхнув, — пробач, Лелю. Але я справді дуже і дуже на нього ображений

— Насилля — це поганий шлях

— А мої сім років хіба не були насиллям?

Тут навіть вегетаріаночка не наважилася сперечатися, хоча її коронне «на насилля не можна відповідати насиллям» так і просилося.

— Навіщо вплутувати інших?

Дар не витримав її погляд.

— Пробач. Я перегнув, коли хотів змусити його відчути це

— Що?

— Як зникає те, заради чого це все було

Ведимир скривився, наче отримав удар під дих.

— Я мріяв, що ти будеш жити в іншій країні, — тихо сказав він

— Знаєш, — Дар подивився на нього, — це, мабуть, єдине, у чому ми з тобою сходимося, — помовчав, — Ведиме, ти отримав те, що заслужив. Можливо, колись я зможу вибачити тобі й звільнити. Інші — пробачте. Я не мав вплутувати вас. Власе, відпусти вже Діяну й відійди від дверей!

— Як ти це зробив? — згадала за нього Аніка

— Він пройшов не звичайне єднання, це дає певні можливості, — відповів Дар, — але Власе, ти здорово ризикував

— А ти наче з глузду з’їхав, — пробурчав той

— Ти… — Діяна повернулася до хлопця, який все ще тримав її за руку, — що це значить?

— Я не міг лишитися в академії й дозволити своїм батькам померти, — хлопець зітхнув, — і моя сестра… загалом, я прокрався вночі до спальні князя. Це було не так важко, думаю, ви розумієте. І сказав, що пройду єднання, але на своїх умовах. Ніякої смерті через дурниці та незначних речей… тільки служити Унарії, захищати життя князя, не вбивати його і родину, само собою.

— А він так і погодився! — фиркнув Маур

— Йому довелося, коли я сказав, що останні роки провів у Ліорі. Мій феод на кордоні з ним, ви ж знаєте. Я сказав, що інакше мій феод відділиться від Унарії та приєднається до Ліору. Що населення любить наш рід і піде за мною. А маги захистять нас, — він усміхнувся Мауру, — вони придумали щит, який може блокувати єднання.

— І він повірив? — здивувався Рус

— А ти б вирішив ризикнути? Тим паче, коли я пожонглював у нього перед носом вогнешарами, то він швидко у силу магії повірив. Ну і… після Аніки та Гната… а ще враховуючи, що я прокрався до нього у кімнату. Телепень, це просто його маги безтолкові

— Ти ще слухався наказів, — підмітила Аніка

— На цьому довелося сторгуватися, — він нахмурився, — прямі накази не можна порушувати. Тому краще думай, коли щось говориш, — кинув він Дару, — я б не хотів померти

— Ти… 

Діяна не змогла це вимовити, але Влас і так зрозумів:

— Звідки я знав, що йому в голову стукнуло? Я не міг дозволити тобі пройти єднання

Він потягнув її за руку до себе і дівчина з радістю піддалася. А потім вони поцілувалися й Аніка подумала, що цю дивну парочку ніколи не зрозуміє. Коли ж ті зупинилися, Рус підійшов і заявив:

— Ти мені не подобаєшся

— Я знаю, — Влас знизав плечима і стиснув руку Діяни, щоб не шипіла на брата

— Дякую, — сказав Рус, — і пробач

Власлав кивнув.

— Думав цього ніколи не станеться, — пробурмотів Дар, — гаразд, якщо ви розібралися, не хочете все ж стати на пентаграму? Мені тут потрібно ціле князівство перебудувати, не хочу, щоб за спиною залишився якийсь Ярош. Нащо ви його притягнули, до речі?

Усмішки, які з’явилися у декого на обличчі, миттю щезли.

— А як би ми заборонили? Так хоч під наглядом

— Угу, понаглядали… гаразд, і те правда

— Що ти з ним зробиш? — запитала Аніка

— Він спробував мене вбити, — Дар подивився на неї, — що б зробила ти на моєму місці?

— Переконалася, що він не зможе цього повторити, — уточнювати як саме Аніці не хотілося

— Якби він пройшов єднання, мені було б спокійніше.. Але я не впевнений, що це його не вб’є. Я подумаю над цим і, — посміхнувся, — пораджуся з Ведимом

— А що з… твоєю родиною?

— У гробу я бачив цю родину, — Дар сплюнув, — знаєш, у мене вже є ідея… але я розповім пізніше