34.2

— Що, вже всі? — Дара, здавалося, ця новина засмутила

Він задумливо походив по пентаграмі туди назад, тоді подивився на Власа, що стояв біля кам’яної підставки зі значно зменшеною кількістю браслетів.

— Шкода, шкода. Гаразд, тоді розпорядися приготувати сніданок. Хочу, щоб там була соковита полуниця. І… усе, чого у нас не було в академії. Я поки піду огляну свої володіння і виберу кімнату з найкращим видом. І, мабуть, після сніданку прогуляюся містом. А потім нам потрібно підготуватися

— Підготуватися? — насторожено уточнив Власлав

— Ой, я не сказав? Завтра сюди прийде Ведим. Інакше я пообіцяв вбити всіх підлітків, які прийдуть на єднання. Сумна буде картина… думаю, ми не будемо довго його чекати.

— А… що ти з ним зробиш?

— Я ще не придумав. Спочатку я його вислухаю. Людям же потрібно давати шанс, так ти казав? Не забудь про полуницю, — він вийшов з кімнати й не почув, якими словами згадав його Власлав, — татку! Як тобі татуювання, не жмуть? — зловив повний ненависті погляд, але тільки посміхнувся, — котра зараз година? Десята? Прекрасно. Братику, а тобі як, подобається візерунок? — він проігнорував ще один повний ненависті погляд, — та, не хотілося б бути на твоєму місці. Татку, ходімо, я хочу, що ти показав мені мій палац.

Берислава перекосило, наче він був впевнений у безумовній любові рою бджіл, а вони невдячні накинулися на нього й вжалили навіть те, чим він зачав цього виродка, що іменувався новим князем. Але пішов за ним, що лишалося?

Дар ледь не потилицею відчував, як від усієї «родини» йому в спину сочиться отрута, але за кілька годин вже звик. Він них він дізнався такого, що ніякий погляд чи погане слово не могли б розізлити чи заплутати його ще сильніше. 

Дар довго розпитував кожного, починаючи з батька. Ставив запитання за запитанням, хоч той ладен був плювати хлопцю в обличчя, а від його насмішок і, що гірше, правди, хотілося спалити живцем «татка» і цей клятий палац до купи. Те, що Берислав прийшов до влади, вбивши свого брата, а потім і батька, на Дара враження не справило — він це і так знав. Як і багато інших вбивств, які сталися по його вині. Але на це йому, чесно кажучи, було майже чхати, хлопця цікавила інша людина — його матір.

Матері князівських дітей далеко не завжди були відомими. Далеко не завжди — княгинями. Князівська родина, розбещена владою і вседозволеністю, брала що і коли хотіла. Для багатьох з них, особливо чоловіків, це стосувалося не тільки речей. Дар знав і це — згадати, принаймні, історію Лелі. Як і те, що одружувався далеко не кожен, в останніх поколіннях це взагалі було рідкістю — князі не бачили сенсу зв’язувати себе з кимось. Навіщо, якщо вони і так можуть взяти бажане? А як набридне, знайти собі іншу. Якщо ж жінка несла…

Своїх коханок, як набриднуть, Берислав зазвичай відпускав. Гнав геть з палацу, щоб більше ніколи не бачити, їхньою долею не цікавився, але й не вмішувався. Здалися вони йому! Матерів же своїх дітей, двох, бо обидва сини у нього були від різних жінок, він так просто відпустити не міг. Дозволити, щоб хтось ще користувався матір’ю його сина? Такого Берислав би не стерпів, а тому як народжували, а до того моменту вони йому вже давно набридали, жінок відсилали у шахти з указом навіть пальцем їх не зачіпати. Але і без цього вони проживали не довго. Матір Дара, здається, впевненим він не був, бо такі деталі його не цікавили, померла десь за пів року. 

Від вбивства хлопець чудом втримався лиш тому, що згадав, скільки ще запитань у нього є до князя. А як розпитав і про інше… він довго, дуже довго дивився на свого «татка», Влас ледь не задихнувся, затамувавши подих, а тоді Дар різко відвернувся і наказав привести наступного.

Зі старшим братом у них склалося не краще. Це він був тим, хто зґвалтував подругу-камеристку Лелії, Дар про це і сам здогадався, а брат лиш підтвердив. Важко згадуючи, чухаючи потилицю і фиркаючи, бо таких було багато і якого малого взагалі цікавить якась з них? 

Пияка і гульвіса, що звик отримувати все, що забажає, він виконував доручення батька, розтягуючи їх і ухиляючися від нових наскільки виходило. Він же розповів про князя як батька, як той навіть до малого приходив, тільки щоб наказати щось або задати роботи, як звик до виконання кожного слова і міг вдарити чи заперти у кімнаті без їжі й води, якщо син не слухався. Як завжди ставився зі зневагою. І як згадував молодшого — найбільшу поразку у своєму житті.

Тітка, крім ранньої біографії князя, мало що могла додати. Він зневажав жінок, лиш тому і залишив сестру у живих — претендувати та тим паче прийняти силу, як він вважав, вона б не змогла. Як і її дочка. Коли ж у неї народився син, князь без роздумів його вбив, а тому що сестра, що племінниця, поводилися тихо, князю не перечили та просто розважалися в міру сил. Найчастіше — з чоловіками.

Родину як у нього Дар би не побажав і Ведимиру, а усі події, відкриття та сум’яття його так втомили, що хотілося видертися драбиною нагору, обійти охоронні заклинання і сидіти у нічному лісі, вдихаючи спокій і приводячи думки до ладу. Але він був не у гнізді, минуле життя закінчилося, а попереду чекало стільки справ, що навіть на хвилинку слабкості не було часу. Він мав ще багато дізнатися та продумати, щоб кожен відплатив йому за свої провини.