Глава 34. Новий князь

— Я, Берислав син Велезара, передаю своєму сину Дариславу силу нести єднання за правом крові

Крапля крові впала на підлогу і рубін у центрі пентаграми спалахнув.

— Я, Дарислав син Берислава, приймаю від свого батька силу нести єднання за правом крові

Ще одна крапля, тепер рубін засяяв, це сяйво потяглося вгору аж до їхніх рук, помножилося в рази й хлинуло в сторони, наскрізь хлопця й князя, аж до країв пентаграми. Там воно мов наткнулося на невидимі стіни, впало й всмокталося в пентаграму, потекло вирізьбленими на камені лініями, аж поки не повернулося назад у рубін, де й затихло. 

Рана на руці Дара затягнулася. Про проведений ритуал не нагадувало нічого і хлопець навіть озирнувся навколо й зробив глибокий вдих, перевіряючи свої відчуття.

— Це те, чого ти хотів, син?

Князь вклав в останнє слово стільки ненависті, скільки взагалі могло вміститися в одній людині. Він думав, те дівчисько стало для нього символом усіх його поразок? О ні, його син зміг затьмарити її! Той, кого поцупили у нього з під носа з його палацу, у власній столиці, у його князівстві. Той, кого він довгі роки вважав своєю найбільшою поразкою, через кого злився і відчував своє безсилля, що зміг таке допустити, що дозволив себе так ошукати, тепер повернувся і найнахабнішим чином сам ошукав його. Посмів загрожувати йому і забрати його силу!

А князь вже відчував свою перемогу! Його план почав працювати, він вже отримав першого слугу, хлопчину-мага. Та ще і герцога, благородної крові, що точно було знаком. Не довго думаючи, князь назначив його особистим охоронцем і вигнав геть бовдурів-стражів, що займалися цим до нього. Все одно він їх тримав скоріше для наведення страху та відчуття своєї влади й значущості, толку з них було ніякого. Малий герцог, як обійшов їх вночі й розбудив князя у його покоях, це наочно продемонстрував. І з охороною, і з наведенням страху хлопчина з такими навичками та вмінням жонглювати вогнем справлявся куди краще за телепнів-стражів.

Дар скосив на батька очі й повільно кивнув, хоч князь і не міг цього побачити — кинджал від його горла синочок не прибрав і з хватки того не відпустив. Взагалі взяти у полон князя і змусити зректися сили виявилося не надто складно. А чого очікувати, якщо той ніколи не бував у серйозній небезпеці в Унарії? І захист палацу Дара приймав мов рідного, а ще й князь обрав собі таку охорону! Що змушена була слухатися його слів, але була собі на думці. Двері різко відчинилися й всередину ввірвався Власлав.

— Братан, — видихнув він, — ви все? У мене від вас голова просто розколюється!

— Власлав, син Благодара, я звільняю тебе від зобов’язань перед моїм батьком Бериславом

Всередині рубіну на пентаграмі спалахнула іскра, яка тут же згасла. Малий герцог полегшено видихнув.

— Ти! Як ти зміг мене зрадити?! — проревів минулий князь, — помри!

Власлав інстинктивно сіпнувся назад — він вже бачив, як князь цим словом вбив людину. А Дар сильніше натиснув лезом на шию батьку й прошипів:

— Замовкни!

Але нічого не трапилося. Влас швидко оговтався від раптового страху, видихнув з полегшенням і розпрямив плечі.

— Я поклявся лише не чинити тобі шкоди й захищати життя, — сказав він, — а про передачу сили не казав ні слова

— А це не схоже на загрозу життю?!

Власлав поглянув на зв’язані попереду руки князя й кинджал біля його горла, з-під леза якого з’явилася крапелька крові — Дар теж перенервував, коли його татко закричав про смерть.

— Дар обіцяв тебе не вбивати

— Ти б помер, якби він збрехав, дурень!

— Але я живий, — Влас старався не показати, наскільки його лякала ця думка, але це все одно не прозвучало достатньо впевнено, — твоя смерть коштує того, щоб за неї померти, чесно кажучи. Але я рад, що цього не трапилося… Тільки від того, що тобі тикали кинджалом у горло, а я стояв за дверима, голова боліла жахливо!

— Тепер краще? — співчутливо запитав Дар

— Не уявляєш наскільки! 

— Але я не відчуваю ніякої особливої сили

Зречений князь раптом розсміявся, навіть не зважаючи на лезо біля горла.

— Що смішного? Я щось зробив не так?

— А ти думав, станеш всемогутнім? Наївна дитина! Всі будуть боятися тебе, боятися твоїх слів. І їм потрібно постійно нагадувати, хто ти й кому вони служать. Оберігати як дурних овечок самих від себе. І викорінювати вовків, які затесалися між ними, які самі не розуміють, що для них краще. Знаєш, як це важко? Але я мушу це робити, бо хто ж інший зробить? А потрібно. І ніхто, ніхто тобі за це не подякує! У них немає ні поваги до тебе, ні вдячності, ні розуму. Врешті вони навіть не можуть захистити мене від мого сина!

— Замовкни

Тихий, але дуже переконливий наказ Дара прямо над вухом минулого князя змусив того ледь не підскочити й прикусити язик. Дар з огидою відштовхнув його від себе і той впав на коліна, тут же піднявся й позадкував до стіни.

— Даре, влада не відчувається, як сила у м’язах. Це лиш тягар на твоїх плечах. Інколи… доводиться робити важкі рішення, за які тебе ненавидять, — Власлав опустив очі й додав тихіше, — але у тебе немає вибору, бо ти відповідаєш за життя людей

— Ти мені ніколи не подобався, знаєш про це? — Дар подивився на Власа і той кивнув, — але зараз ти мені потрібен. І, що радує, не зможеш відмовити

Власлав спохмурнів, а Дар продовжив:

— Постав мого татка на кут пентаграми. І розкажи, як проходить єднання. Ми почнемо з нього.

Князь миттю вскочив на ноги й спробував втекти, от тільки він нічого не міг протиставити фізичній і магічній силі Власлава. А малий герцог був змушений виконати наказ. Дар виставив руку в сторону, притягнув два браслети з кам’яної підставки край кімнати й кинув їх Власу. І хоч той дивився на новоспеченого князя зі збентеженням, слухняно одягнув браслети на руки Берислава.